Ухвала

від 24.06.2015 по справі 813/3/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 876/2762/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Львів" до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник- Миколаївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» звернувся в суд з позовом до відповідача - Миколаївської ОДПІ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" , в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 грудня 2013 року №0000962200, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з ПДВ на суму 723525,00 грн, в т.ч. 636113,00 грн. за основним платежем, 87412,00 грн. - за штрафними санкціями; № НОМЕР_1, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 777455,00 грн, в т.ч. 742662 грн за основним платежем, 34793,00 грн - за штрафними санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені Миколаївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області 27 грудня 2013 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займалися фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, і були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» до перевірки не надано: документів, які підтверджують транспортування придбаної макулатури при взаємовідносинах з ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» ; документів, які б підтверджували, хто з посадових осіб здійснював приймання, розвантаження та (або) складування придбаної макулатури (П.І.Б, №№ довіреностей) від ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» , хто та за яких обставин перевіряв ТМЦ на відповідність кількості, номенклатурі; понесені витрати на придбання макулатури від вказаних контрагентів не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне її отримання, а саме: у видаткових накладних не зазначено марку макулатури та не вказано прізвище, ім'я по-батькові, дату та номер довіреності, хто з працівників ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» отримував макулатуру у постачальників, відсутні документи, які підтверджують транспортування товару. Вважає, що зазначені обставини свідчать про відсутність фактичного отримання товарів (макулатури) у ПП В«ПіруетВ» та ПП В«ОСОБА_1 ОСОБА_2В» . Апелянт звертає також увагу на недоліки податкової правосуб'єктності ПП В«ОСОБА_1, два, три», а саме: відсутність за місцем реєстрації (підприємство за юридичною адресою не знаходиться), що підтверджується Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16 травня 2013 року №1690/22-8/34029127 В«Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства В«ОСОБА_1 два триВ» (податковий номер 34029127) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2010 року. Апелянт вказує на те, що витрати понесені на придбання макулатури від ФН В«НаїмаВ» не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне її отримання, а саме: у видаткових накладних не зазначено марку макулатури та не вказано прізвище, ім'я по-батькові, дату та номер довіреності, хто з працівників ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» отримував макулатуру у постачальників, відсутні документи, які підтверджують транспортування товару. Крім того, господарські операції не підтверджуються стосовно участі в таких операціях трудових ресурсів, транспорту та іншого обладнання, які економічно необхідні для реалізації товарів (робіт, послуг). Це свідчить про відсутність фактичного отримання товарів (макулатури) у ФГ В«НаїмаВ» . Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, підтримав клопотання про закриття провадження у справі в частині, визначеній рішенням Миколаївської ОДПІ про досягнення податкового компромісу №2262/10/13-21-11-00/479 від 20 березня 2013 року

Представники позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4 у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Крім того, подали клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін, підставою чого є досягнення податкового компромісу в частині оспорюваної суми, визначеної спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Представник третьої особи - ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в його відсутності за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін в частині досягненого податкового компромісу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову в частині застосування податкового компромісу визнати нечинною, в решті постанову залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18 листопада по 06 грудня 2013 року Миколаївська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області провела планову виїзну перевірку ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, якою встановлено п. 5.1 ст. 5, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» та п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 п.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 742662,00 грн.; п.п. 7.4.1, п.7.4.4, п. .4 ст.7 Закону України від В«Про податок на додану вартістьВ» , п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПУ України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 636113,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 225/2200/32478122 від 13 грудня 2013 року.

27 грудня 2013 року на підставі вказаного акта Миколаївська ОДПІ приняла податкові повідомлення-рішення: №0000962200, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з ПДВ на суму 723525,00 грн, в т.ч. 636113,00 грн. за основним платежем, 87412,00 грн. - за штрафними санкціями та № НОМЕР_1, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 777455,00 грн, в т.ч. 742662 грн за основним платежем, 34793,00 грн - за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» , оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків Миколаївської ОДПІ про порушення ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, 138.11 цієї статті, п.140.2 - 140.5 ст.140, ст.ст.142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу передбачає, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2010 року ТОВ В«Вторма -ЛьвівВ» та ПП В«ОСОБА_1 ОСОБА_2В» уклали договір № 50 постачання вторинних сировинних ресурсів, а саме: макулатури марок МС-5Б, МС-6Б, ДСТУ 3500-97.

Всього за жовтень 2010 року ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» придбало відповідно до вказаного договору макулатуру в кількості 219,971 т на загальну суму 352491,84 грн, в тому числі ПДВ - 58748,64 грн.

04 січня 2011 року ТОВ В«Вторма -ЛьвівВ» та ПП В«ПіруетВ» уклали договір № 19 постачання вторинних сировинних ресурсів, а саме: макулатури марок МС-5Б, МС-6Б, ДСТУ 3500-97.

Всього за січень 2011 року ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» придбало відповідно до вказаного договору макулатуру в кількості 173,636 т на загальну суму 315532,56 грн., в тому числі ПДВ - 52588,76 грн.

З постанови Сихівського районного суду м.Львова від 20 квітня 2012 року у справі №1319/4488/2012 вбачається, що задоволено подання слідчого слідчої групи старшого слідчого СВ ПМ СДПІ ВПП у м.Львові про проведення виїмки оригіналів первинних фінансово-господарських документів та надано дозвіл на проведення виїмки з приміщення ТОВ «Вторма - Львів» (ЄДРПОУ 32478122), зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - оригіналів первинних фінансово- господарських документів: договорів та угод з додатками, товарно - транспортних, податкові накладних, накладних, актів прийому - передачі, актів виконаних робіт, рахунків та платі» документів, векселів, документів листування, претензійної роботи, сертифікатів якості відповідності, тощо, які свідчать про фінансово - господарські взаємовідносини ТОВ «Вторма Львів» (ЄДРПОУ 32478122) з ПП «Пірует» (ЄДРПОУ 35009709) за період 2010-2011 років. Відповідно до додатку до протоколу виїмки від 14 травня 2012 року, складеного оперуповноваженим ГВПМ СДПІ ВПП у м.Львові, у ТОВ «Вторма - Львів» вийнято лише видаткові накладні, податкові накладні та договір постачання. Інша первинна документація до протоколу виїмки не включена та відповідно вийнята не була.

01 квітня 2011 року ТОВ В«Вторма -ЛьвівВ» та ФГ В«НаїмаВ» уклали договір № 27 постачання вторинних сировинних ресурсів, а саме: макулатури марок МС-5Б, МС-6Б, ДСТУ 3500-97.

Всього за квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2011 року ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» придбало відповідно до вказаного договору макулатуру в кількості 1950,491 т на загальну суму 3148652,11 грн в тому числі ПДВ - 524775,36 грн.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивач долучив відповідні податкові накладні, видаткові накладні, специфікації на поставку товару, довіреності на отримання товару, контрольні вагові листки.

Розрахунки за вказаними договорами проведено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагентів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Зміни в активах позивача в результаті господарських операцій з ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» підтверджуються також журналами-ордерами та відомостями по рахунку та картками субконто ТМЦ по окремих матеріалах за відповідні періоди.

Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентами, що підтверджується, зокрема, оборотно-сальдовими відомостями за періоди, що підлягали перевірці.

Позивач також підтвердив факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності. Зокрема, придбана в ПП В«ОСОБА_1 ОСОБА_2В» макулатура реалізована ВАТ В«ЖЦПКВ» відповідно до договору постачання № 1015 від 31 грудня 2009 року, укладеного між ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» та ВАТ В«Жидачівський целюлозно-паперовий комбінатВ» ; придбана у ПП В«ПіруетВ» макулатура реалізована ВАТ В«ЖЦПКВ» відповідно до договору постачання № 1004 від 24 грудня 2010 року; придбана в ФГ В«НаїмаВ» макулатура реалізована ВАТ В«ЖЦПКВ» відповідно до договору постачання № 1004 від 24 грудня 2010 року.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаним контрагентом свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що незначні недоліки в оформленні видаткових накладних (не зазначено марку макулатури, не вказано прізвище, ім'я. по-батькові, дату та номер довіреності хто з працівників ТОВ «Вторма-Львів» отримував макулатуру у постачальників) не впливають на суть здійснених господарських операцій. Наявність у видаткових накладних позивача незначних недоліків в заповненні, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала таку накладну, та за наявності у цих накладних відомостей про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, не позбавляють такі накладні правового значення та не є підставою для висновку про необґрунтованість включення до податкового кредиту сум ПДВ за цими накладними. Такі недоліки можуть свідчити виключно про окремі дефекти у оформленні здійснених господарських операцій. Крім того, незначні порушення, допущені в процесі складення первинних документів, недоліки при їх оформленні, не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій, оскільки оцінюються судом в сукупності з іншими доказами та документами, які підтверджують здійснення зазначених операцій.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» , товарно-транспортними накладними є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач - ТОВ В«Вторма-ЛьвівВ» представив товарно-транспортні накладні під час розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16 травня 2013 року №1690/22-8/34029127 В«Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства В«ОСОБА_1 два триВ» (податковий номер 34029127) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2010 року, як на доказ нереальності здійснення господарських операцій та порушення податкового законодавства позивачем, виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є службовим документом органів податкової служби, який складається не за результатами здійснення органом державної податкової служби певних дій, зокрема, у зв'язку з проведенням зустрічної звірки, а у зв'язку із встановленням факту, що не дає змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання. Такий акт не може містити факти порушень податкового законодавства з питань повноти нарахування і сплати податків, оскільки зустрічна звірка, якою могли бути встановлені такі факти, не відбулась.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагенів позивача у зв'язку з їх відсутністю за юридичною адресою, як підставу для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівВ» ). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказом відсутності контрагента позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, ці обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що контрагенти позивача - ПП В«ОСОБА_1, два, триВ» , ПП В«ПіруетВ» та ФГ В«НаїмаВ» на момент здійснення господарських операцій знаходилися на податковому обліку як платники ПДВ, їх свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не були анульовані, правочини з цими суб'єктами господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 27 грудня 2013 року № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 прийняті неправомірно та підлягають скасуванню.

Разом з тим, у процесі судового розгляду справи ТОВ «Вторма-Львів» подало заяву про намір досягнення податкового компромісу на підставі п.7 п.п.92 р.XX ПК України (вх.№1826/10 від 06.03.2015 р.).

Відповідно до ст.194 КАС України позивач може відмовитись від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Законом України В«Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісуВ» від 25 грудня 2014 року № 63-VIII, визначено особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу.

Відповідно до Підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Як вбачається з рішення Миколаївської ОДПІ від 20 березня 2015 року № 2262/10/13-21-22-00/479 про погодження застосування податкового компромісу, ТОВ «Вторма-Львів» на виконання п.8 підрозділу 9-2 розділу ХХ В«Перехідні положенняВ» ПК України сплачено в бюджет 56413,25 грн. податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Враховуючи виконання ТОВ «Вторма-Львів» вимог п.8 підрозділу 9-2 розділу ХХ В«Перехідні положенняВ» ПК України щодо сплати 5% від загальної суми заниження податкового зобов'язання, Миколаївська ОДПІ прийняла рішення про досягнення податкового компромісу в частині донарахованих грошових зобов'язань за встановленими порушеннями у податкових періодах, починаючи з 01 квітня 2011 року, а саме: 56413,25 грн. податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

У разі досягнення податкового компромісу перевірки щодо податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за уточненими операціями у наступних періодах за зазначеними податками контролюючими органами не проводяться.

Крім того, Законом України В«Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісуВ» від 25 грудня 2014 року № 63-VIII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України доповнено пунктом 11-2 такого змісту: Підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України".

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо сторони досягли примирення.

Згідно з ч.2 ст.203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження в справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження в справі.

Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі № 813/3/14 є законною та обгрунтованою, колегія суддів, вирішуючи питання про правові наслідки досягнення сторонами у справі примирення у зв'язку з укладенням податкового компромісу щодо: податкового повідомлення- рішення №0000962200 від 27 грудня 2013 року (підлягає застосуванню податковому компромісу сума основного платежу 524775,00 грн.) та податкового повідомлення- рішення № НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року (підлягає застосуванню податковому компромісу сума основного платежу 603490,00 грн.), дійшла висновку про наявність підстав для визнання оскаржуваної постанови нечинною в частині застосування податкового компромісу та закриття провадження у справі в цій частині.

У процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, тому колегія суддів вважає, що в решті оскаржувану постанову (податкове повідомлення- рішення №0000962200 від 27 грудня 2013 року, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 111338 грн., 14688 грн. - за штрафними санкціями та податкове повідомлення- рішення № НОМЕР_1, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем- 139172 грн., 34793,00 грн - за штрафними санкціями) необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст.157, 160, 195, 196, 200, 203, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі № 813/3/14 в частині застосування податкового компромісу визнати нечинною та провадження в цій частині закрити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі № 813/3/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

ОСОБА_5

Повний текст ухвали виготовлено 30 червня 2015 року.