Рішення

від 25.06.2015 по справі 922/2382/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р.Справа № 922/2382/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД", м. Харків до відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків , відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєльвєдер", м. Київ про стягнення коштів за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 01.01.2015 року)

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім В«Продресурс ЛТД" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" (відповідач 1) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Бєльвєдер" (відповідач 2) про стягнення коштів у розмірі 91349,00 грн. з яких просить стягнути солідарно з 1-го відповідача та 2-го відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 265,1 грн., стягнути з 2-го відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 11276,03 грн., пеню від прострочення суми у розмірі 2219,56 грн., штраф - 74795,1 грн., інфляційних втрат - 2793,21 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем 2 зобов'язань за договором поставки товару № 123-12К від 20.12.2012 року у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар. Зокрема, позивач зазначає, що з його боку зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, проте другий відповідач за поставлений товар не розрахувався у повному обсязі, у зв'язку із чим у останнього утворилась заборгованість у сумі 11276,03 грн., яка підтверджена актом звірки взаємних розрахунків від 30.09.2014 року. Крім того, позивач зазначає, що 12.02.2014 року між ним та відповідачем 1 укладено договір поруки №12-02, згідно якого відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання обов'язку відповідачем 2 за договором поставки, в об'ємі та на умовах визначеним договором поруки. У зв'язку з наведеним та відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, на думку позивача, відповідач 1 солідарно відповідає з відповідачемм 2 перед позивачем за виконання зобов'язань за договором поставки в тому обсязі, який передбачений п. 1.2. договору поруки.

Ухвалою від 16.04.2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.05.02015 року.

У межах строків передбачених ст. 69 ГПК України розгляд справи відкладався з 19.05.2015 року до 09.06.2015 року, з 09.06.2015 року до 17.06.2015 року та з 17.06.2015 року до 25.06.2015 року.

Відповідач 1 та відповідач 2 у призначене судове засідання не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомили.

18.05.2015 року позивач через канцелярію суду надав заяву вх.№20151 з розрахунком суми нарахованих штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

15.06.2015 року позивач через канцелярію суду надав заяву вх.№24460 з розрахунком суми нарахованих штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

25.06.2015 року на через канцелярію суду надійшла заява позивача вх.№25989 з поясненнями щодо правочинів, укладених з відповідачем 2, зокрема позивач зазначив, що жодних правочинів крім спірного, сторони не укладали.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалами суду сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме поштового повідомлення про вручення відповідачу 1 (ТОВ "Фріч-ТОТ"), яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання відповідачем ухвали, відповідач (ТОВ "Фріч-ТОТ") мав достатньо часу підготувати відзив на позовну заяву та надати витребувані судом документи.

Судом перевірено адресу відповідача 2 (ТОВ «Бєльвєдер») згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 14.04.15 року, місцезнаходження відповідача 2 (ТОВ «Бельведер») - 01015, м.Київ, вул. Цитадельна, буд. 6/8, та саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1,3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Проте, ухвала суду про порушення провадження у справі від 16.04.2015 року повернулася до канцелярії суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Зважаючи на те, що Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв`язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.

Зважаючи на вищенаведене суд приходить до висновку про те, що відповідачі вважаються належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання.

Керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

20.12.2012 року між ТОВ "Торговий Дім В«Продресурс ЛТД" (Позивач) та ТОВ «Бєльвєдер» (відповідач 2) був укладений договір поставки товару № 123-12К. Згідно до п. 1.1: Постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною Даного ОСОБА_2, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених ОСОБА_2 (а.с. 11- 12).

Відповідно до п. 2.6. договору всі поставки товару по накладним, оформленими сторонами на протязі строку дії даного договору вважаються такими, що поставлені на основі і в межах даного договору, навіть при відсутності зазначення даного договору в самій накладній.

За умовами п. 2.3. договору моментом здійснення поставки товару постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації ( видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.

Згідно п.5.2. договору поставки Покупець здійснює розрахунок з Постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 30 (тридцять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Пунктом 7.1 та 7.2 договору передбачений строк його дії, а саме даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, в якому він був укладений. В разі, якщо за 15 днів до закінчення строку його дії, жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія договору продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу 2 товар на загальну суму 20 612,56 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ 1272К від 12.02.2014 року на суму 3158,22 грн.;

№ 2117К від 05.03.2014 року на суму 6576,57 грн.;

№ 2744К від 21.03.2014 року на суму 4682,53 грн.;

№ 4743К від 31.04.2014 року на суму 236,70 грн.;

№ 4744К від 30.04.2014 року на суму 1490,40 грн.;

№ 5024К від 08.05.2014 року на суму 2810,67 грн.

Наведені накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Як було вище зазначено, сторонами узгоджений строк оплати - на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від позивача.

Як зазначає позивач, відповідач 2 розрахувався за товар частково на суму 9 336,53 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 56-76), у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у сумі 11 276,03 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2014 р. позивачем було направлено на адресу відповідача 2 претензію за вих. № 21-11/14/1-юр від 21.11.2014 року з вимогою перерахувати 180 117,17 грн. боргу( з урахуванням пені, штрафу, 3% річних та інфляційних витрат), що підтверджується чеком, поштовим описом з відміткою про відправку, та поштовим повідомленням (а.с.77- 78).

Проте відповідач 2 на вимогу не відреагував та грошові кошти не перерахував.

Сторонами був складений акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача 2 перед позивачем станом на 30.09.2014 року складає 11 276,03 грн. Вказаний акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками (а.с. 14).

12.02.2014 року між Позивачем та ТОВ "Фріч-ТОТ" (відповідач 1) було укладено договір поруки № 12-02, за яким ТОВ "Фріч-ТОТ" поручився перед Позивачем за виконання обов'язку ТОВ «Бєльвєдер» за договором поставки, в об'ємі та на умовах, встановлених договором поруки(а.с.108).

Згідно п. 1.2 договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за не виконання Боржником свого основного зобов'язання в обсязі, який дорівнює сплаті трьох процентів річних від простроченої суми за основним договором.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, у відповідача 2 виникла заборгованість у сумі 11276,03 грн. основного боргу, на яку позивачем нараховано пеню у сумі 2219,56 грн., штраф у сумі 74795,1 грн., інфляційні втрати у сумі 2793,21 грн., та у відповідача 1 - 3% річних у сумі 265,1 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Станом на момент розгляду справи, ТОВ «Бєльвєдер» не сплатив суму заборгованості у розмірі 11 276,03 грн. та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що ТОВ «Бєльвєдер» не надало суду жодного доказу, який би підтверджував сплату заборгованості за спірним договором поставки у сумі 11 276,03 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ «Бєльвєдер» 11 276,03 грн. заборгованості обґрунтовані та такі, що не спростовані ТОВ «Бєльвєдер», тому підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 74795,10 грн. штрафу та 2219,56 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. ОСОБА_2 або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом - є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, зазначеною статтею розмежовано поняття "штрафу" та поняття "пеніВ» ".

Отже, основною відмінністю між поняттями "штраф" та "пеня" є спосіб та метод їх нарахування, пеня нараховується за кожен день прострочення грошового зобов'язання, тоді як штраф - це чітко визначена та незмінна сума виражена у відсотках до суми порушення основного зобов'язання.

Водночас частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено, що у в разі, якщо прострочення платежу за отриманий товар становить більше 3х календарних днів, відповідач 2 сплачує позивачу штраф в розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії. Тобто, зазначеним пунктом договору, встановивши нарахування 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення грошового зобов'язання, сторони фактично передбачили зазначену відповідальність у вигляді пені.

Відповідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тобто подвійному стягненню пені за невиконання грошового зобов'язання за укладеним сторонами договором.

Також, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 74795,10 грн. штрафу за кожень день прострочення за період з 16.03.2014 року по 16.01.2015 року не підлягає задоволенню як така, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Щодо нарахування позивачем пені у сумі 2219,56 грн. за період з 15.03.2014 року по 16.01.2015 року, суд перевіривши розрахунок позивача встановив, що вона підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 1757,64 грн., оскільки позивачем невірно обрано період нарахування пені по накладним №2744К від 21.03.2014 року, №4743К від 30.04.2014 року, №4744К від 30.04.2014 року та №5024К від 08.05.2014 року, який перевищує встановлений ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк нарахування пені.

В частині стягнення пені в розмірі 461,92 грн. слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2 - інфляційних втрат у розмірі 2793,21 грн. за період з 15.03.2014 року по 16.01.2015 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 ЦК України встановлено, що законом передбачено право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за кожною накладною окремо за допомогою системи "Законодавство" та встановлено, що позивачем невірно визначено суму інфляційних витрат.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 2 інфляційних нарахувань у сумі 2754,86 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає задоволенню як правомірна.

У частині стягнення 38,35 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як зайво нарахованих.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 - 3% річних від простроченої суми в розмірі 265,1 грн. за період з 15.03.2014 року по 16.01.2015 року суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.2. договору поруки №12-02 від 12.02.14р. укладеного між позивачем та відповідачем 2, поручитель відповідає перед кредитором за невиконання боржником свого основного зобов`язання в обсязі, який дорівнює сплаті трьох відсотків річних від простроченої суми за основним договором.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У судовому засіданні 25.06.2015 року представник позивача підтвердив, що ним за видатковою накладною № 2117К від 05.03.2014 року на суму прострочення у розмірі 2055,73 грн. за період з 05.09.2014 року до 16.01.2015 року не нараховано 3% річних та стягненню підлягає заявлена сума у розмірі 265,10 грн.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, судом здійснено розрахунок за кожною накладною окремо з урахуванням часткових оплат за допомогою системи "Законодавство" та встановлено, що загальна сума 3% річних складає 264,72грн. за період з 15.03.2014 року по 16.01.2015 року.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем 2 виконання основного грошового зобов'язання, суд вважає, що позовна вимога про стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 - 3% річних в сумі 264,72 грн. обґрунтована, доведена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

У частині стягнення 0,38 грн. 3% річних слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44- 49 ГПК України, при частковому задоволенні позовних вимог на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 11, 509, 546, 549, 598, 610-612, 625, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197 Господарського кодексу України; ст.ст.1,4,12,33,43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" (61010, м. Харків, вул. Основ'яська, 55, код 33901924 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєльвєдер» (01015, м.Київ, вул. Цитадельна, 6/8, код ЄДРПОУ 37193930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'яська, 55, ЄДРПОУ 38383623) 264,72 грн. 3% річних та 5, 30 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєльвєдер» (01015, м.Київ, вул. Цитадельна, 6/8, код ЄДРПОУ 37193930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'яська, 55, ЄДРПОУ 38383623) 11 276,03 грн. основного боргу, 1757,64 грн. пені, 2754,86 грн. інфляційних втрат та 315,77 грн. судового збору.

У частині стягнення 74 795,10 грн. штрафу, 461,92 грн. пені, 38,35 грн. інфляційних втрат та 0,38 грн. 3% річних відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 30.06.2015 р.

Суддя ОСОБА_3