Рішення

від 24.06.2015 по справі 924/402/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015Справа №924/402/15

за позовом: Приватного підприємства «Лібо-Пласт», Хмельницька область, с.Грузевиця, ЄДРПОУ 34282404

до відповідача: Приватного підприємства «Оберон-Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 32243515

про стягнення 29 058,07 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Боров Д .Г. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство «Лібо-Пласт», Хмельницька область, с.Грузевиця звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства «Оберон-Україна», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 23 612,90 грн., пені в розмірі 2063,36 грн., інфляційних втрат в сумі 3120,45 грн. та 3% річних в розмірі 262,26 грн.

Ухвалою від 20.03.2015р. господарського суду Хмельницької області порушено провадження по справі №924/402/15.

Ухвалою від 02.04.2015р. господарського суду Хмельницької області матеріали справи №924/402/15 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №256 від 25.02.2014р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №27/05 від 27.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на ненадання заявником належних доказів поставки Приватному підприємству «Оберон-Україна» товару за договором №256 від 25.02.2014р., а саме за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р.

У судове засідання 24.06.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. Проте, Приватне підприємство «Оберон-Україна» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03036, м.Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд.92-Б.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 10.06.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з наведеною судовою кореспонденцію було повернуто на адресу господарського суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Про обізнаність відповідача щодо розгляду господарським судом справи №924/402/15 свідчить факт подання вказаним учасником судового процесу відзиву та участь представника в судовому засіданні 27.05.2015р.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Приватного підприємства «Оберон-Україна», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, судом враховано, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судове засідання 24.06.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Суд зазначає, що ухвалою від 10.06.2015р. явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась. До того ж, відповідачем вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору з урахуванням продовження на 15 днів фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи 924/402/15 здійснюється з 20.03.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2014р. між Приватним підприємством «Лібо-Пласт» (постачальник) та Приватним підприємством «Оберон-Україна» (покупець) було укладено договір, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар - вироби з поліпропіленових пластмас в асортименті, кількості та цінами згідно видаткових накладних, які підписані сторонами та мають юридичну силу специфікації та є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Пунктом 3.1 договору №256 від 25.02.2014р. передбачено, що загальна сума правочину визначається шляхом складання вартсоті всіх партій товару, поставлених протягом дії договору у відповідності до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною правочину.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р., а в частині грошових зобов'язань до повного виконання.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №256 від 25.02.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.2.1 договору №256 від 25.02.2014р. поставка товару здійснюється на умовах FCA (згідно міжнародних правил Інкотермс 2010р.).

Передача товару та перехід права власності на товар наступає з моменту підписання покупцем видаткової накладної (п.2.2 договору №256 від 25.02.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №256 від 25.02.2014р. у період 26.02.2014р. по 16.05.2014р. Приватним підприємством «Лібо-Пласт» було поставлено, а Приватним підприємством «Оберон-Україна» прийнято товар на загальну суму 59 681,90 грн.

Наразі, факт поставки позивачем та прийняття представниками відповідача на підставі довіреностей товару на суму 32 219,90 грн. підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними №134 від 28.06.2014р. на суму 2874,50 грн., №124 від 26.02.2014р. на суму 13 357,40 грн., №244 від 04.04.2014р. на суму 3180 грн. та №217 від 28.03.2014р. на суму 12 808 грн.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 24.06.2015р. судом було оглянуто оригінали наведених вище видаткових накладних та встановлено, що останні підписано представниками обох контрагентів без жодних зауважень та заперечень.

Одночасно, щодо поставки товару за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р. на суму 27 462 грн., на якій відсутній підпис представника відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Приймаючи до уваги твердження позивача про те, що Приватним підприємством «Лібо-Пласт» було передано відповідачу товар за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р., проте Приватне підприємство «Оберон-Україна» безпідставно ухилилось від її підписання, з метою встановлення фактичних обставин щодо поставки за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р. на суму 27 462 грн., судом ухвалою від 10.06.2015р. зобов'язано Хмельницьку об'єднану державну податкову інспекцію надати податкову звітність, складену Приватним підприємством «Лібо-Пласт» на виконання зобов'язань за договором №256 від 25.02.2014р. (в тому числі, за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р.); належним чином завірені копії Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, які подані до декларацій з податку на додану вартість Приватного підприємства «Лібо-Пласт» за звітний період з 25.02.2014р. по 10.06.2015р. Одночасно, наведеною ухвалою зобов'язано Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві надати податкову звітність, складену Приватним підприємством «Оберон-Україна» на виконання зобов'язань за договором №256 від 25.02.2014р. (в тому числі, за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р.); належним чином завірені копії Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, які подані до декларацій з податку на додану вартість Приватного підприємства «Оберон-Україна». На отримання витребуваних судом документів було уповноважено Приватне підприємство «Лібо-Пласт».

На виконання вимог суду Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією та Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві було представлено до матеріалів справи розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість), в тому числі, за травень 2014р.

Зокрема, розділі І «Податкові зобов'язання» розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) Приватного підприємства «Лібо-Пласт» у рядку 16 відображено господарську операцію з поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 27 462 грн., з яких сума податку на додану вартість складає 4577 грн.

Одночасно, у рядку 10 Розділу ІІ «Податковий кредит» розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) Приватного підприємства «Оберон-Україна», що представлена до матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві, також відображено факт отримання відповідачем товару від Приватного підприємства «Лібо-Пласт» на суму 27 462 грн., з яких сума податку на додану вартість складає 4577 грн.

При цьому, господарським судом прийнято до уваги, що у графі постачальник у наведених вище розшифровках вказаний ЄДРПОУ контрагента та його код як платника податку на додану вартість.

Наразі, заявником також представлено до матеріалів справи податкову накладну №36 від 16.05.2014р. на суму 27 462 грн., на підставі якої в податковому обліку відповідача і було відображено відповідну господарську операцію та податкове зобов'язання.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Крім того, суд в даному випадку бере до уваги представлену позивачем до матеріалів справи та складену відповідачем довіреність №14/05/1 від 14.05.2014р. на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом №99 від 16.05.1996р. Міністерства фінансів України (що була чинною станом на 14.05.2014р.) , довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Відповідно до п. 10 вказаної Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом «невикористана» і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Наразі, відповідачем не наведено пояснень щодо правових підстав та необхідності надання позивачу довіреності №14/05/1 від 14.05.2014р., в якій представника Приватного підприємства «Оберон-Україна» уповноважено на отримання саме того товару, що визначений у видатковій накладній №363 від 16.05.2014р. на суму 27 462 грн.

До того ж, господарський суд також зазначає, що факт отримання 16.05.2014р. від заявника товару на суму 27 462 грн. також підтверджено Приватним підприємством «Оберон-Україна» в акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 07.11.2014р., який хоч і не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, проте додатково свідчить про прийняття відповідачем товару за видатковою накладною №363 від 16.05.2014р.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що Приватним підприємством «Лібо-Пласт» в межах договору №256 від 25.02.2014р. за період 26.02.2014р. по 16.05.2014р. було поставлено, а Приватним підприємством «Оберон-Україна» прийнято товар на загальну суму 59 681,90 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.3.2 договору №256 від 25.02.2014р. покупець здійснює оплату товару у термін 14 календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено в межах договору №256 від 25.02.2014р. за період з 26.02.2014р. по 16.05.2014р. на загальну суму 59 681,90 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Приватне підприємства «Оберон-Україна» належним чином свої зобов'язання за договором №256 від 25.02.2014р. не виконало та здійснило лише часткову оплату поставленого Приватним підприємством «Лібо-Пласт» товару, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 36069 грн. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку заявника.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 20.04.2014р., від 13.05.2014р., від 10.06.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №256 від 25.02.2014р. Проте, Приватним підприємством «Оберон-Україна» відповідних доказів до матеріалів справи представлено не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Лібо-Пласт» до Приватного підприємства «Оберон-Україна», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 23 612,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 2063,36 грн., інфляційних втрат в сумі 3120,45 грн. та 3% річних в розмірі 262,26 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.5.2 договору №256 від 25.02.2014р. у разі прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми несплаченої суми за кожен день.

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення плати за поставлений товар позивачем було нараховано пеню за період з 13.11.2014р. по 01.03.2015р. на загальну суму 2063,36 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є необґрунтованим та містить арифметичні помилки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за весь час прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №256 від 25.02.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, виходячи з того, що на підставі узгоджених сторонами умов договору неможливо дійти висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Таким чином, нарахування позивачем в пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству.

Здійснивши власний перерахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з Приватного підприємства «Оберон-Україна» неустойки на суму 869,47 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було за період з 16.10.2014р. по 28.02.2014р. нараховано 3% річних на загальну суму 262,26 грн. та за період з листопада 2014р. до березня 2015р. нараховано інфляційні втрати в розмірі 3120,45 грн.

Після проведення наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, позовні вимоги Приватного підприємства «Лібо-Пласт» до Приватного підприємства «Оберон-Україна» про стягнення основного боргу в сумі 23 612,90 грн., пені в розмірі 2063,36 грн., інфляційних втрат в сумі 3120,45 грн. та 3% річних 262,26 грн. підлягають задоволенню частково на визначені вище суми.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Приватного підприємства «Лібо-Пласт», Хмельницька область, с.Грузевиця до Приватного підприємства «Оберон-Україна», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 23 612,90 грн., пені в розмірі 2063,36 грн., інфляційних втрат в сумі 3120,45 грн. та 3% річних в розмірі 262,26 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Оберон-Україна» (03036, м.Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд.92-Б, ЄДРПОУ 32243515) на користь Приватного підприємства «Лібо-Пласт» (31317, Хмельницька область, Хмельницький район, село Грузевиця, ЄДРПОУ 34282404) основний борг в сумі 23 612,90 грн., пеню в розмірі 869,47 грн., інфляційні втрати в сумі 3120,45 грн., 3% річних в розмірі 262,26 грн. та судовий збір в сумі 1751,99 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 26.06.2015р.

Суддя М.О. Любченко