Рішення

від 23.06.2015 по справі 914/1625/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015 р. Справа №914/1625/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білані О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнафт-Львів", м.Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", м.Львів

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

За участю представників:

від позивача: Поліщук Л.В. - адвокат;

від відповідача: Кізима Т.М. - представник.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутніх представників в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнафт-Львів" подано позов до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" про стягнення інфляційних втрат в розмірі 193186грн. 33коп. та 3% річних в розмірі 22610грн. 61коп.

Ухвалою суду від 22.05.2015р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.06.2015р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та невиконання сторонами в повному обсязі вимог попередньої ухвали суду, розгляд справи відкладено на 23.06.2015р.

В судове засідання 23.06.2015р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та просить позов задоволити повністю.

В судове засідання 23.06.2015р. представник відповідача явку забезпечив, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №2990/6 від 23.06.2015р. (вх.№25742/15 від 23.06.2015р.) на позовну заяву і просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень, відповідач у відзиві №2990/6 від 23.06.2015р. (вх.№25742/15 від 23.06.2015р.) на позовну заяву зазначає, що основною умовою застосування до контрагента по договору штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат, 3% річних від простроченого платежу є вина. Сума заборгованості про яку говорить позивач по даній справі зафіксована рішенням господарського суду Львівської області від 06.08.2013р. №914/2779/13. З приводу даного рішення відповідачем по справі здійснено оскарження в апеляційному та касаційному порядку, однак рішення було залишено в силі апеляційна та касаційна скарга без задоволення. Також відповідач зазначив, що після постанови апеляційної інстанції по даній справі позивачем було вжито заходи з приводу примусового виконання рішення господарського суду, а саме 25.11.2013р. Франківським відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 16.01.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 03.03.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. 19.06.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про поновлення виконавчого провадження. 14.07.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного. 16.07.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про арешт коштів боржника. 21.08.2014р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. 06.02.2015р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про поновлення виконавчого провадження. 29.04.2015р. відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Тобто весь період, як стверджує відповідач, (з 11.07.2013р. по 30.03.2015р.) за який позивачем по даній справі виставлено суми заборгованості проводилось виконання відділом ДВС Львівського МУЮ виконавчого провадження. На думку відповідача, його вини у настільки довгому строку виконанні виконавчого провадження та стягненні коштів немає. Відтак, як зазначає відповідач, нарахування вищевказаних штрафних санкцій за договором є безпідставним. Також відповідач зазначив, що його рахунки були арештовані згідно постанови Державної виконавчої служби. Крім цього, відповідач стверджує, що у підтвердження того, що ним вживалися заходи для відновлення виконавчого провадження, а саме заява про відмову від апеляційної скарги від 05.11.2014р. №3868/6-06 по справі №914/2779/13 наслідком якої є ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2014р. про прийняття відмови від апеляційної скарги та постанова про виведення виконавчого провадження із зведеного, постанова про поновлення виконавчого провадження, розприділення грошових коштів на рахунок ТзОВ «Юнафт-Львів». Відповідач також зазначає, що у відповідності до постанови про арешт коштів боржника виданої ДВС Франківського МУЮ від 16.07.2014р. кошти з рахунку боржника були стягнуті і перебували на транзитному рахунку виконавчої служби, тобто боржник ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» ними не розпоряджався і виключно у компетенції ДВС розприділення цих коштів.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

14.09.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнафт-Львів" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №1109041114, відповідно до умов (п.1.1.) якого продавець зобов'язувався поставити і передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. договору купівлі-продажу №1109041114 визначено, що найменування (номенклатура, сортамент, асортимент), кількість і ціни товару, що є предметом цього договору, обумовлюються в специфікації (оформляється як додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до специфікації та п.6.2 договору купівлі-продажу №1109041114 загальна ціна товару складає 949888грн. 50коп. (з ПДВ).

Згідно із п.п.5.2 та 5.3 договору купівлі-продажу №1109041114 датою поставки вважається дата підписання сторонами накладної, в момент підписання якої відбувається перехід права власності на товар.

На виконання умов вказаного договору купівлі-продажу №1109041114, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 898515грн. 30коп., що підтверджується видатковими накладними: №ВН-0000884 від 03.10.2011р. на суму 319038грн. 00коп. (з ПДВ); №ВН-0000902 від 07.10.2011р. на суму 31941грн. 00коп. (з ПДВ); №ВН-0000996 від 07.11.2011р. на суму 515352грн. 30коп.; №ВН-0001003 від 07.11.2011р. на суму 32184грн. 00коп. (з ПДВ), які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками без будь-яких застережень чи заперечень.

Умовами пункту 7.1. договору купівлі-продажу №1109041114 передбачено, що покупець проводить розрахунки з продавцем шляхом безготівкового перерахунку коштів протягом 120 днів після отримання продукції.

Позивач зазначає, що покупцем вчасно проведено оплату лише за товар, отриманий по накладній ВН-0000902 від 07.10.2011р. на суму 31941грн. 00коп. За товар, отриманий згідно інших накладних, оплата проводилась із порушенням строків, встановлених у договорі №1109041114.

11.11.2011р. відповідачем на адресу позивача направлено лист №4914/11-03 про припинення поставки недопоставленого товару у зв'язку із зменшенням об'ємів фінансування ДК „Укртрансгаз" на листопад-грудень 2011р.

За весь період відповідачем перераховано на рахунок позивача 404721грн. 72коп.

Як стверджує представник позивача, починаючи з 01.02.2013р. відповідач не здійснив жодного платежу за договором купівлі-продажу 1109041114, у зв'язку із чим заборгованість перед ТзОВ "Юнафт-Львів" за отриманий товар становила 493793грн. 58коп.

Відповідно до ч.2ст.35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів,в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням господарського суду Львівської області від 06.08.2013р. у справі №914/2779/13, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013р. у даній справі позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнафт-Львів" 493793,58грн. основного боргу, 24481,50грн. 3% річних та 10365,50грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду від 15.01.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 06.08.2013р. у справі №914/2779/13 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013р. у даній справі залишено без змін.

Судами апеляційної та касаційної інстанції у справі №914/2779/13 встановлено, таке. Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за договором купівлі-продажу №1109041114 від 14.09.2011р. виконав повністю, відповідачем оплата за товар здійснена частково, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 493793,58грн. Відповідач дану обставину не заперечив, доказів зворотнього суду не надав. Покупцем вчасно проведено оплату лише за товар, отриманий за накладною №ВН-0000902 на загальну суму 31941,00грн., а за товар, отриманий згідно інших накладних, відповідачем систематично порушувалися строки та розміри оплати. За весь період відповідачем перераховано на рахунок позивача 404721,72грн., проте, починаючи з 1 лютого 2013 року, у зв'язку з припиненням виплат за договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 493793,58грн.

Враховуючи вищевикладене, судами у справі №914/2779/13, зокрема встановлено факт прострочення оплати за поставлений товар по договору купівлі-продажу №1109041114, згідно видаткових накладних №ВН-0000884 від 03.10.2011р. на суму 319038грн. 00коп. (з ПДВ); №ВН-0000996 від 07.11.2011р. на суму 515352грн. 30коп.; №ВН-0001003 від 07.11.2011р. на суму 32184грн. 00коп. (з ПДВ).

Позивач у позовній заяві зазначив, що після вирішення спору у справі №914/2779/13 відповідач свої зобов'язання по договору купівлі-продажу №1109041114 виконував із значними затримками, зокрема 30.12.2013р. із загальної суми заборгованості по сплаті основного боргу в розмірі 493793грн. 58коп. відповідачем перераховано на рахунок позивача лише 10000грн. 00коп., 29.05.2014р. - 50000грн. 00коп., та 31.03.2015р. - 64363грн. 31коп. Окрім цього, як стверджує позивач, 18.02.2015р. заборгованість у сумі 369430грн. 27коп. було перераховано Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, внаслідок виконання виконавчого провадження №409043132. Відтак, остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу №1109041114 здійснено лише 31.03.2015р.

Як вбачається із представлених суду копій банківських виписок та довідки банку №149-17479/15 від 29.05.2015р., відповідачем здійснено оплату основного боргу в сумі 493793грн. 58коп.

Позивач зазначає, що відповідачем допущено прострочення оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3% річних.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано інфляційні втрати в розмірі 193186грн. 33коп. за період з 01.10.2013р. по 30.03.2015р. та 3% річних у розмірі 22160грн. 61коп. за період з 11.07.2013р. по 30.03.2015р.

Відповідно до п.п.1.10, 3.1, 5.1, 5.4, 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У листі Верховного суду України від 01.07.2014р. "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" роз'яснено, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012р. у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011р. у справі №6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011р. у справі №6-42цс11). Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування проведені позивачем у цій справі за вказаний період, не були предметом розгляду у справі №914/2779/13. Перевіривши проведені позивачем розрахунки за вказаний період, встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки при розрахунку інфляційних втрат, відтак в перерахунку задоволенню підлягають 161593грн. 04коп. інфляційних нарахувань.

Станом на день прийняття рішення доказів оплати інфляційних нарахувань та 3% річних суду не представлено.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, дослідивши подані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 161593грн. 04коп. та 3% річних у розмірі 22160грн. 61коп. є обґрунтованими, не спростованими та такими що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат належить відмовити.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Статтею 49 ГПК України передбачений розподіл господарських витрат, зокрема і витрат з оплатою послуг адвокатів. На підставі статті 49 даного Кодексу оплата послуг адвоката розподіляється між сторонами залежно від результатів розгляду справи. Реалізація цього положення можлива за наявності двох умов: 1) судові витрати розподіляються між сторонами одночасно з прийняттям рішення з основного спору (про що вказується у резолютивній частині рішення); 2) підставою для відшкодування є докази оплати послуг на момент розгляду справи.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. (п.2.2 Постанови правління НБУ №637 від 15.12.2004р. (із внесеними змінами та доповненнями)).

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7 роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, передбачених ст.49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони. Суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено порядок розподілу господарських витрат, який зміні не підлягає.

В підтвердження адвокатських послуг до матеріалів справи долучено угоду №05/07-5 про надання правової допомоги від 05.07.2013р., укладеної між адвокатом Поліщуком Левком Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнафт-Львів», копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №880 від 26.10.2000р., видане Поліщуку Л.В. та банківські виписки із призначенням платежу «за адвокатські послуги адвоката Поліщука Л.В.» на загальну суму 17050грн. 00коп.

Враховуючи подані докази, а також враховуючи часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про задоволення витрат на послуги адвоката у розмірі 14518грн. 28коп., тобто із вирахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 30, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м.Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019201) в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (79053, м.Львів, вул.І.Рубчака, 3; код ЄДРПОУ 25560823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнафта-Львів" (79034, м.Львів, вул.Тернопільська, 21; код ЄДРПОУ 31074224) 161593грн. 04коп. - інфляційних нарахувань та 22160грн. 61коп. - 3% річних, 3675грн. 07коп. - судового збору та 14518грн. 28коп. - витрат на послуги адвоката.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 26.06.2015р.