Рішення

від 02.06.2015 по справі 910/6449/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015Справа №910/6449/15-г за позовом: Заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, ЄДРПОУ 19020407; 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, м.Київ, ЄДРПОУ 31753249

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ, ЄДРПОУ 32671890

про стягнення 234 697, 31 грн., розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Греськів І.І. - по посв.

від позивача 1: Кожарко О.О. - по дов.

від позивача 2: Боженко Д.Є. - по дов.

від відповідача: Овчаренко Л.Г. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 13.05.2015р. та 18.05.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ про:

- стягнення основного боргу в сумі 192 421,60 грн., пені в сумі 16 911,05 грн., 3% річних в розмірі 3316,93 грн. та інфляційних збитків в сумі 22 047,73 грн.

- розірвання договору №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» за актом приймання-передачі повернути Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва нерухоме майно, а саме нежиле приміщення загальною площею 574 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» умов договору №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в частині своєчасного внесення орендних платежів, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач 1 у поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 22.04.2015р., вимоги прокурора підтримав, факт порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1147 від 16.05.2013р. підтвердив.

Позивач 2 у письмових поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 07.05.2015р., та у судовому засіданні 08.04.2015р. вимоги прокурора також визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а також зазначив, що грошові кошти, що отримуються від оренди комунального майна зараховуються до загального бюджету м.Києва.

Відповідач під час розгляду справи у судових засіданнях 13.05.2015р., 18.05.2015р. та 02.06.2015р. проти наявності заборгованості за договором №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду заперечень не представив та зазначив, що викладені обставини обумовлені важким фінансовим станом господарського товариства.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.06.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі, виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідності до п.1 Положення про Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджене Розпорядженням №2383 від 29.12.2012р. виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується голові Київської міської державної адміністрації, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.

Основними завданнями Департаменту є, в тому числі, забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, відчуження майна комунальної власності територіальної громади міста Києва та акцій (часток, паїв), що належить територіальній громаді міста Києва в статутних капіталах господарських товариств; здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, майновими правами та державним майном, акціями (частками, паями), що передані до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Наказом №21 від 14.02.2002р. Головного управління з питань майна (Київської міської державної адміністрації) «Про закріплення основних фондів комунальної власності міста Києва» було закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, в тому числі, виробничий корпус, що розташований у м.Київ, Узвіз Герцена, 6.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до сфери управління Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва було віднесено майно територіальної громади м.Києва, а саме виробничий корпус, що розташований у м.Києві, Узвіз Герцена, 6, функції щодо оренди, використання, відчуження якого належать Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), враховуючи, що обидва позивачі є сторонами спірного договору оренди, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивачів та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 16.05.2013р. між Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» (орендар) було укладено договір №1147 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу №144 від 14.03.2013р. постійної комісії Київради з питань власності передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий), для здійснення виробничої діяльності продовольчих товарів.

Об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 574 кв. м, перший поверх згідно з викопіюванням з поверхневого плану, розташоване за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий) (п.1.2 договору №1147 від 16.05.2013р.).

У відповідності до п.3.1 договору №1147 від 16.05.2013р. за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням №34/6250 від 22.09.2011р. Київської міської ради, та на дату підписання договору за перший місяць оренди становить 20 678,33 грн.

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 16.05.2013р. до 14.05.2016р. (п.9.1 договору №1147 від 16.05.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1147 від 16.05.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нерухомого майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як свідчать матеріали справи, 16.05.2014р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у користування визначене договором №1147 від 16.05.2013р. приміщення, про що складено та підписано акт прийому-передачі нерухомого майна.

Під час розгляду спору відповідачем факт отримання у користування вказаного вище об'єкту нерухомого майна не заперечувався.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» на підставі договору №1147 від 16.05.2013р. нежилого приміщення в оренду.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 4 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Як вказувалось вище, у відповідності до п.3.1 договору №1147 від 16.05.2013р. за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Києва, затвердженої рішенням №34/6250 від 22.09.2011р. Київської міської ради, та на дату підписання договору за перший місяць оренди становить 20 678,33 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованого у поточному місяці. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірі та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п.п.3.2, 3.4 договору №1147 від 16.05.2013р.).

За умовами п.3.5 спірного правочину орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) - Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкту оренди орендодавцю.

Згідно з п.3.6 укладеного між сторонами правочину орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2014р. між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва (якому відповідно до Наказу №21 від 14.02.2002р. Головного управління з питань майна (Київської міської державної адміністрації) «Про закріплення основних фондів комунальної власності міста Києва» було передано на праві господарського відання виробничий корпус, що розташований у м.Київ, Узвіз Герцена, 6) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» було укладено договір про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва, відповідно до п.1.1 якого позивач 2 надає відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості по орендній платі за договором №1147 від 16.05.2013р., що утворилась станом на 01.04.2014р. на період з 10.04.2014р. до 10.07.2014р., а орендар зобов'язується погашати дану заборгованість за наступним графіком:

- з 10 квітня 2014р. до 10.05.2014р. в сумі 18 934,64 грн.;

- з 10.05.2014р. по 10.06.2014р. в сумі 18 934,64 грн.;

- з 10.06.2014р. по 10.07.2014р. в розмірі 18 934,65 грн.

Договором від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості також визначено, що поточні платежі за договором №1147 від 16.05.2013р. здійснюються у строк, визначений вказаним правочином.

Наразі, за твердженнями прокурора та позивачів, відповідачем своїх зобов'язань з погашення заборгованості, що мала місце станом на 01.04.2014р. та була розстрочена у відповідності до договору від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості, в повному обсязі погашено не було, в результаті чого у орендаря утворилась заборгованість в сумі 48 778,01 грн. При цьому, судом прийнято до уваги, що прокурором та позивачами при розрахунку було враховано часткову оплату в розмірі 8025,92 грн., яку було здійснено 06.06.2014р. (з урахуванням призначення платежу та рахунку-фактури №СФ-1075 від 30.12.2013р. на суму 8095,80 грн.)

Під час розгляду спору відповідачем факт лише часткового погашення заборгованості за договором №1147 від 16.05.2013р., що утворилась станом на 01.04.2014р., не спростовувався.

Одночасно, за користування об'єктом оренди у період з квітня 2014р. по грудень 2014р. позивачем 1 було нараховано орендну плату в сумі 143 643,59 грн.

При цьому, господарським судом прийнято до уваги, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався з урахування індексу інфляції за попередній місяць, опублікованого у поточному місяці та податку на додану вартість, що в повному обсязі відповідає умовам п.п.3.2, 3.4 договору №1147 від 16.05.2013р.

Після проведення перевірки наведеного прокурором розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а нарахування за користування об'єктом оренди у період з квітня 2014р. по грудень 2014р. орендної плати на загальну суму 143 643,59 грн. обґрунтованим.

За таких обставин приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови договору №1147 від 16.05.2013р. та договору від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва, господарський суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з внесення орендної плати за договором №1147 від 16.05.2013р. на загальну суму 192 421,60 грн., з яких заборгованість з врахування реструктуризації в розмірі 48 778,01 грн. та орендна плата за користування об'єктом оренди у період з квітня 2014р. по грудень 2014р. на загальну суму 143 643,59 грн., настав.

Проте, за твердженнями прокурора та позивачів, які з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» були підтверджені, відповідачем своїх грошових зобов'язань за спірним договором оренди (з урахуванням договору від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва) виконано не було, в результаті чого на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом у відповідача була заборгованість в розмірі 143 643,59 грн.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі було внесено другу частину оплати за спірним правочином, а саме 28.04.2015р. перераховано 49 489,51 грн. на рахунок Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, з яких 28 479,88 грн. відповідно до призначення платежу сплачено за рахунками-фактурами №СВ-00054 від 31.01.2014р. та №СВ-00204 від 31.03.2014р. в якості оплати оренди за січень 2014р. та березень 2014р. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів банківською випискою та платіжним дорученням №1828 від 29.04.2015р.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 28 479,88 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» погашено не було, а внесено плату лише 29.04.2015р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 28 479,88 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позов прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 192 421,60 грн. підлягає задоволенню на суму 163 941,72 грн. з урахуванням часткової оплати, що була внесена відповідачем після порушення провадження по справі.

Щодо вимог прокурора в частині розірвання договору №1147 від 16.05.2013р. у зв'язку з порушенням орендарем свого обов'язку з внесення орендної плати господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст.291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди. Аналогічне право орендаря наведено у п.5.2 договору №1147 від 16.05.2013р.

Зокрема, вказаною нормою права передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Тобто, ст.782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 08.05.2012р. Верхового Суду України по справі №3-26гс12.

При цьому, вказану норму слід розуміти таким чином, що право на відмову від договору та право вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати, виникає, якщо останній не здійснює розрахунків протягом 3 місяців підряд. Вказану правову позицію наведено у постанові від 12.06.2007р. Верховного суду України по справі №24/272.

Відповідно до п.5.1 Постанови №12 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі, протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково.

До того ж, слід зауважити, що у даному випадку звернення у досудовому порядку до контрагента з вимогою про дострокове розірвання договору не є обов'язковим та не виключає можливості звернення з відповідною вимогою безпосередньо до суду.

Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Вказаної позиції дотримується Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002р. по справі №15-рп/2002.

Отже, з урахуванням положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України приписи статті 188 Господарського кодексу України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Аналогічну правову позицію наведено у п.3.1 Постанови №12 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна».

Як було встановлено вище, відповідачем всупереч умов договору №1147 від 16.05.2013р. не було внесено плату за користування об'єктом оренди у період з квітня 2014р. по грудень 2014р. на загальну суму 143 643,59 грн., тобто, фактично за дев'ять місяців поспіль.

Належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів часткового внесення орендної плати в означений період матеріали справи не містять.

Господарський суд вкотре зауважує, що відповідачем протягом розгляду справи наведені обставин не заперечувались, факт наявності заборгованості за договором №1147 від 16.05.2013р. не спростовувався.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання орендарем своїх обов'язків із внесення орендних платежів за договором №1147 від 16.05.2013р. протягом більш ніж трьох місяців підряд, суд дійшов висновку, що у орендодавця виникло право на відмову від договору оренди на підставі ст.782 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, з огляду на всі фактичні обставини справи, керуючись приписами ст.782 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що позов прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ про розірвання договору №1147 від 16.05.2013р. є доказово обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Одночасно вимоги прокурора в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» за актом приймання-передачі повернути Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва нерухоме майно, а саме нежиле приміщення загальною площею 574 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий), є передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За приписами ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За умовами п.4.15 договору №1147 від 16.05.2013р. орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання передачі підприємству.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У ст.54 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, при зверненні до суду з позовом про зобов'язання за актом приймання-передачі повернути нерухоме майно, заявником насамперед, повинно бути доведено виникнення у відповідача обов'язку з повернення об'єкту, строк виконання якого настав до подання до суду позовної заяви.

Наразі, господарський суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами ст.188 Цивільного кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, договір №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду буде розірваним з моменту набуття рішенням по справі №910/6449/15-г законної сили.

Наведене вказує на те, що обов'язок з повернення об'єкту оренди виникне у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» лише з моменту розірвання договору та повинен бути виконаний останнім у відповідності до п. 4.15 договору №1147 від 16.05.2013р.

За таких обставин, враховуючи, що на момент вирішення спору по суті у орендаря не виникло обов'язку з повернення об'єкту оренди, що виключає факт порушення прав орендодавця, господарський суд дійшов висновку, що вимоги заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» за актом приймання-передачі повернути Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва нерухоме майно, а саме нежиле приміщення загальною площею 574 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий) є передчасними та задоволенню не підлягають.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог прокурора про стягнення пені в сумі 16 911,05 грн., 3% річних розмірі 3316,93 грн. та інфляційних збитків в сумі 22 047,73 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного нормативно-правового акту).

За несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення (п.6.2 договору №1147 від 16.05.2013р.)

За порушення строків погашення заборгованості, що визначена договором від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва нараховується пеня в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від суми прострочення за кожен день, але не більше 100% загальної суми боргу (п.3 договору від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва).

З урахуванням приписів ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» прокурором було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 16 911,05 грн., з яких пеня за порушення строків погашення заборгованості, визначених договором від 10.04.2014р. про реструктуризацію заборгованості по орендній платі згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в сумі 2989,79 грн. та за порушення строків внесення орендної плати за кожен з місяців користування об'єктом оренди (квітень-грудень 2014р.) за договором №1147 від 16.05.2013р. - на суму 13 921,26 грн.

Після проведення перевірки наведеного прокурором розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки у визначенні початкової дати періоду нарахування пені. Зокрема, за порушення строків внесення орендної плати за червень 2014р. право на нарахування неустойки виникло лише 22.07.2014р. (з урахуванням того, що у відповідності до умов договору плата вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, що у даному випадку було вихідним днем, та у відповідності ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України переноситься на перший робочій день).

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений заявником період нарахування неустойки, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана прокурором кінцева сума неустойки є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань прокурором нараховано 3% річних на загальну суму 3316,93 грн. та інфляційні втрати на загальну суму 22047,73 грн.

Судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат заявником також допущено помилки стосовно визначення початкової дати нарахування, проте, навіть з урахуванням таких помилок кінцевий результат нарахування 3% річних та інфляційних втрат є вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову прокурора в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» за актом приймання-передачі повернути Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва нерухоме майно, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 609 грн. підлягає стягненню з Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та в розмірі 609 грн. з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва до Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 5911,95 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» на користь Державного бюджету України. Одночасно, господарський суд зазначає, що судовий збір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 28 479,88 грн., провадження за якими підлягає припиненню, також покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ про:

- стягнення основного боргу в сумі 192 421,60 грн., пені в сумі 16 911,05 грн., 3% річних розмірі 3316,93 грн. та інфляційних збитків в сумі 22 047,73 грн.

- розірвання договору №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» за актом приймання-передачі повернути Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва нерухоме майно, а саме нежиле приміщення загальною площею 574 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Київ, Узвіз Герцена, 6, корпус 4 (виробничий).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» (04050, м.Київ, Шевченківський район, пров.Герцена, буд.6, ЄДРПОУ 32671890) на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, буд.4/26, ЄДРПОУ 31753249) основний борг в сумі 163 941,72 грн., пеню в сумі 16 911,05 грн., 3% річних розмірі 3316,93 грн. та інфляційні збитки в сумі 22 047,73 грн.

Розірвати договір №1147 від 16.05.2013р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, який укладений між Департаментом комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс».

Припинити провадження по справі за позовом заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, 2.Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 28 479,88 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торус-плюс» (04050, м.Київ, Шевченківський район, пров.Герцена, буд.6, ЄДРПОУ 32671890) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 5911,95 грн.

Стягнути з Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.10, ЄДРПОУ 19020407) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 609 грн.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м.Києва (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, буд.4/26, ЄДРПОУ 31753249) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 609 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 02.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 04.06.2015р.

Суддя Любченко М.О.