Рішення

від 30.06.2015 по справі 916/1913/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р.Справа № 916/1913/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» до Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та КредитВ» в особі філії „Одеське регіональне управлінняВ» про стягнення 63523,94 дол.США, що еквівалентно 1342260,85 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 25.06.2015 р. оголошувалась перерва до 30.06.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та КредитВ» в особі філії „Одеське регіональне управлінняВ» про стягнення 63523,94 дол.США, що еквівалентно 1342260,85 грн., посилаючись на наступне.

Між ТОВ „Нал-ФрутВ» та філією „Одеське РУВ» ПАТ „Банк В»Фінанси та КредитВ» було укладено договір про розрахунково-касове обслуговування № 9812 від 16 грудня 2014 року, згідно з яким відповідач відкрив позивачу поточні рахунки № 26006006960101 у національній валюті і № 26006006960101 в доларах США, а також зобов'язався здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування.

За ствердженнями позивача, в межах наявного залишку на поточному рахунку в національній валюті коштів позивач оформив згідно з вимогами Національного банку України та надав на виконання відповідача заяву про купівлю іноземної валюти № 1 від 26.12.2014 року у загальному розмірі 61222,40 дол. США. В період з 06.01.2015 року по 14.01.2015 року відповідач виконав заяву про купівлю іноземної валюти позивача та зарахував відповідну суму коштів на поточний рахунок в доларах США, який належить позивачу.

Також в межах наявного залишку на поточному рахунку в доларах США коштів позивач оформив згідно з вимогами Національного банку України та надав на виконання відповідачу платіжні доручення на перерахування коштів отримувачам ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) та MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) в сумі 61 222,40 дол. США.

Як вказує позивач, зазначені платіжні документи були прийняті відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками та було перераховано на користь:

- отримувача ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) за контрактом № 1 від 01.04.2014 року: 20.01.2015 р. - 10 000,00 дол.США (платіжне доручення № 4 від 19.01.2015р.); 21.01.2015 р. - 10000,00 дол. США (платіжне дорученням 5 від 21.01.2015р.); 23.01.2015 р. - 10122,40 дол. США (платіжне доручення № 8 від 23.01.2015 р.); 27.01.2015 р. - 10000,00 дол. США (платіжне доручення № 10 від 27.01.2015 р.);

- отримувача MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) за контрактом № 2 від 24.09.2014 року: 22.01.2015 р. - 11222,40 дол.США (платіжне доручення № 7 від 22.01.2015 р.); 26.01.2015 р. - 9877,60 дол. США (платіжне доручення № 9 від 26.01.2015р.).

До того ж позивач зазначає, що 15.04.2015 року позивач надав банку заяви про закриття зазначених рахунків, що спричинило припинення предмету договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, у зв'язку із чим зазначений договір втратив свою чинність. Враховуючи, що заява про закриття поточного рахунку була отримана відповідачем 15.04.2015 р., яка була 22.04.2015 року задоволена відповідачем і рахунки були закриті, про що є відповідні повідомлення про закриття рахунків, договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування є розірваним з дати закриття рахунку.

Наразі позивач вказує, що відповідач не зарахував у повному обсязі зазначені суми ані на поточний рахунок позивача, ані на поточний рахунок отримувачів, зазначених у платіжних дорученнях, окрім платіжного доручення № 10 від 27.01.2015 у розмірі 10 000,00 дол. США, яке було виконане 08.04.2105 року. Відтак, за ствердженнями позивача, належні позивачу грошові кошти в сумі 51222,40 дол.США, що обліковуються на кореспондентському рахунку відповідача, відповідачем було набуто без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу, розмір яких еквівалентний згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 1082329,31 грн.

Крім того, оскільки банком було порушено строки виконання доручення, визначені законом, то позивач вважає, що наявні правові підстави для стягнення з банку пені, яка нарахована згідно з п. 32.2. ст. 32 Закону про платіжні системи, у загальному розмірі 5300,38 дол. США, що дорівнює згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 111997,03 грн.

Поряд з цим позивач, посилаючись на ст.ст. 1092, 536, 625 ЦК України, здійснив нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних, що складають 499,64 дол.США, що дорівнює згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 10557,39 грн.

До того ж, за ствердженнями позивача, відповідач внаслідок невиконання платіжних доручень позивача завдав значних збитків, виходячи з наступного.

Так, 01 квітня 2014 р. між ТОВ „Нал-ФрутВ» (покупець) та компанією ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) (продавець) був укладений контракт № 1 про поставку товару, згідно з п. 1.1. якого ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi здійснило поставку продукції ТОВ „Нал-ФрутВ» , що підтверджується МВД № 500070005/2014/003402 від 20.10.2014 року на суму 15000,00 дол. США та МВД № 500070005/2014/003663 від 12.11.2014 р. на суму 25 122,40 дол.США.

У відповідності до п. 5.1 контракт покупець повинен був сплатити за поставлений товар за МВД від 20.10.2014 року до 18 січня 2015 р. у сумі 15000 дол. США за МВД від 12.11.2014 року до 10.02.2015 року у сумі 25 122,40 дол.США.

Згідно з додатковою угодою № 1А до контракту № 1 від 02 квітня 2014 року було внесено зміни до розділу 7 контракту та у відповідності до п. 7.1 контракту у випадку порушення своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність визначену цим контрактом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.6 контракту за несвоєчасну сплату передбачених у п 5.1 контракту платежів нараховується пеня у розмірі 1% від простроченої суми, але не більше ніж подвійна ставка Національного банку України за кожний день прострочення, яка станом на 22.04.2015 року склала 4200,68 дол.США. Відтак, оскільки відповідач не виконав платіжні доручення позивача (№ 4 від 19.01.2015, № 5 від 21.01.2015, № 8 від 23.01.2015, № 10 від 27.01.2015 р.) про перерахування коштів отримувачу ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина), позивач стверджує, що зазнав збитки у розмірі 4200,68 дол. США, які відповідач повинен відшкодувати позивачу у повному обсязі.

Більш того, 24 вересня 2014 р. між ТОВ „Нал-ФрутВ» (покупець) та компанією MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) (продавець) був укладений контракт № 2 про поставку товару, згідно з п. 1.1. якого MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. здійснило поставку продукції ТОВ „Нал-ФрутВ» , що підтверджується МВД № 500070005/2014/003420 от 21.10.2014 р. в сумі 19200,00 дол. США.

У відповідності до п. 5.1 контракт покупець повинен був сплатити за поставлений товар згідно з МВД № 500070005/2014/003420 от 21.10.2014 р. в сумі 19200,00 дол. США до 20.01.2015 року.

Згідно з додатковою угодою № 1А до контракту № 2 від 24 вересня 2014 року було внесено зміни до розділу 7 контракту та у відповідності до п. 7.1 контракту у випадку порушення своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність, визначену цим контрактом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.6 контракту за несвоєчасну сплату передбачених у п 5.1 контракту платежів нараховується пеня у розмірі 1% від простроченої суми, але не більше ніж подвійна ставка Національного банку України за кожний день прострочення, яка станом за 22.04.2015 року становить 2300,84 дол. США. Відтак, у зв'язку з невиконанням відповідачем платіжних доручень позивача (№ 7 від 22.01.2015 року та № 9 від 26.01.2015 року) про перерахування коштів отримувачу MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина), позивач стверджує, що зазнав збитки у розмірі 2300,84 дол. США, які відповідач повинен відшкодувати позивачу у повному обсязі.

Таким чином, як вказує позивач, загальний розмір збитків, який зазнав позивач у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем платіжних доручень позивача становить 6501,52 дол. США, що дорівнює згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 137377,19 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.05.2015 р. позовну заяву ТОВ „Нал-ФрутВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1913/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 95-96). Зокрема, відповідач вказує, що оскільки постановою від 31.01.2015 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві було накладено арешт на власні кошти ПАТ В«Банк В«Фінанси та КредитВ» , тому слід застосувати ч. 2 ст. 58 ЗУ В«Про банки та банківську діяльністьВ» , за якою банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахункам, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Крім того, під час розгляду справи у судовому засіданні 25.06.2015 р. представником відповідача було заявлено клопотання про направлення справи за підсудністю до господарського суду м. Києва згідно ст. 15 ГПК України, оскільки ПАТ В«Банк В«Фінанси та КредитВ» заходиться в м. Києві.

Однак, вказане клопотання судом було відхилено з огляду на наступне. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 28 ГПК України, повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відповідно ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

У випадку, якщо відособленим структурним підрозділом, створеним юридичними особами, надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони в справі, такі структурні підрозділи мають право від імені юридичної особи бути позивачами і відповідачами в суді, господарському і третейському суді.

Між тим відповідач не надав доказів того, що філія В«Одеське регіональне управлінняВ» ПАТ В«Банк В«Фінанси та КредитВ» не наділена правом здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

16 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством „Банк В»Фінанси та КредитВ» в особі начальника відділення № 5 філії банку «Одеське РУВ» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» (клієнт) було укладено договір № 9812 на розрахунково-касове обслуговування, відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточні рахунки № 26006006960101 у гривнях та № 26006006960101 в доларах США та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків (тарифи) в порядку і на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 2.1. договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно п. 2.2. договору списання банком грошових коштів з рахунків здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках передбачених чинним законодавством України.

За умовами п. 3.1.1. договору банк має право використовувати грошові кошти на рахунках, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. За час користування банком грошовими коштами на рахунках нараховуються і оплачуються клієнтом проценти на залишок коштів на рахунках за ставкою, визначеною чинним на момент нарахування процентів тарифами.

Відповідно до п. 3.2.1-3.2.2. договору клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунках, окрім випадків обмеження такого право, встановлених чинним законодавством України; отримувати грошові кошти готівкою з рахунків відповідно до чинного законодавства України та банківських правил.

В п. 3.3. договору визначені обов'язки банку. Зокрема, банк зобов'язується відкрити клієнту рахунки на підставі документів, поданих ним згідно з чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 3.3.1), вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюються на підставі окремих договорів, укладених між банком і клієнтом (п. 3.3.2 договору).

В п. 3.3.4. договору передбачено обов'язок банку забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунки. При цьому банк повинен забезпечувати збереження залишків грошових коштів на рахунках (п. 3.3.6 договору).

Згідно п. 3.3.7. договору банк формує виписку з рахунків з додатками необхідних документів, що підтверджують списання (зарахування) коштів з/на рахунків (и) не пізніше наступного робочого дня після проведення операції та передавати їх за вимогою клієнта або осіб, уповноважених клієнтом за довіреністю.

Обов'язки клієнта визначені в п. 3.4. договору. Зокрема, клієнт зобов'язується здійснювати операції за рахунками відповідно до чинного законодавства України (п. 3.4.1), оплачувати послуги банку за виконання операції по рахунку в порядку, строки і розмірах, встановлених договором і діючими тарифами Банку (п. 3.4.2), дотримуватися встановленого строку здавання готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки банку, а саме щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до своєї каси (п. 3.4.5), при заповненні заяви на переказ готівки та при заповненні грошового чеку вказувати вид платежу (на які цілі приймається/видається готівка) (п. 3.4.6); щорічно не пізніше 15 січня, надавати банку письмове підтвердження залишків по рахунках станом на 1 січня. При неотриманні протягом січня підтвердження, вважати залишки на рахунках погодженими (п. 3.4.9.).

В п. 4.1 договору передбачено, що за розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнт сплачує банку винагороду у розмірах та строки, визначені діючими тарифами банку.

За умовами п. 4.4. договору клієнт доручає, а банк самостійно здійснює списання грошових коштів з рахунків клієнта на оплату його розрахунково-касового обслуговування згідно з діючими тарифами банку та відповідно до чинного законодавства України і банківських правил (договірне списання). Усі тарифи, що встановлені в іноземній валюті, сплачується у національній валюті за курсом Національного банку України на момент здійснення операції.

Відповідно п. 8.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє протягом невизначеного строку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм глави 72 Цивільного кодексу України, положення якої застосовуються до фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 р. N 2346-ІІІ банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п. 7.1.2 ст. 7 Закону).

За приписами ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Як з'ясовано судом, згідно з укладеним між сторонами договором відповідач відкрив позивачу поточні рахунки № 26006006960101 у національній валюті і № 26006006960101 в доларах США, а також зобов'язався здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування.

Так, позивач вказує, що в межах наявного залишку на поточному рахунку в національній валюті коштів позивач оформив згідно з вимогами Національного банку України та надав на виконання відповідача заяву про купівлю іноземної валюти № 1 від 26.12.2014 року у загальному розмірі 61222,40 дол. США. В період з 06.01.2015 року по 14.01.2015 року відповідач виконав заяву про купівлю іноземної валюти позивача та зарахував відповідну суму коштів на поточний рахунок в доларах США, який належить позивачу.

Також в межах наявного залишку на поточному рахунку в доларах США коштів позивач оформив згідно з вимогами Національного банку України та надав на виконання відповідачу платіжні доручення на перерахування коштів отримувачам ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) та MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) в сумі 61 222,40 дол. США.

Як вказує позивач, зазначені платіжні документи були прийняті відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками та було перераховано на користь:

- отримувача ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) за контрактом № 1 від 01.04.2014 року: 20.01.2015 р. - 10 000,00 дол.США (платіжне доручення № 4 від 19.01.2015р.); 21.01.2015 р. - 10000,00 дол. США (платіжне дорученням 5 від 21.01.2015р.); 23.01.2015 р. - 10122,40 дол. США (платіжне доручення № 8 від 23.01.2015 р.); 27.01.2015 р. - 10000,00 дол. США (платіжне доручення № 10 від 27.01.2015 р.);

- отримувача MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) за контрактом № 2 від 24.09.2014 року: 22.01.2015 р. - 11222,40 дол.США (платіжне доручення № 7 від 22.01.2015 р.); 26.01.2015 р. - 9877,60 дол. США (платіжне доручення № 9 від 26.01.2015р.).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався здійснювати розрахункове-касове обслуговування позивача в операційний день банку.

Зі змісту ст. 1068 Цивільного кодексу України вбачається, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника),

Аналогічні норми щодо строків виконання банками переказу коштів за розрахунковим документом клієнта закріплені в п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976.2.19, згідно якого розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Банк і клієнт мають право, ураховуючи встановлені законодавством строки проведення переказу, передбачити в договорі банківського рахунку інші, ніж встановлені в абзаці першому цього пункту, строки виконання розрахункових документів клієнта. Порядок виконання таких документів визначається договором між банком і клієнтом та внутрішніми правилами банку.

Як з'ясовано судом, відповідач лише частково виконав подані позивачем платіжні доручення, зокрема платіжне доручення № 10 від 27.01.2015 р. у розмірі 10000,00 дол. США, яке було виконане 08.04.2015 року. Інші платіжні доручення на загальну суму 51222,40 дол. США були залишені відповідачем без виконання, внаслідок чого позивачем 15.04.2015 р. були подані до банку заяви про закриття поточних рахунків в національній валюті та у доларах США.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що вказані заяви позивача про закриття поточного рахунку були задоволені відповідачем 22.04.2015 року і рахунки були закриті, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні повідомлення про закриття рахунків. В свою чергу, на думку позивача, укладений між сторонами договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування є розірваним з дати закриття рахунку.

Ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У такому випадку за приписами ч. 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Вказане правило є винятком із загальної норми, встановленої ст. 525 Цивільним кодексом України про те, що одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За умовами п. 8.2 договору останній може бути розірваний за заявою будь-якої сторони, а також в інших випадках та з підстав, передбачених договором та чинним законодавством України. Згідно п. 8.3. договору при розірванні останнього клієнт зобов'язаний закрити рахунки, подавши в банк документи, що передбачені чинним законодавством України для закриття рахунків. Закриття рахунків здійснюється виключно за умови повного розрахунку клієнта перед банком по сплаті послуг за розрахунково-касове обслуговування рахунків.

Відповідно до п. 20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою НБУ N 429 від 12.11.2003 р., поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку - фізичної особи та фізичної особи - підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ (ідентифікаційного номера) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви (п. 20.5 Інструкції).

Таким чином, закриття поточного рахунку клієнта на підставі його заяви, передбачено положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Враховуючи зазначені положення законодавства та факт закриття відповідачем рахунків позивача, відповідно укладений між сторонами по справі договір на розрахунково-касове обслуговування вважається розірваним. В свою чергу відпали правові підстави для володіння відповідачем грошовими коштами позивача, що залишились на рахунках. Як вбачається з довідки відповідача № 1688 від 13.05.2015 р. (а.с. 78), спірні кошти в розмірі 51222,40 дол. США до 23.04.2015 р. перебували на кореспондентському рахунку АТ „Банк „Фінанси і КредитВ» , а 23.04.2015 р. вказані кошти були повернуті з кореспондентського рахунку АТ „Банк „Фінанси і КредитВ» на розподільчий рахунок № 2603.4.056960101 ТОВ „Нал-ФрутВ» , в подальшому 24.04.2015 р. вказані кошти були перераховані з розподільчого рахунку на поточний рахунок № 2600.6.006960101, 27.04.2015 р. - зазначену суму коштів продано на МВРУ і зараховано гривневий еквівалент на вказаний поточний рахунок в сумі 1097427,11 грн. Отже, з огляду на викладене, суд доходить до висновку, що відповідачем безпідставно утримуються належні позивачу вказані грошові кошти, які підлягають поверненню позивачу.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Таким чином, враховуючи усе вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, належних позивачу. При цьому з огляду на те, що відповідачем утримуються грошові кошти позивача у гривневому еквіваленті, відповідно саме такі кошти підлягають стягненню з відповідача. Так, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума коштів у гривневому еквіваленті складає 1082329,31 грн. є меншою, ніж яка утримується відповідачем, що встановлено судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума коштів, яка заявлена позивачем у гривневому еквіваленті в розмірі 1082329,31 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої на підставі п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи" пені в розмірі 5300,38 дол. США за порушення строків виконання платіжних доручень, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.15 Інструкції N 22 передбачено, що доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України. За несвоєчасне списання/зарахування коштів з/на рахунків клієнтів банки несуть відповідальність згідно із законодавством України та укладеними договорами.

Згідно п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

В п. 30.1. ст. 3 вказаного Закону передбачено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Проте, як з'ясовано судом, відповідачем не було перераховано вказані у вищезазначених платіжних дорученнях позивача грошові суми до банку одержувача для їх зарахування на рахунок отримувачів, тим самим відповідач не здійснив міжбанківського переказу грошей у встановлений законом строк, а також не виконав платіжні доручення позивача.

Наразі в п. 8.3. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Згідно з п. 32.2 вказаного Закону у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Як зазначено в п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" N 14 від 17.12.2013 р., з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим, сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Отже, оскільки всі вище перелічені платіжні доручення позивача були прийняті відповідачем до виконання, однак не були виконані останнім без поважних причин, суд вважає, що позивачем правомірно здійснено нарахування пені на підставі п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи" за порушення строків виконання платіжних доручень в загальній сумі 5300,38 дол. США за період з моменту подання відповідного платіжного доручення до моменту закриття відповідачем рахунків позивача - 22.04.2015 р., розрахунок якої додано до позову (а.с. 14). При цьому суд зазначає, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (п. 8.1 Постанови Пленуму ВСГУ № 14 від 17.12.2013 р.).

Адже, згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Таким чином, з урахуванням наведених положень чинного законодавства, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача нарахованої пені у гривневому еквіваленті, що дорівнює згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 111997,03 грн. Наразі судом не приймаються до уваги посилання відповідача у відзиві на позов на положення ч. 2 ст. 58 ЗУ В«Про банки та банківську діяльністьВ» , за якою банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, оскільки постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 31.01.2015 року було накладено арешт на власні кошти ПАТ В«Банк В«Фінанси та КредитВ» . Так, судом не встановлено та відповідачем не доведено наявність прийнятого Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних, що складають 499,64 дол.США, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позову, правовою підставою для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем визначено ст. 536 Цивільного кодексу України, згідно з якою за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Як вказує позивач, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений договором, вони підлягають оплаті у розмірі, встановленому ст. 625 ЦК України з огляду на те, що банком були порушені строки надання послуг.

Разом з тим слід зазначити, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Отже, проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Так, в ч. 2 ст. 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

При цьому з огляду на те, що обов'язок відповідача щодо повернення позивачу безпідставно одержаних коштів позивача виник після розірвання договору і закриття рахунків позивача 22.04.2015 р., відповідно нарахування процентів за користування чужими коштами згідно ч. 2 ст. 1214, ст. 536 ЦК України могло бути здійснено тільки після 22.04.2015 р., а не з моменту подачі позивачем до виконання платіжних доручень у січні 2015 року, як вказаного у розрахунку (а.с. 14). За таких обставин, суд вважає необґрунтованим здійснений позивачем розрахунок вказаних процентів з моменту подачі платіжних доручень. До того ж, з урахуванням правової природи вказаних процентів за користування чужими грошовими коштами, суд вважає необґрунтованим здійснення нарахування таких процентів, виходячи з розміру 3%. Так, зважаючи на те, що розмір процентів за користування банком належними позивачу грошовими коштами не встановлено договором банківського обслуговування, укладеним між сторонами, та враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін на теперішній час, суд вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (постанова ВСУ від 24.01.2006 р. у справі N 14/130, постанова ВГСУ від 10.06.2008 р. у справі N 22/249).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Нал-ФрутВ» про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 499,64 дол.США є необґрунтованими, оскільки позивач, заявляючи вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, невірно застосував норми ч. 2 ст. 625 ЦК України шляхом визначення розміру процентів у 3 % річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 6501,52 дол. США, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовується, серед іншого, такий вид господарських санкцій як відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковою умовою відшкодування збитків є порушення учасником господарських відносин власних господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

Отже, зі змісту вищенаведених матеріально-правових норм вбачається, що збитки мають бути прямими та має існувати причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та збитками.

Як зазначає позивач, відповідач внаслідок невиконання платіжних доручень позивача завдав значних збитків, які підлягають відшкодуванню згідно ст. 1073 ЦК України, виходячи з наступного.

Так, 01 квітня 2014 р. між ТОВ „Нал-ФрутВ» (покупець) та компанією ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина) (продавець) був укладений контракт № 1 про поставку товару, згідно з п. 1.1. якого ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi здійснило поставку продукції ТОВ „Нал-ФрутВ» , що підтверджується МВД № 500070005/2014/003402 від 20.10.2014 року на суму 15000,00 дол. США та МВД № 500070005/2014/003663 від 12.11.2014 р. на суму 25 122,40 дол.США.

У відповідності до п. 5.1 контракт покупець повинен був сплатити за поставлений товар за МВД від 20.10.2014 року до 18 січня 2015 р. у сумі 15000 дол. США за МВД від 12.11.2014 року до 10.02.2015 року у сумі 25 122,40 дол.США.

Згідно з додатковою угодою № 1А до контракту № 1 від 02 квітня 2014 року було внесено зміни до розділу 7 контракту та у відповідності до п. 7.1 контракту у випадку порушення своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність визначену цим контрактом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.6 контракту за несвоєчасну сплату передбачених у п 5.1 контракту платежів нараховується пеня у розмірі 1% від простроченої суми, але не більше ніж подвійна ставка Національного банку України за кожний день прострочення, яка станом на 22.04.2015 року склала 4200,68 дол.США. Відтак, оскільки відповідач не виконав платіжні доручення позивача (№ 4 від 19.01.2015, № 5 від 21.01.2015, № 8 від 23.01.2015, № 10 від 27.01.2015 р.) про перерахування коштів отримувачу ERDOGAN EKINICI Yas Sebze Meyve ve Gida Ithracat Ticaret Limited Sirketi (Туреччина), позивач стверджує, що зазнав збитки у розмірі 4200,68 дол. США, які відповідач повинен відшкодувати позивачу у повному обсязі.

Більш того, 24 вересня 2014 р. між ТОВ „Нал-ФрутВ» (покупець) та компанією MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина) (продавець) був укладений контракт № 2 про поставку товару, згідно з п. 1.1. якого MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. здійснило поставку продукції ТОВ „Нал-ФрутВ» , що підтверджується МВД № 500070005/2014/003420 от 21.10.2014 р. в сумі 19200,00 дол. США.

У відповідності до п. 5.1 контракт покупець повинен був сплатити за поставлений товар згідно з МВД № 500070005/2014/003420 от 21.10.2014 р. в сумі 19200,00 дол. США до 20.01.2015 року.

Згідно з додатковою угодою № 1А до контракту № 2 від 24 вересня 2014 року було внесено зміни до розділу 7 контракту та у відповідності до п. 7.1 контракту у випадку порушення своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність, визначену цим контрактом та чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.6 контракту за несвоєчасну сплату передбачених у п 5.1 контракту платежів нараховується пеня у розмірі 1% від простроченої суми, але не більше ніж подвійна ставка Національного банку України за кожний день прострочення, яка станом за 22.04.2015 року становить 2300,84 дол. США. Відтак, у зв'язку з невиконанням відповідачем платіжних доручень позивача (№ 7 від 22.01.2015 року та № 9 від 26.01.2015 року) про перерахування коштів отримувачу MEHMET BALTA BALTA TARIM URUNLERI SANAYI TICARET ITH. IHR. (Туреччина), позивач стверджує, що зазнав збитки у розмірі 2300,84 дол. США, які відповідач повинен відшкодувати позивачу у повному обсязі.

Таким чином, як вказує позивач, загальний розмір збитків, який зазнав позивач у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем платіжних доручень позивача становить 6501,52 дол. США, що дорівнює згідно офіційного курсу НБУ на день подання позову 137377,19 грн.

Отже, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність втрат, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними втратами. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У даному випадку протиправність поведінки відповідача хоча і вбачається з матеріалів справи, однак між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитками відсутній прямий причинний зв'язок, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідач своєю бездіяльністю спричинив будь-які втрати, які поніс саме позивач. Зокрема, позивач не надав жодних доказів понесення втрат внаслідок сплати ним на користь контрагентів за вище вказаним контрактами штрафних санкцій. Так, додані позивачем до позову копії претензій контрагентів позивача не є належним доказом вже понесених позивачем втрат, оскільки у вказаних претензіях мова йде про можливе настання негативних наслідків у майбутньому.

В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем до стягнення. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» частково обґрунтовані, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» до Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та КредитВ» в особі філії „Одеське регіональне управлінняВ» про стягнення 63523,94 дол.США, що еквівалентно 1342260,85 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та КредитВ» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; код ЄДРПОУ 09807856) в особі філії „Одеське регіональне управлінняВ» (65014, м. Одеса, Лідерсовський бульвар, буд. 3-Б; код ЄДРПОУ 21017660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» (68702, Одеська область, м. Болград, просп. Леніна, буд. 32; код ЄДРПОУ 38184817; р/р 26006006960101 в ПАТ „ОСОБА_4 Аваль, м. Київ, МФО 380805) пеню за порушення строків виконання платіжних доручень в сумі 111997/сто одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім/грн. 03 коп., безпідставно набуті кошти в розмірі 1082329/один мільйон вісімдесят дві тисячі триста двадцять дев'ять/грн. 31 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 23886/двадцять три тисячі вісімсот вісімдесят шість/грн. 53 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Нал-ФрутВ» до Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та КредитВ» в особі філії „Одеське регіональне управлінняВ» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2015 р.

Суддя В.С. Петров