Ухвала

від 17.06.2015 по справі 815/5677/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 р. Справа № 815/5677/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

05.08.2013р. ДП «Одеський морський торговельний порт» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі МГУ Міндоходів, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 року №0000132500 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 868,74 грн. (в т.ч. за основним платежем - 579,16 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 289,58 грн .).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, відповідно, прийняте на підставі цих висновків спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, як протиправне.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року адміністративний позов ДП «Одеський морський торговельний порт» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача №0000132500 від 17.07.2013р.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів 11.09.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В червні 2012 року, на підставі наказу №213 від 19.06.2013р., посадовою особою СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ДП «Одеський морський торговельний порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо правомірності формування податкового кредиту за січень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Сокартрейд».

За результатами вказаної перевірки складено акт №121/25-0/01125666/6 від 26.06.2013р., відповідно до висновків якого перевіряючими встановлено порушення підприємством вимог діючого на той час податкового законодавства, а саме:

- п.198.3,198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України, в зв'язку із чим занижено ПДВ за січень 2012 року - на 579,16 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки уповноваженою особою СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000132500 від 17.07.2013р, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 868,74 грн.

Не погоджуюсь з зазначеним вище рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності дій та спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України , органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як слідує з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, підставою для його прийняття є виявлені під час проведення перевірки порушення вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України.

Як видно з пп.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А відповідно до положень пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як слідує зі змісту приписів п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А відповідно до п.198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому, право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Так, як встановлено з матеріалів справи та зазначено у спірному акті перевірки, ДП «ОМТП» до податкової декларації з ПДВ за січень 2012 року включено суму ПДВ у розмірі 826,67 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Сокартрейд» та віднесено до складу податкового кредиту в січні 2012 року ПДВ по взаємовідновинм з зазначеним контрагентом у розмірі 579, 16 грн.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковою накладною, отриманою від зазначеного контрагента до складу податкового кредиту за перевіряємий період, суд виходить з наступного.

Так, пунктами 200.1-200.4,200.7 ст.200 ПК України передбачається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1).

А як видно з приписів п.п.201.1-201.10 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Так, що ж стосується безпосередньо господарської операції між ДП «ОМТП» та ТОВ «СОКАРТРЕЙД», то судами обох інстанцій встановлено, що письмова угода між зазначеними підприємствами укладена не була і сторони узгодили всі умови цього усного договору поставки без укладення його в письмовому вигляді, про що свідчить оферта №УД-8810 від 16.01.2012р. на виконані роботи/послуги.

По справі встановлено, що на виконання зазначеної домовленості позивачем від вказаного контрагента було отримано належним чином оформлені податкову накладну №6 від 31.01.2012р. та видаткову накладну № РН-0000007 від 31.01.2012р., до яких у податкового органу питань не виникло.

Стосовно ж позиції представника відповідача проте, що усі правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до положень ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вимог ст.ст.205,206 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно зі ст.206 ЦК Украни ,усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Як вбачається з матеріалів справи, факт укладення договору з ТОВ «СОКАРТРЕЙД» підтверджується офертою №УД-8810 від 16.01.2012р.

Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги і твердження представника відповідача стосовно того, що позивачем не надано документи, що підтверджують транспортування товару та відомості щодо реєстрації у журналі пропускі та пропуску транспортних засобів перевізників на територію порту, з огляду на наступне.

Так, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що транспортування товару здійснювалося ТОВ «СОКАРТРЕЙД» власними силами на автобазу ДП «ОМТП», де подальшому на автомобілі «ТОЙОТА», що належить ДП «ОМТП», були виконані роботи з ремонту тормо зів, а саме встановлено тормозний диск (задній та передній) та тормозні колодки (задні та передні). Даний факт підтверджується актом встановлення запасних частин і матеріалів на рухомий склад в березні 2012 року, а також свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «TOYOTA-AVENSIS».

Таким чином, позивачем надано документи, які підтверджують подальше використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Також, по справі встановлено, що за отримані товари ДП «ОМТП» сплатило ТОВ «СОКАРТРЕЙД» вартість цих товарів з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням №31 від 31.01.2012р. та не заперечується і у спірному акті перевірки. Заборгованість по розрахункам з ДП «ОМТП» по поставленим товарам скаладає 0,00 грн.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1,2 ст.9 вказаного вище Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено доказами, по взаємовідносинах позивача з постачальником здійснення господарських операцій достовірно підтверджені наданими податковими, видатковими накладними, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленом чинним законодавством вимогам, у зв'язку з придбанням товарів з метою подальшого використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, судова колегія приходить до аналогічного висновку про те, що позивачем, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання за договором, укладеним з ТОВ «СОКАРТРЕЙД», а саме: прийнято товар та сплачено грошові кошти за нього, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п.201.1 та п.201.7 ст.201 ПК України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначених договорів.

Отже, за вказаних обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198 ПК України не знайшли підтвердження, в зв'язку із чим, сума ПДВ за вищевказаною податковою накладною в розмірі 579,16 грн. була цілком правомірно віднесенапідприємством до складу свого податкового кредиту за серпень 2012 року.

Стосовно ж питання відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ТОВ «СОКАРТРЕЙД», то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідач в обґрунтування цієї своє позиції посилався на акти ДПІ у Приморському районі м.Одеси №2250/22-5/37281073 від 19.04.2013 року «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СОКАРТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 37281073 ) з питання підтвердження взаємовідносин з ВКМ ПП «Фірма Сато» (код ЄДРПОУ 21584956 ) за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р.», згідно висновків якого вбачається, що ТОВ «СОКАРТРЕЙД» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року не підтверджено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ВКМ ПП «Фірма САТО» в розмірі 16100 грн. та суми податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ДП «ОМТП» в розмірі 826,67 грн. та ВАТ «ФСК «МОРЕ» у розмірі 17 233, 33 грн.

Проте, слід звернути увагу, щр відповідно до вимог ст.ст.46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як ані акт податкової перевірки, ані довідка зустрічної звірки не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно засвідчують обставини фактичної дійсності.

Також, суд звертає увагу й на те, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

За таких обставин, судова колегія, оцінивши наявні докази в їх сукупності, вважає, що зобов'язання за договором між Позивачем та ТОВ «СОКАРТРЕЙД» виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких приєднано до матеріалів справи.

Окрім того, суд звертає увагу ще й на то факт, що позивач та його контрагент на час виникення спірних договірних відносин були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку та були платниками ПДВ.

До того ж, необхідно вказати і про те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Таким чином, з огляду на зазначене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висноку про протиправність оскаржуваного податкове повідомлення-рішення №0000132500 від 17.07.2013р., яке за вищевказаних підстав підлягає скасуванню.

Крім того, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_2