Постанова

від 18.06.2015 по справі 813/2165/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2015 року № 813/2165/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кедик М.В.

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Софіябудінвест» до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

приватне підприємство «Софіябудінвест» (далі - позивач, ПП «Софіябудінвест») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, Золочівська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2015 року № НОМЕР_1 та від 06.03.2015 № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог ПП «Софіябудінвест» зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 13.01.2015 № 1/22-32940187 про нереальність господарських операцій з ТОВ «Спецпідряд Сервіс» є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідачем прийняті безпідставно, тому просить суд їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТОВ «Спецпідряд Сервіс», а отже безпідставно завищено податковий кредит за грудень 2011 року на суму 28401,35 грн та завищено витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 47709,67 грн, за 2013 рік на суму 70536,53 грн, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно і підстав для їх скасування немає, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

ПП «Софіябудінвест», зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа 22.12.2004 за кодом ЄДРПОУ 32940187.

Золочівською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «Софіябудінвест» (код за ЄДРПОУ 32940187) з питань дотримання вимог податкового законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ТОВ «Спецпідряд Сервіс» (код за ЄДРПОУ 37634001) за період грудень 2011 року, про що 13.01.2015 складено акт № 1/22-32940187 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.44.1, п.44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 Податкового Кодексу України № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого за період грудень 2011 року встановлено завищення показника рядка 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду...» та показника рядка 20.2 «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного податкового періоду до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду...» у поданій податковій Декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року на 28401,35 грн;

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп.138.1.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 23420,97 грн, в т.ч. за 2012 рік на 10019,03 грн, за звітний податковий період 2013 рік на 13401,94 грн.

Вказані у актах порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про непідтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Спецпідряд Сервіс».

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.01.2015 № НОМЕР_1 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 35131,45 грн (основний платіж - 23420,97 грн, штрафна (фінансова) санкція - 11710,48 грн) та податкове повідомлення - рішення від 06.03.2015 № НОМЕР_2, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28401,35 грн.

Не погодившись із винесеним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 цього Закону).

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ «Спецпідряд Сервіс» позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського обліку.

ОСОБА_3 долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо формування податкового кредиту та взаємовідносин позивача з ТОВ «Спецпідряд Сервіс».

Між ПП «Софіябудінвест» та ТОВ «Спецпідряд Сервіс» укладено договір підряду від 01.12.2011 № 0112, відповідно до умов якого ТОВ «Спецпідряд Сервіс» (Підрядник) зобов'язується виконати роботи по влаштуванню балконних перил, огородження парапету покрівлі, металевих сходів та перил сходової клітки у будинку на вул. Бучми, 6 (22) у м. Львові, а ПП «Софіябудінвест» (Замовник) зобов'язується надати Підряднику проектно-кошторисну документацію, повністю сплатити вартість виконаних робіт, у порядку і в розмірах, передбачених цим договором.

На виконання умов договору ТОВ «Спецпідряд Сервіс» виконано роботи, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року на суму 170408,10 грн та актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року на суму 170408,10 грн.

За результатами виконаних робіт ТОВ «Спецпідряд Сервіс» виписано податкову накладну від 26.03.2011 № 73 на суму 170408,10 грн (в тому числі ПДВ 28401,35 грн).

На підтвердження оплати придбаного товару позивачем долучено банківські виписки з реєстрами документів від 13.01.2012 та 07.02.2012.

Також позивачем до матеріалів справи долучено акт приймання-передачі будівельних матеріалів для виконання будівельних робіт на об'єкті по вул. Бучми, 6 (22) в м. Львові.

Стосовно посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості та інших документів, які підтверджують належну якість використаних будівельних матеріалів та обладнання слід зазначити, що вказані документи не фіксують факту здійснення господарських операцій, а лише підтверджують, що матеріали відповідають встановленим вимогам. Тому відсутність таких документів не може слугувати підставою для висновків про відсутність таких господарських операцій.

Щодо посилань відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, суд зазначає таке.

ВАС України у низці своїх рішень (ухвала від 05.07.2012 року у справі № К/9991/37912/11, ухвала від 26.07.2012 року у справі № К/9991/67511/11 та ін.) зазначив, що вимогами податкового обліку, не передбачено обов'язковості складання ТТН для підтвердження здійснення господарських операцій. На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Відсутність у позивача ТТН не спростовує реальності здійснених ним господарських операцій, оскільки факт реальності підтверджується належними та допустимими доказами долученими позивачем до матеріалів справи, а саме видатковими, податковими накладними, підписаними актами приймання виконання робіт, розрахунковими документами, договорами. Усі долучені позивачем докази мають необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкова накладна, яка засвідчує факт постачання ТМЦ, також належно оформлена. Отже, реальність господарської операції ПП «Софіябудінвест» по отриманню послуг підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликають сумніву.

На підтвердження вчинення господарських операцій в межах провадження господарської діяльності позивачем надано:

договір № 16 від 07.12.2005 укладений між ПП «Софіябудінвест» (Інвестор) та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (Замовники) предметом якого є фінансування та будівництво житлового багатоквартирного будинку по вул. Бучми, 6 (22) в м. Львові;

рішення Галицького районного суду м. Львова від 24.10.2012 року у справі № 1304/7517/2012 за позовом ПП «Софіябудінвест» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яким позов задоволено частково, визнано за ПП «Софіябудінвест» право власності на багатоквартирний житловий будинок під літ. А-9, площею 3508,3 кв.м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Бучми, 22, в тому числі службові приміщення, приміщення офісу, квартири №№ 1-25, 27-38; визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на квартиру № 26, що знаходиться в багатоквартирному житловому будинку за адресою м. Львів, вул. Бучми, 22.

Отже, матеріалами справи підтверджується укладення господарського договору між ПП «Софіябудінвест» та ТОВ «Спецпідряд Сервіс», факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що фактичні обставини справи доводять факт реальності господарських операцій та достатність у позивача та його контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності при здійсненні будівельних робіт.

ОСОБА_3 перевірки, суд приходить до висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу акта іншого податкового органу. ОСОБА_6 перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції ПП «Софіябудінвест» не мали реального товарного характеру. Підставою для таких висновків став акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 29.08.2014 № 476753-22-3/37634001 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецпідряд Сервіс» (ЄДРПОУ 37634001) щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами за період вересень 2011 року - липень 2013 року».

При цьому, суд звертає увагу, що вказаним актом не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецпідряд Сервіс». Окрім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть містити жодних висновків про господарські операції, оскільки такими актами лише документується факт неможливості проведення зустрічної звірки.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між ПП «Софіябудінвест» та ТОВ «Спецпідряд Сервіс» суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Суд присуджує з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції (Перемишлянське відділення) Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 28.01.2015 № НОМЕР_1.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції (Перемишлянське відділення) Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 06.03.2015 № НОМЕР_2.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Софіябудінвест» (м. Львів, вул. Торф'яна, 21, ЄДРПОУ 32940187) 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови складено 23.06.2015 р.