Постанова

від 19.10.2015 по справі 914/1625/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 914/1625/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (надалі ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз") за №3495/6 від 21.07.2015р. (вх. №01-05/3377/15 від 28.07.2015р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2015р.

у справі № 914/1625/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнафт-Львів" (надалі ТзОВ "Юнафт-Львів")

до відповідача: ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,

за участю:

від позивача: Поліщук Л.В. - представник (угода про надання правової допомоги №05/07-5 від 05.07.2013р.);

від відповідача: Ковтунов І.А. - представник (довіреність №146 від 23.02.2015р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15 (суддя Іванчук С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на користь ТзОВ "Юнафт-Львів" 161593,04 грн. - інфляційних нарахувань та 22160,61 грн. - 3% річних, 3675,07 грн.- судового збору та 14518,28 грн. - витрат на послуги адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу (оплата за товар згідно договору купівлі-продажу №1109041114 від 14.09.2011р.), виконання якого прострочив відповідач, відповідає нормам ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних, суд встановив, що обґрунтований розмір інфляційних становитиме 161593,04 грн. та 3% річних - 22160,61 грн.

ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" подало апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що за період з 11.07.2013р. по 30.03.2015р., за який позивачем нараховано заборгованість, проводилось виконання по виконавчому провадженні відділом ДВС Львівського міського управління юстиції, рахунки боржника були арештовані, а тому вина боржника відсутня. Стверджує, що відповідачем вживалися заходи для відновлення виконавчого провадження, а саме була подана заява про відмову від апеляційної скарги у справі №914/2779/13. Крім того, згідно постанови про арешт коштів боржника від 16.07.2014р., кошти з рахунку боржника були стягнуті і перебували на транзитному рахунку виконавчої служби, а тому відповідач був позбавлений можливості ними розпоряджатися. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу за № 33 від 13.08.2015р. (вх. №01-04/5032/15 від 14.08.2015р.), в якому просить рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача заперечив проти вимог і доводів апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2011р. між ТзОВ "Юнафт-Львів" (продавець) та ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №1109041114 та 15.09.2011р. внесено до реєстру договорів УМГ «Львівтрансгаз» за №1109041114 (надалі - договір), згідно якого продавець зобов'язувався поставити і передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити його на умовах цього договору (а.с.17-19).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування (номенклатура, сортамент, асортимент), кількість і ціни товару, що є предметом цього договору, обумовлюються в специфікації (оформляється як додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п.6.2 договору та специфікації загальна ціна товару складає 949888,50 грн. (з ПДВ).

Датою поставки вважається дата підписання сторонами накладної, в момент підписання якої відбувається перехід права власності на товар (п.п.5.2 та 5.3 договору).

Відповідно до п. 7.1. договору покупець проводить розрахунки з продавцем шляхом безготівкового перерахунку коштів протягом 120 днів після отримання продукції.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 898515, 30 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ВН-0000884 від 03.10.2011р. на суму 319038,00 грн. (з ПДВ); №ВН-0000902 від 07.10.2011р. на суму 31941, 00 грн. (з ПДВ); №ВН-0000996 від 07.11.2011р. на суму 515352,30 грн.; №ВН-0001003 від 07.11.2011р. на суму 32184,00 грн. (з ПДВ), які підписані представниками сторін без застережень (а.с.20,21,26,27).

Як вказує позивач, покупцем вчасно проведено оплату лише за товар, отриманий по накладній ВН-0000902 від 07.10.2011р. на суму 31941, 00 грн. За товар, отриманий згідно інших накладних, оплата проводилась із порушенням строків, встановлених у договорі.

11.11.2011р. відповідач направив на адресу позивача лист №4914/11-03 про припинення поставки недопоставленого товару у зв'язку із зменшенням об'ємів фінансування ДК "Укртрансгаз" на листопад-грудень 2011р. (а.с.28).

За весь період відповідачем перераховано на рахунок позивача 404721,72 грн.

Як стверджує представник позивача, з 01.02.2013р. відповідач не здійснив жодного платежу за договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед ТзОВ "Юнафт-Львів" за отриманий товар в розмірі 493793,58 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.08.2013р. у справі №914/2779/13, залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2013р. та Постановою Вищого господарського суду від 15.01.2014р., позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на користь ТзОВ "Юнафт-Львів" 493793,58 грн. основного боргу, 24481,50 грн. 3% річних та 10365,50 грн. судового збору (а.с.30-36).

Судами апеляційної та касаційної інстанції у справі №914/2779/13 встановлено, що позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за договором купівлі-продажу №1109041114 від 14.09.2011р. виконав повністю, відповідачем оплата за товар здійснена частково, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 493793,58 грн. Відповідач дану обставину не заперечив, доказів зворотнього суду не надав. Покупцем вчасно проведено оплату лише за товар, отриманий за накладною №ВН-0000902 на загальну суму 31941,00 грн., а за товар, отриманий згідно інших накладних, відповідачем систематично порушувалися строки та розміри оплати. За весь період відповідачем перераховано на рахунок позивача 404721,72 грн., проте, починаючи з 1 лютого 2013 року, у зв'язку з припиненням виплат за договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 493793,58 грн.

Судами у справі №914/2779/13, зокрема встановлено факт прострочення оплати за поставлений товар по договору купівлі-продажу №1109041114, згідно видаткових накладних №ВН-0000884 від 03.10.2011р. на суму 319038,00 грн. (з ПДВ); №ВН-0000996 від 07.11.2011р. на суму 515352, 30 грн.; №ВН-0001003 від 07.11.2011р. на суму 32184,00 грн. (з ПДВ).

У позовній заяві позивач вказує, що після вирішення спору у справі №914/2779/13 відповідач свої зобов'язання по договору виконував із значними затримками, зокрема 30.12.2013р. із загальної суми заборгованості по сплаті основного боргу в розмірі 493793,58 грн. відповідачем перераховано на рахунок позивача лише 10000,00 грн., 29.05.2014р. - 50000,00 грн., та 31.03.2015р. - 64363,31 грн. Також, 18.02.2015р. заборгованість у сумі 369430,27 грн. було перераховано Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції при виконанні судового рішення у виконавчому провадженні №409043132. Остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу №1109041114 здійснено лише 31.03.2015р. (а.с. 10-13).

Дані обставини підтверджуються наявними у справі копіями банківських виписок та довідкою ПАТ «Кредобанк» №149-17479/15 від 29.05.2015р. (а.с.48-50, 59-60, 70).

Підставою звернення з даним позовом стало те, що відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього інфляційні нарахування, 3% річних та судові витрати.

При винесенні постанови у даній справі колегія суддів керувалася наступним.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено п. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №1109041114 від 14.09.2011р. між ТзОВ "Юнафт-Львів" та ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", внесеного до реєстру договорів УМГ «Львівтрансгаз» 15.05.2011р. за №1109041114, позивач передав, а відповідач отримав товари на загальну суму 898515,30 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ВН-0000884 від 03.10.2011р. на суму 319038,00 грн. (з ПДВ); №ВН-0000902 від 07.10.2011р. на суму 31941, 00 грн. (з ПДВ); №ВН-0000996 від 07.11.2011р. на суму 515352,30 грн.; №ВН-0001003 від 07.11.2011р. на суму 32184,00 грн. (з ПДВ).

Згідно п.п.5.2 та 5.3 договору датою поставки вважається дата підписання сторонами накладної, в момент підписання якої відбувається перехід права власності на товар.

Відповідно до п. 7.1. договору покупець проводить розрахунки з продавцем шляхом безготівкового перерахунку коштів протягом 120 днів після отримання продукції.

Як встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 06.08.2013р. у справі №914/2779/13 покупцем вчасно проведено оплату лише за товар, отриманий за накладною №ВН-0000902 на загальну суму 31941,00 грн., а за товар, отриманий згідно інших накладних, відповідач систематично порушував строки та розміри оплати.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено вище, згідно наявних у справі копій банківських виписок та довідки ПАТ «Кредобанк» №149-17479/15 від 29.05.2015р., відповідач здійснив оплату основного боргу в сумі 493793,58 грн., зокрема 30.12.2013р. із загальної суми заборгованості по сплаті основного боргу в розмірі 493793,58 грн. ним перераховано на рахунок позивача 10000,00 грн., 29.05.2014р. - 50000,00 грн., та 31.03.2015р. - 64363,31 грн. Також, 18.02.2015р. заборгованість у сумі 369430,27 грн. було перераховано Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, внаслідок виконання виконавчого провадження №409043132. Остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу №1109041114 здійснено лише 31.03.2015р.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, за надані послуги розрахувався несвоєчасно та в неповному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір 3% річних за період з 11.07.2013р. по 30.03.2015р. становить 22610,61грн., інфляційні втрати - 193186,33грн. за період з 01.10.2013р. по 30.03.2015р. (а.с. 25,58).

Перевіривши правильність здійсненого розрахунку, апеляційний господарський суд суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, стягнення 161593,04 грн. - інфляційних нарахувань, 22160,61 грн. - 3% річних та відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що за період з 11.07.2013р. по 30.03.2015р., за який позивачем нараховано заборгованість, проводилось виконання судового рішення у виконавчому провадженні відділом ДВС Львівського міського управління юстиції, рахунки боржника були арештовані, а тому вина боржника відсутня, не можуть бути прийняті господарським судом.

В пункті 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В частині 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги в даному спорі (17050,00 грн.) позивач підтверджує угодою про надання правової допомоги №05/07-5 від 05.07.2013р. (а.с.22), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №880 від 26.10.2000р., виданим Поліщуку Л.В. (а.с.24), виписками з банківських рахунків (а.с.37-47,51-52,54-56) рахунки за оплату послуг адвоката: № 1 від 05.07.2013р., № 2 від 03.09.2013р., № 1 від 29.01.2014р., № 2 від 07.04.2014р., № 3 від 08.10.2014р., № 1 від 12.02.2015р. на загальну суму 17050,00 грн. (а.с.155-160).

Враховуючи вищевказане, складність даної справи та часткове задоволення позову, колегія суддів констатує наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за послуги адвоката в сумі 14518,28 грн.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника згідно положень ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2015р. у справі №914/1625/15 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.