Рішення

від 11.12.2015 по справі 910/1120/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2015Справа №910/1120/15-г

За позовом Приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

2. Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія АСКА"

про стягнення 49 790,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

Суддя Комарова О.С.

За участю представників сторін:

від позивача Блохіна Н.В. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 Козак О.Д. (представник за довіреністю);

від відповідача 2 не з'явились.

В судовому засіданні 11 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство "Автопрофсервіс АТР", звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 15.01.2015 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" про стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору страхування №3285830 від 22.10.2013 року, позивачу у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, отриманого від відповідача в лізинг за договором фінансового лізингу №111011-12/ФЛ-Ю-А від 11.10.2011 року, було завдано збитки в розмірі 22 904,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 146,32 грн., інфляційних у розмірі 2 725,58 грн. та 3% річних у розмірі 368,97 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Мельник В.І.) від 06.04.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г.) від 17.06.2015 року, у справі №910/1120/15-г позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" на користь Приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР" суму заборгованості в розмірі 22 904,00 грн. - понесених витрат, 2998,23 грн. - пені, 4924,36 грн. - інфляційних втрат, 506,40 грн. - 3% річних, 1699,11 грн. - судового збору, 6510 грн. - вартості адвокатських послуг.

Постановою від 22.09.2015 року у справі №910/1120/15-г Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/1120/15-г - скасовано. Справу № 910/1120/15-г - направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до розпорядження від 30.09.2015 року керівника апарату Господарського суду міста Києва після повернення матеріалів справи з Вищого господарського суду справу № 910/1120/15-г скеровано для здійснення повторного автоматичного розподілу, в результаті якого згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями її передано для подальшого розгляду судді Комаровій О.С.

Ухвалою суду від 02.10.2015 року справу № 910/1120/15-г прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 27.10.2015 року.

27.10.2015 року до канцелярії суду представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог б/н від 26.10.2015 року, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача-1 22 904,00 грн. завданої шкоди (збитків), 12 648,03 грн. - пені, 13 334,57 грн. - інфляційних та 903,61 - 3% річних.

Суд відзначає, що вказана заява відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак приймається для подальшого розгляду, і відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

В судовому засіданні 27.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав письмові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи. Представник відповідача-1 проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору. Також представниками сторін було подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Представник відповідача-2 у судове засідання 27.10.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 24.11.2015 року.

В судовому засіданні 24.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору, а також подав додаткові пояснення до відзиву.

Представник відповідача-2 у судове засідання 24.11.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 08.12.2015 року розгляд справи відкладено на 08.12.2015 року.

В судовому засіданні 08.12.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав письмові пояснення. Представник відповідача-1 проти позову заперечив та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року розгляд справи відкладено на 11.12.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 11.12.2015 року надав суду витребувані ухвалами додаткові докази, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав. Представник відповідача-1 в судовому засідання надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі у зв'язку з викладеними у відзиві на позовну заяву обставинами. Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2011 року між Приватним підприємством "Автопрофсервіс АТР" (далі - лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (далі - лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу №111011-12/ФЛ-Ю-А (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору наведені в додатку (специфікація), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

За актом приймання-передачі предмета лізингу в користування від 26.10.2011 року відповідач-1 передав, а позивач прийняв предмет лізингу - новий вантажний автомобіль Ford Transit Connect, 2011 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) WF0UXXTTPUBC32610, номер двигуна ВС32610.

Додатком «Страхування» до вищевказаного договору, передбачені умови страхування предмету лізингу та здійснення страхових виплат.

Зокрема, відповідно до п. 1 додатку до договору «Страхування», відповідач-1 зобов'язався самостійно та за власний рахунок здійснити страхування предмету лізингу на умовах повного «Каско».

На виконання вказаної умови Договору, 22.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (страхувальник, вигодонабувач) та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія АСКА" (страховик) був укладений договір страхування транспортного засобу №3285830 (надалі - Договір страхування) до Генерального договору СТД №7468427 від 22.11.2010 року.

06.01.2014 року позивачем були виявлені пошкодження спірного транспортного засобу, а 11.02.2014 року вказаний автомобіль потрапив у ДТП. Про дані обставини, позивач повідомив лізингодавця та страховика за Договором страхування.

Позивач вказує, що він за власний рахунок відремонтував пошкоджений транспортний засіб, внаслідок чого сплатив 22 904,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, квитанціями про оплату вартості ремонтних робіт (копії наявні в матеріалах справи).

19.07.2014 року відповідач-2 погодив розмір страхового відшкодування, про що повідомив позивача листом № 2578с, проте листом від 13.08.2014 року відмовив у виплаті суми страхового відшкодування, оскільки за відповідачем-1 обліковувалась заборгованість у розмірі 516 369,46 грн.

Листом від 28.08.2014 року позивач повідомив відповідача-1 про вищевикладені обставини, та просив його сплатити розмір збитків, понесених позивачем, внаслідок ремонту пошкодженого предмету лізингу.

Відповідно до п. 7.4 Договору за порушення обов'язків, передбачених договором лізингу, відповідач-1 несе відповідальність, згідно законодавства України.

Пункт 7.5 Договору лізингу передбачає, що за порушення обов'язку зі сплати обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством, не проведення інших дій, які є обов'язковими для відповідача-1 згідно законодавства, останній несе відповідальність у відповідності до норм чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що в результаті невиконання відповідачем 1 умов договору страхування №3285830 від 22.10.2013 року, позивачу було завдано збитки в розмірі 22 904,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Мельник В.І.) від 06.04.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г.) від 17.06.2015 року, у справі №910/1120/15-г позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" на користь Приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР" суму заборгованості в розмірі 22 904,00 грн. - понесених витрат, 2998,23 грн. - пені, 4924,36 грн. - інфляційних втрат, 506,40 грн. - 3% річних, 1699,11 грн. - судового збору, 6510 грн. - вартості адвокатських послуг.

Постановою від 22.09.2015 року у справі №910/1120/15-г Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року у справі № 910/1120/15-г - скасовано. Справу № 910/1120/15-г - направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Разом з тим, за змістом ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

В поставові від 22.09.2015 року Вищий господарський суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено складу цивільного правопорушення. Так, як вбачається із вказаної постанови, суди не встановили яке конкретне зобов'язання за договором лізингу порушив відповідач-1 діями чи бездіяльністю, як це порушення безпосередньо вплинуло на завдання позивачу збитків у розмірі, який він просить стягнути на свою користь з відповідача-1.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Обґрунтовуючи завдані збитки позивач посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором страхування, відповідачем-2 не було здійснено виплату вартості страхового відшкодування предмету лізингу на користь відповідача-1, яка в свою чергу мала бути сплачена на користь позивача. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність вини відповідача-1 у заподіянні завданих збитків у розмірі 22 904,00 грн.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Згідно п. 7.4 Договору за порушення обов'язків, передбачених договором лізингу, відповідач-1 несе відповідальність, згідно законодавства України.

Пункт 7.5 Договору лізингу передбачає, що за порушення обов'язку зі сплати обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством, не проведення інших дій, які є обов'язковими для відповідача-1 згідно законодавства, останній несе відповідальність у відповідності до норм чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В той же час суд відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення відповідачем-1 будь-якого зобов'язання, яке встановлене для нього як для лізингодавця за Договором.

Твердження позивача про те, що положення додатку «Страхування» до Договору не мають застосовуватися до спірних правовідносин судом відхиляються з огляду на таке.

Згідно з п. 10 вказаного додатку передбачено, що в разі настання страхового випадку з предметом лізингу та отримання лізингодавцем відповідного страхового відшкодування, лізингодавець за умови належного виконання лізингоодержувачем умов цього договору на підставі вимоги лізингоодержувача зобов'язаний спрямувати отримане страхове відшкодування на відновлення предмета лізингу, крім випадків повної конструктивної загибелі або втрати (загибелі) предмету лізингу.

Таким чином, сторонами було погоджено умову відшкодування відповідачем-1 вартості відновлювального ремонту предмету лізингу - надходження грошових коштів від страховика за Договором страхування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що Договір, в тому числі в частині порядку відшкодування відповідачем-1 вартості відновлення предмета лізингу, підписаний відповідачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такому договорі.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору фінансового лізингу 22.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (страхувальник, вигодо набувач) та Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія АСКА" (страховик) був укладений Договір страхування.

Вказаний Договір страхування є невід'ємною частиною Генерального договору СТД №7468427 від 22.11.2010 року.

Позивач вказує, що 19.07.2014 року відповідач-2 як страховик за Договором страхування погодив розмір страхового відшкодування, про що повідомив позивача листом № 2578с, проте листом від 13.08.2014 року відмовив у виплаті суми страхового відшкодування, оскільки за відповідачем-1 обліковувалась заборгованість у розмірі 516 369,46 грн.

В той же час, всупереч вказаним твердженням позивача та відповідача-2 в матеріалах справи наявні докази повного виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання за Договором страхування зі сплати страхової премії, передбаченої умовами п. ХІ вказаного договору. Факт повної оплати страхової премії не заперечується представниками сторін в судових засіданнях.

Крім того, наявність заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2 у розмірі 516 369,46 грн. за Генеральним договором СТД №7468427 від 22.11.2010 року не підтверджена жодними належними та допустимими в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами.

Одночасно, відповідно до п. ХІІ частини «А» вказаного Генерального договору (на який міститься посилання в листі відповідача-2 №1088 від 13.08.2014 року) порядок сплати страхової премії за договором - щоквартально; строки оплати страхової премії вказані в п. 7 такого договору.

За змістом п. 7.1 Генерального договору за наслідками кожного звітного періоду (календарного місяця), до 5 робочого дня місяця страховик складає реєстр застрахованих транспортних засобів (укладених договорів страхування) та чергових платежів згідно графіку внесення страхової премії, вказаних в п. ХІІ в договорах страхування на кожний транспортний засіб. Страховик передає страхувальнику рахунок на оплату страхової премії з додаванням реєстру.

Пунктом 7.2 такого договору передбачено, що страхувальник до 10 (включно) робочого дня, наступного за звітним періодом, здійснює оплату страхової премії. У випадку, якщо така оплата не здійснена, наступні транспортні засоби на умовах даного договору на страхування не приймаються.

Матеріалами справи (реєстри оплат страхових платежів за договорами страхування, банківські виписки з рахунку відповідача-1, платіжні доручення №1256 від 08.11.2013 року, №1260 від 08.11.2013 року, №1988 від 12.05.2014 року, а також заява про зарахування зустрічних вимог №1488 від 22.80.2014 року) підтверджується виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань за Генеральним договором у термін, що передував моменту здійснення позивачем пошкодження предмету лізингу.

Вказані обставини, на думку суду, свідчать про недоведеність позивачем наявності вини відповідача-1 у нездійсненні відповідачем-2 виплати страхового відшкодування за Договором страхування.

Більш того, одним із елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, є розмір збитків, тобто шкідливий результат протиправної поведінки винної особи.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 22 904,00 грн., розрахованої як вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу - предмету лізингу.

В той же час, як вказує сам позивач в позовній заяві, відповідач-2 визнав ДТП 11.02.2014 року страховим випадком, але визнав суму страхового відшкодування в розмірі 16 460,72 грн.

Відтак, навіть у випадку перерахування відповідачем-2 суми страхового відшкодування на рахунок відповідача-1 на виконання умов Договору страхування, таке страхове відшкодування не могло перевищувати суму 16 460,72 грн., що не заперечується відповідачем-2 в наявності в матеріалах справи відзиві на позовну заяву.

Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем всупереч приписам ст. 225 Господарського кодексу України як вини відповідача-1, так і розміру заявлених до стягнення з відповідача-1 збитків, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 20 904,00 грн.

Щодо нарахованих позивачем до стягнення з відповідача-1 сум пені, інфляційних та 3% річних суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що ні умовами Договору, ні приписами чинного законодавства України відповідальності відповідача-1 (лізингодавця) у вигляді нарахування пені за порушення строків відшкодування завданих збитків не встановлено.

Посилання позивача на приписи с. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним, оскільки даний нормативно-правовий акт не регулює правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі.

Також, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладені обставини, а також оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача-1 суми збитків, підстави для задоволення позову в частині стягнення 12 648,03 грн. - пені, 13 334,57 грн. - інфляційних та 903,61 - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Крім того, відповідно до п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на викладене, за подання касаційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року, сплачений відповідачем-1 судовий збір у розмірі 913,50 грн. підлягає стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Автопрофсервіс АТР" (ЄДРЮОФОП 37330675, адреса: 15504, Чернігівська обл., Чернігівський р-, смт. Старий Білоус, вул. Гагаріна, 138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (ЄДРЮОФОП 33880354, адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера «Б») судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень 50 копійок).

3. Копію даного рішення направити відповідачу-2 у справі № 910/1120/15-г.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2015 року.

Суддя О.С. Комарова