Ухвала

від 25.06.2015 по справі 809/1792/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року м. Львів Справа № 876/923/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року по справі № 809/1792/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 ЛТД» до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 ЛТД» (далі - ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД») звернулося до суду з адміністративним позовом до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - Тисменицька ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 27 травня 2013 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Тисменицька ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 14 травня 2013 року № 358/2240/32523342 та додатково підтверджуються вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2013 року по кримінальній справі № 0907/1-999/2011, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність таких податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 14 травня 2013 року № 358/2240/32523342, складеного за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 28 лютого 2011 року по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Франко-Буд-Інвест» (далі - ПП «Франко-Буд-Інвест»), Тисменицькою МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2013 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на 135010,00 грн., з яких на 108008,00 грн. за основним платежем та на 27002,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 108000,00 грн., з яких на 86406,00 грн. за основним платежем та на 21602,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 108008,00 грн., в тому числі на 48924,00 грн. за господарськими операціями з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та на 59084,00 грн. за господарськими операціями з ПП «Франко-Буд-Інвест»; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 86406,00 грн., в тому числі на 39139,00 грн. за господарськими операціями з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та на 47267,40 грн. за господарськими операціями з ПП «Франко-Буд-Інвест».

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПП «Франко-Буд-Інвест». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах про неможливість проведення податковим органом перевірок вказаних суб'єктів господарської діяльності, а саме: відсутність поставок товарів (послуг) ПП «Франко-Буд-Інвест» від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що вказує на нікчемність договорів, укладених між ними; відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 трудових та матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень, транспортних засобів, що вказує на відсутність реального здійснення ним господарської діяльності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять правомірність визначення позивачем розміру податку на прибуток та податку на додану вартість, що свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Спірні правовідносини мали місце в період 2010-2011 років, а відтак, врегульовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Такі ж норми щодо порядку формування податкового кредиту та валових витрат передбачені нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та валових витрат.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на додану вартість та податку на прибуток не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем і його контрагентами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПП «Франко-Буд-Інвест» було укладено ряд договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з протоколом виїмки від 20 квітня 2011 року у позивача було вилучено документи, що підтверджують його фінансово-господарські відносини із згаданими вище контрагентами, про що повідомлено податковий орган.

Натомість, відповідач вилучених документів не витребував, провів перевірку без їх наявності та зробив відповідні висновки без їх дослідження.

На вимогу суду першої інстанції, належним чином завірені копії вказаних документів, а саме податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, виписок з банківського рахунку, були надані Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, на розгляді якого перебувала кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частинами 3, 4 статті 358 Кримінального кодексу України.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Аналіз зазначених документів дає підстави для висновку, що господарські операції між ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, ПП «Франко-Буд-Інвест» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Судом першої інстанції також вірно враховано ту обставину, що згідно з ліцензією управління містобудування і архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 06 вересня 2007 року Серія АВ № 332791 ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД» мало право на здійснення будівельної діяльності з 06 вересня 2007 року по 06 вересня 2012 року.

Крім цього, позивачем надано суду копії договорів на виконання ним будівельних робіт, накладних, матеріальних звітів, які свідчать про використання придбаних у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ПП «Франко-Буд-Інвест» товарів у його господарській діяльності, що в свою чергу спростовує твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

Натомість, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на податковий кредит та збільшення суми валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що був відображений платником податків у податковій звітності.

Слід зазначити, що Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується наданої відповідачем суду копії вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2013 року по справі № 0907/1-999/2011 про визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 27, частинами 1, 2, 3 статті 358 Кримінального кодексу України у зв'язку з умисним ухиленням від сплати податків, що входять в систему оподаткування, при здійсненні підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також підробленням документів, які надають права та звільняють від обов'язків, пов'язаних зі сплатою податків, то слід зазначити наступне.

Частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Сам факт встановлення вироком обставин, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати податків та здійснював підроблення документів, за наявності встановлених вище судом обставин реальності господарських операцій на підставі укладених договорів не є безумовним та достатнім доказом, що свідчить про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено, що ТзОВ «ОСОБА_2 ЛТД» діяло без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знало або могло знати про зазначення контрагентом недостовірних відомостей чи про те, що контрагентом по договору є особа, яка не декларувала свої податкові зобов'язання чи не сплачувала податки, вказаний вище вирок не може бути належним доказом в підтвердження факту безтоварності господарських операцій позивача з фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на додану вартість та податком на прибуток з врахуванням господарських відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ПП «Франко-Буд-Інвест», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року по справі № 809/1792/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлено 30 червня 2015 року.