Ухвала

від 24.06.2015 по справі 826/4583/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4583/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Віпкар» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2014 року № 106226552207, № 106426552207, №34526551702, № 106326552207, № 106626552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2015 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Віпкар» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено перевірку ТОВ «Віпкар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за період, за результатами якої 14.07.2014 року складено акт № 618/26-55-22-07/33059721.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 508 206 грн.; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 611 217 грн. за 2013 рік; порушення ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 282 639 грн.; завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ на суму 28 403 грн.; порушення п.п. 14.1.47 статті 14, п.п. «є» 14.1.54, 14.1.180 ст. 14, п.п. 164.2.17 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевіряється на загальну суму 964,00 грн..

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем 31.07.2014 року спірних податкових повідомлень - рішень:

- № 106226552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 423 959,00 грн., у тому числі основний платіж - 282 639 грн. та штрафні санкції - 141 320 грн.,

- № 106326552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 635 258,00 грн., у тому числі основний платіж - 508 206грн. та штрафні санкції - 127 052грн.;

- № 34526551702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 637 грн., у тому числі основний платіж - 964 грн. та штрафні санкції - 673 грн.;

- № 106426552207, яким позивачу завищено залишок від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 28 403 грн.;

- № 106526552207, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 611 217грн.;

- № 106626552207, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 680 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (орендар) та ЗАТ «Позняки-Жил-Буд», яке діє від імені та в інтересах Компанії Kingdom Holding Establishment (орендодавець) 19.03.2010 року укладено договір оренди № 20100319, відповідно до якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в користування за плату, а орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти нежилі приміщення, розташовані на першому та четвертому поверхах офісу № 1, що більш детально показано у додатку 1 на плані поверхів (все те, що виділено червоним кольором). Загальна площа приміщення складає 593,38 кв.м., яке знаходиться в офісному блоці за адресою: м. Київ, бульвар Л. Українки, 23-Б. Приміщення на першому поверсі будинку орендується для використання орендарем як автосалона по продажу автомобілів марок «BENTLEY» (281,44 кв.м.), приміщення на четвертому поверсі будинку орендується для використання орендарем як офісне приміщення - площа 311,94 кв.м.

20 березня 2010 року сторонами підписано доповнення до договору № 20100319 від 19.03.2010 року.

Виконання умов вказаного договору підтверджується актами прийому-передачі приміщення від 01.06.2010 року, актами здачі - прийняття робіт № П-00000022, № П-00000023 за січень 2013 року, № П-00000097, № П-00000098 за лютий 2013 року, № П-00000204 за березень 2013 року, № П-00000309 за квітень 2013 року, а також податковими накладними № 88 від 31.01.2013 року, № 62 від 28.02.2013 року, № 47 від 31.03.2013 року, № 86 від 30.04.2013 року.

01 червня 2010 року між сторонами даного договору укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди від 19.03.2010 року № 20100319.

01 червня 2013 року між позивачем (орендар) та ТОВ «Інтер'єр-Стиль», яке діє від імені та в інтересах Компанії Kingdom Holding Establishment (орендодавець) укладено договір оренди № 010713/1, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове, платне користування нежитлові приміщення, розташовані в офісному блоці за адресою: м. Київ, бульвар Л. Українки, 23-Б, а саме: приміщення на першому поверсі будинку орендується для використання орендарем як автосалона, площа 497 кв.м. та приміщення на четвертому поверсі будинку орендується для використання орендарем як офісне приміщення - площа 311,94 кв.м.

П. 1.4 договору передбачено, що передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на приміщення. Приміщення передається в оренду без права викупу. Передання приміщення в суборенду можливе лише за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 1.5 та 1.6 даного договору орендовані приміщення не можуть передаватися в суборенду третій особі без попередньої письмової згоди орендодавця. Орендовані приміщення не можуть бути викуплені орендарем.

Виконання умов вказаного договору підтверджується актом приймання - передачі приміщення від 01.06.2013 року, а також податковими накладними № 14 від 30.06.2013 року, № 21 від 08.07.2013 року, № 22 від 12.07.2013 року, № 25 від 22.07.2013 року, № 33 від 16.08.2013 року, № 34 від 16.08.2013 року, № 43 від 10.09.2013 року, № 42 від 10.09.2013 року, № 51 від 04.10.2013 року, № 52 від 04.10.2013 року, № 64 від 11.11.2013 року, № 62 від 11.11.2013 року, № 79 від 26.12.2013 року, № 80 від 26.12.2013 року.

01 травня 2014 року між позивачем (орендар) та ТОВ «Інтер'єр-Стиль», яке діє від імені та в інтересах Компанії Kingdom Holding Establishment (орендодавець) укладено договір оренди № 010514/1, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове, платне користування нежитлові приміщення, розташовані в офісному блоці за адресою: м. Київ, бульвар Л. Українки, 23-Б, а саме: приміщення на першому поверсі будинку орендується для використання орендарем як автосалона площа 497 кв.м. Приміщення на четвертому поверсі будинку орендується для використання орендарем як офісне приміщення - площа 311,94 кв.м.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що приміщення належить компанії Kingdom Holding Establishment на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності, серія САК №543416, індексний номер 15310862 від 24.12.2013 року.

Згідно з п. 1.6 даного договору орендовані приміщення не можуть передаватися в суборенду третій особі без попередньої письмової згоди орендодавця.

Пунктом 1.7 договору передбачено, що орендовані приміщення не можуть бути викуплені орендарем.

Відповідно до п. 4.1 договору, строк оренди за цим договором починається з моменту прийняття орендарем від орендодавця приміщення за актом прийому-передачі, відповідно до умов цього договору та закінчується 30 квітня 2016 року.

У вказаних вище договорах оренди відсутня будь-яка інформація про право власності на орендоване приміщення.

Так, під час перевірки позивачем не було надано перевіряючому жодного документу, який би підтверджував, що дані приміщення відповідно належать ПАТ «Позняки-Жил-Буд» та ТОВ «Інтер'єр-Стиль» на праві власності.

Згідно з п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК України лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Оперативним лізингом (орендою) вважається господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Відповідно до п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 ПК України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Отже, наявність цивільно-правового договору є одночасно необхідною та обов'язковою умовою для того, щоб відповідна операція вважалась лізинговою (орендною) операцією.

Згідно з ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

За ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

На підставі ст. 203, п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та враховуючи вищезазначене, правочини - договори оренди, укладені з ПАТ «Позняки-Жил-Буд», ТОВ «Інер'єр Стиль» визнаються недійсними як такі, що не відповідають законодавству, що в результаті не дає права орендарю - ТОВ «ВІПКАР» на формування витрат та податкового кредиту.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи також слідує, ТОВ «Віпкар» отримано кредити від фінансових установ. Відсотки за користування кредитними коштами за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року відображено в рядку 06.4 декларації про прибуток підприємства за 1 півріччя, 3 квартали та 2013 рік.

Згідно з п.141.1. ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно п. 18 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та норми Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій підприємство у періоді здійснення витрат, які не відносяться до звітного періоду, повинно відображати їх в обліку по дебету рахунка 39 "Витрати майбутніх періодів". У періоді визнання цих витрат витратами звітного періоду, вони списуються (розподіляються) по кредиту рахунка 39 і включаються до складу валових витрат відповідних звітних періодів.

Таким чином, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що ТОВ «Віпкар» з 01.01.2013 по 31.12.2013 року, витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за кредитами, які відбувалися за перевіряємий період у сумі 1 653 931 грн., повинні відобразити по дебету рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», та у разі отримання доходу (прибутку) від ведення господарської діяльності в наступних звітних періодах, має право віднести їх до складу витрат наступних періодів. Загальна сума витрат по нарахованим та виплаченим відсоткам за кредити, на яку ТОВ «Віпкар» має право в наступних звітних періодах, за результатами перевірки складає 1 653 931 грн.

Отже, не можливо не погодитися з доводами суду першої інстанції, що позивачем неправомірно віднесено до складу витрат витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями за перевіряємий період всього у сумі 1 653 931 грн., у тому числі за 1 квартал 2013 року - 809 128 грн., 3 квартал 2013 року - 419 524 грн., 4 квартал 2013 року - 425 279 грн.

Крім того, позивачем до складу інших витрат включено витрати по операціях з оренди нерухомого майна на суму 1 632 056 грн., а саме згідно вказаних вище договорів оренди від 19.03.2010 року № 20100319, від 01.06.2013 року № 010713/1 та від 01.05.2014 року № 010514/1. Однак, як вище зазначалося, дані договори оренди не містять інформації про право власності на орендовані приміщення, а також до перевірки не було надано жодного документа, який би підтверджував, що дані приміщення відповідно належать ПАТ «Позняки-Жил-Буд» та ТОВ «Інтер'єр-Стиль» на праві власності.

Згідно з пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків, зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним та до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України "у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків контролюючого орган про порушення п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 141.1 статті 141 ПК України.

Згідно пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За ст. 198 ПК України визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу приписів ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Посилання апелянта на те, що підтвердження права власності орендодавцем на орендоване майно не є істотною умовою договору оренди приймаються до уваги судовою колегією. Разом з тим, апеляційна інстанція зауважує, що це не є істотною умовою договору оренди в контексті виключно такого договору, чого не можна сказати при вирішенні питання реальності такого договору. Так, відсутність правовстановлюючих документів на орендоване майно у орендодавця автоматично свідчить про недійсність такого договору, оскільки в даному випадку дійсному власнику невідомо про мнимі вчинювані правочини щодо його майна.

Наведене вище свідчить про правомірність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції, що позивачем не надано ні під час перевірки, ні під час судового розгляду документів на підтвердження реальності господарських операцій та факту придбання послуг та товарів з метою та в цілях господарської діяльності.

Крім того, з наявних в матеріалах справи актів про надані послуги не можливо встановити які конкретно послуги надавался, зокрема, які приміщення передавалися в оренду ПАТ «Позняки-Жил-Буд» та ТОВ «Інтер'єр-Стиль». В графі послуги зазначено «оренда приміщення». Також матеріали справи не містять кінцевого результату наданих послуг.

Наявні у справі податкові накладні та акти надання послуг містять лише загальну назву послуг, без деталізації змісту та обсягу таких послуг; не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції та наявність у неї відповідних повноважень, а відтак в силу наведених вище правових норм такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, можна зробити однозначний висновок про обґрунтованість висновків контролюючого орган щодо порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 ПК України.

Також, в перевіряємому періоді позивачем не утримано податок на доходи фізичних осіб, з додаткового доходу, утвореного при відшкодуванні коштів працівнику ТОВ «Віпкар» ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1) згідно авансового звіту № 30 від 22.10.2013 на суму 2 204,85 грн. про проведення представницького заходу, у зв'язку з відсутністю неналежним чином оформлених документів. Документи на проведення представницьких витрат не оформлені (запрошення, кошторис витрат на проведення представницьких витрат, програма проведення ділових зустрічей, акти виконаних робіт та звіти про використання кошторису представницьких витрат відсутні).

Не утриманий податок на доходи фізичних осіб з загальної суми 2 501,00 грн., відшкодованої працівникам підприємства за представницькі витрати, а саме алкогольно-горілчані напої:

- ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2) згідно авансового звіту №3 від 15.01.2013 року на суму 981,00 грн.,

- ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3) згідно авансового звіту №38 від 30.10.2013р. на суму 1520,00 грн.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Оскільки позивачем під час перевірки не було надано первинної документації, то судом першої інстанції зроблено правильний висновок про обґрунтованість доводів контролюючого орган щодо порушення апелянтом пунктів п.п. 164.2.1 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 ПК України.

Щодо порушення вимог п. 9 ст. 3 закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», слід зазначити наступне.

Як вбачається з акту перевірки, позивач здійснював діяльність, яка підлягає патентуванню, а саме технічне обслуговування та ремонт автомобілів за замовленням населення.

ДПІ в Шевченківському районі м. Києва видано торгові патенти на право здійснення торгівельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг № 573028 від 01.07.2011 (строком дії 01.07.2011 - 30.06.2016). Місце надання побутових послуг - м.Київ, вул. Оранжерейна, 1 -СТО.

Відповідно п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

При здійсненні контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) відповідачем встановлено факт не забезпечення щоденного друкування двох фіскальних звітних чеків (Z - звітів) реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО). Інформацію про обсяг виконаних розрахункових операцій по зазначеним 2 - звітам занесено до фіскальної пам'яті РРО наступного дня, а саме: Z-звіт № 00060 за 02.09.2013 року роздруковано на РРО (фіскальний № 2655024150) 03.09.2013 в 10:42:20; Z-звіт № 00068 за 12.09.2013 року роздруковано на РРО (фіскальний № 2655024150) 13.09.2013 в 13:50:26. Будь-яких пояснень з приводу встановленого відповідачем порушення, апелянтом не надано.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірної податкової вимоги.

Отже спірна вимога правомірно скасована судом першої інстанції. Крім того, апелянтом не наведено належного обґрунтування в підтвердження своєї правової позиції з посиланням на норми податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 30.06.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.