cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" червня 2015 р. Справа№ 910/7761/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання: Ставицькій Т.Б.
за участю представників:
від позивача: Брацкова О.С., представник за довіреністю №11-03/14 від 11.03.2014р.;
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. (підписано - 28.04.2015р.)
у справі №910/7761/15-г (суддя: Карабань Я.А.)
за позовом Приватного підприємства «Профтехнодизайн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель»
про стягнення 599 091,50 грн.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року Приватне підприємство «Профтехнодизайн» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» (надалі - відповідач) про стягнення 599 091,50 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного Договору від 14.01.2011 року купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72, у визначений договором строк не виконав свої зобов'язання по оплаті проданої позивачем земельної ділянки та не оплатив 1 329 138,77 грн. покупної ціни, що призвело до виникнення заборгованості та стало підставою для нарахування за ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат в розмірі 542 056 36,62 грн. за прострочення у період з 24.05.2013 року по 30.03.2015 року та 3% річних в розмірі 57 035,14 грн. за прострочення у період з 27.12.2013 року по 30.03.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2015р. позовну заяву Приватного підприємства «Профтехнодизайн» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/7761/15-г.
Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначав, що не має фінансової можливості здійснити належні оплати у зв'язку зі збитковістю та скрутним фінансовим становищем підприємства, водночас не заперечує свого обов'язку щодо оплати за договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/7761/15-г позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» на користь Приватного підприємства «Профтехнодизайн» інфляційні втрати у розмірі 478 459,99 грн. та 3% річних у розмірі 50 033,88 грн., а також судовий збір в сумі 10 569,88 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що факт невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року був встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 року у справі №910/9554/13, яким стягнуто загальну суму заборгованості у розмірі 1 329 138,77 грн. з оплати вартості земельної ділянки. Водночас, суд дійшов висновку, що прострочення з оплати призвело до наявності підстав для стягнення з боржника 3% річних та інфляційних нарахувань на суму невиконаного за договором грошового зобов'язання. Доводи позивача про те,що з рішення суду про стягнення заборгованості, інфляційних , трьох відсотків річних, пені виникає грошове зобов'язання, на яке у разі його невиконання нараховуються за весь час прострочки відхилені судом першої інстанції.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7761/15-г та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На думку скаржника, господарським судом неправомірно в оскаржуваному рішенні вказано, що позивачем було додано до позовної заяви копію Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року, тоді як фактично до оригіналу позовної заяви позивачем було додано копію іншого договору, а саме Договору купівлі-продажу будівлі від 14.01.2014 року. Крім цього, за твердженням апелянта, в копії позовної заяви, отриманої ним від позивача, також вказано, що до позовної заяви додано копію Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року, тоді як серед додатків вказаний документ був відсутній, натомість додано копію Договору купівлі-продажу будівлі від 14.01.2014 року. За вказаних обставин, апелянт наполягав на тому, що позивачем до позовної заяви не було додано документу, яким обґрунтовуються та доводяться його позовні вимоги.
За твердженням скаржника Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року є єдиним допустимим у даній справі доказом наявності заборгованості відповідача, а отже прийняття рішення, за відсутності його оригіналу, свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, зокрема щодо договірних відносин з приводу яких виникла спірна заборгованість. На підставі вказаних обставин відповідач вказував і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 54, 63 ГПК України та пункту 3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18. Звертав апелянт увагу суду апеляційної інстанції також на те, що місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналу вказаного договору, чим було порушено ст.ст. 22, 36, 38 ГПК України, в результаті чого судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі.
У доводах апеляційного оскарження, серед іншого, апелянт вказував, що судом першої інстанції не враховано надані відповідачем докази в підтвердження відсутності в останнього можливості погасити борг, з огляду на збиткове фінансове становище підприємства та інвестиційну ситуацію в країні, в підтвердження чого були надані фінансові звіти за 2012 та 2013 роки, банківську виписку за 12.05.2014р.
Згідно Протоколу про автоматичний розподіл судових справ між суддями від 20.05.2015р., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7761/15-г передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7761/15-г прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., суддів: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд справи на 17.06.2015р.
16.06.2015р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін. В обгрунтування своєї правової позиції, позивач зазначав, що посилання відповідача на неподання позивачем оригіналу Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року є безпідставними, оскільки відповідно до п. 9.6. договору такий Договір був складений в двох примірниках, один з яких залишився в справах приватного нотаріуса Антонової В.І., а другий був виданий Покупцю, тобто відповідачу. Тому, за твердженням позивача, клопотання відповідача про витребування оригіналу Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року під час розгляду спору у суді першої інстанції було необґрунтоване, оскільки такий оригінал знаходиться у відповідача, а у позивача наявна лише нотаріальна копія вказаного договору.
17.06.2015р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника останнього.
У судове засідання 17.06.2015р. представники відповідача не з'явились.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). У випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Крім того, відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015 р. про порушення провадження у справі було направлено судом апеляційної інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» (відповідачу) на юридичну адресу: 01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 10, яка зазначена у Спеціальному Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 31.03.2015р. (а.с. 34 т. 1) та, яка також зазначена в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель».
Згідно довідки про причини повернення, що міститься на конверті, в якому повернулась ухвала Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2015р. значиться відмітка - за закінченням встановленого строку зберігання.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений судом про час та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні не скористався.
При цьому, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його задоволення з наступних мотивів.
У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані судовою колегією поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства директором, якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, разом з тим, явка судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у судовому засіданні 17.06.2015р.
У судовому засіданні 17.06.2015р. представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань з оплати покупної вартості земельної ділянки загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72, у зв'язку з чим позивачем заявлено позов про стягнення: інфляційних втрат в розмірі 542 056 36,62 грн. за прострочення у період з 24.05.2013 року по 30.03.2015 року та 3% річних в розмірі 57 035,14 грн. за прострочення у період з 27.12.2013 року по 30.03.2015 року грошового зобов'язання.
25.06.2013 року Господарським судом міста Києва прийнято рішення по справі №910/9954/13, яким встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року, загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72 та встановлений факт прострочення виконання відповідачем умов договору з 01.10.2012 року, у зв'язку з чим стягнуто на користь позивача 1 329 138,77 грн. заборгованості з оплати вартості земельної ділянки, 25 563,16 грн. 3% річних за період прострочення з 02.10.2012 року по 23.05.2013 року, 2 654,28 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 02.10.2012 року по 23.05.2013 року, 99 685,41 грн. пені за період з 02.10.2012 року по 02.04.2013 року та 29 140,83 грн. судового збору.
Копія Договору від 14.01.2011 року купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0477 га, кадастровий номер 4610136900:06:002:0075, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 72, усупереч твердженню апелянта, міститься в матеріалах справи (а.с. 57-62, 1).
У зв'язку з невиконанням у добровільному порядку рішення суду по справі №910/9954/13, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 24.05.2013 року по 27.12.2013 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року у справі №910/25518/13 з відповідача стягнуто на користь позивача 3% річних в розмірі 23 815,25 грн. за період з 24.05.2013 року по 27.12.2013 року включно та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.
06.03.2014 року Постановою заступника начальника Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження №42408631 по примусовому стягненню заборгованості в розмірі 1486182,45грн. щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року по справі №910/9554/13.
З матеріалів справи вбачається, що з відповідача під час здійснення виконавчого провадження стягнуто суму у розмірі 4 357,80 грн.
Однак, згідно зі статтею 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
За правилами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
При цьому, у постанові Верховного Суду України від 09.10.2007р. по справі № 13/296/22 викладена правова позиція, згідно якої у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, яка прийнята судом до уваги при вирішенні спору.
Відповідач документально не довів сплату ним 1 329 138,77 грн. покупної ціни земельної ділянки позивачу у справі і припинення у зв'язку з цим зобов'язань за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011р. , зареєстрованим в реєстрі за №118.
В той же час, дослідивши розрахунки позивача в даній справі, колегія суддів встановила, що позивач нараховував 3% річних та інфляційні втрати не лише на суму несплаченої покупної ціни за земельну ділянку , але й на присуджені судом до стягнення суми інфляційних втрат, 3 % річних, пеню та судовий збір згідно з рішеннями судів від 25.06.2013 року та від 12.03.2014 року.
З такими позовними вимогами підставно не погодився суд першої інстанції , який задовольнив 3% річних та інфляційних втрат лише на суму несплаченої відповідачем покупної ціни за земельну ділянку .
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Відтак, враховуючи положення ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 611 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач порушив зобов'язання, що є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку доданого позивачем до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Так, при розрахунку інфляційних втрат позивач виходив із суми 1 486 182,45 грн. за період з 24.05.2013 року по 27.12.2013 року та із суми 1 511 824,70 грн. за період з 27.12.2013 року по 30.03.2015 року.
Розрахунок 3% річних позивач здійснював на суму 1 511 824,70 грн. за період з 27.12.2013 року по 30.03.2015 року.
Таким чином, до суми заборгованості за період з 24.05.2013 року по 27.12.2013 року позивач відносить всі стягнуті рішенням суду від 25.06.2013 року суми, в тому числі суму боргу, інфляційні втрати, 3% річних, пеню та судовий збір. До суми заборгованості за період з 27.12.2013 року по 30.03.2015 року позивач відносить всі суми, стягнуті рішенням суду від 25.06.2013 року, та 3% річних і судовий збір, стягнуті рішенням суду від 12.03.2014 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми встановлений за прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
В силу ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 18.02.2014 року у справі № 905/909/13-г, пеня має іншу правову природу, є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового, та носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер, а рішення суду про стягнення пені не перетворює останню в грошове зобов'язання.
Те ж саме стосується інфляційних втрат, 3% річних та судового збору.
Рішення суду про стягнення цих сум не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а суд не є стороною цивільних правовідносин.
Чинне законодавство також не передбачає нарахування індексу інфляції та 3% річних на вказані суми, оскільки їх правова природа з прийняттям судового рішення не змінилася.
З огляду на викладене, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на стягнуті рішенням суду від 25.06.2013 року 3% річних, інфляційні втрати, пеню та судовий збір, а також на стягнуті рішенням суду від 12.03.2014 року 3% річних та судовий збір є неправомірним та необґрунтованим.
Разом з цим, суд враховує, що зобов'язання з оплати 1 329 138,77 грн. основного боргу відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року є грошовим зобов'язанням, існувало між сторонами до ухвалення рішення суду та не виконано відповідачем, тож позивач має право на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Щодо заперечень відповідача, то вони приймаються судом в частині твердження про неправомірність нарахування 3% річних за день 27.12.2013 року, оскільки 3% річних за вказаний день вже були стягнуті рішенням суду від 12.03.2014 року у справі № 910/25518/13.
З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну сплату 1 329 138,77 грн. основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача 478 459,99 грн. інфляційних втрат за період з 24.05.2013 року по 30.03.2015 року та 50 033,88 грн. 3 % річних за період з 28.12.2013 року по 30.03.2015 року.
Інфляційні втрати розраховані наступним чином:
сукупний індекс інфляції за період з 24.05.2013 року по 30.03.2015 року (100,0%*99,9%*99,3%*100,0%*100,4%*100,2%*100,5%*124,9%*103,1%*105,3%) помножити на суму основного боргу за укладеним договором 1 329 138,77 грн. та відняти суму основного боргу 1 329 138,77 грн., що дорівнює 478 459,99 грн.,
де 100,0% - індекс інфляції за червень 2013 року; 99,9% - за липень 2013 року; 99,3% - за серпень 2013 року; 100,0% - за вересень 2013 року; 100,4% - за жовтень 2013 року; 100,2% - за листопад 2013 року; 100,5% - за грудень 2013 року; 124,9% - індекс інфляції за 2014 рік; 103,1% - за січень 2015 року та 105,3% - за лютий 2015 року.
3% річних розраховані наступним чином:
суму основного боргу за укладеним договором 1 329 138,77 грн. помножити на 458 (кількість днів за період з 28.12.2013 року по 30.03.2015 року) помножити на 3% річних та розділити на 365 днів, що дорівнює 50 033,88 грн.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають за безпідставністю.
Апелянт, умотивовуючи наявність підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, серед іншого, вказував, що місцевим господарським судом не враховано надані відповідачем докази в підтвердження відсутності в останнього фінансової можливості погасити борг.
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта неспроможними, з огляду на наступне.
Разом з тим, відповідно до пункту 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року №14, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, колегією суддів враховано, що навіть після прийняття 25.06.2013р. рішення Господарським судом міста Києва у справі №910/9554/13 про стягнення основного боргу, відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір виконати вказане рішення і сплатити суму боргу.
Крім того, у апеляційній скарзі відповідач зазначав про недостатність копії Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року, як доказу для задоволення позову та необхідності скасування рішення суду від 27.04.2015р., оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналу вказаного договору, чим грубо порушив ст.ст. 22, 36, 38 ГПК України.
Між тим, такі посилання апелянта є неспроможними і спростовуються наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року (а.с. 57-62, т. 1), яка була додана позивачем до клопотання вих.№24 від 16.04.2015р. (а.с.36, т. 1).
Відповідно до частини 2 статті 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Відповідно до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.
Додана позивачем до матеріалів справи належним чином засвідчена копія Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року може вважатись в розумінні ст. 36 ГПК України письмовим доказом.
Крім того, відповідно до пункту 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК.
Тож, приймаючи до уваги, що наданий позивачем Договір купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року засвідчений належним чином, за внутрішнім переконанням суду не викликає сумнівів щодо їх достовірності, а відповідачем не наведено достатніх обґрунтованих підстав необхідності витребування оригіналу, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, визнав наявну у справі копію такого договору достатньою для повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Окрім того, відхиляючи такі доводи апелянта, суд апеляційної інстанції додатково звертає увагу на те, що рішеннями Господарським судом міста Києва від 25.06.2013 року по справі №910/9954/13 та від 12.03.202014р. у справі №910/25518/13 вже було встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року, а відповідачем доказів визнання у судовому порядку недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки №118 від 14.01.2011 року не надано, а тому в силу презумпції правомірності правочину встановленої ч. 1 ст. 204 ЦК України, Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2011 року є правомірним.
З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра Ель» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7761/15-г залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015р. у справі №910/7761/15-г - без змін.
2.Матеріали справи №910/7761/15-г повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді Л.Г. Смірнова
Л.В. Чорна
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.06.2015 |
Оприлюднено | 06.07.2015 |
Номер документу | 45982042 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Кропивна Л.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні