Рішення

від 24.06.2015 по справі 914/3357/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015 р. Справа№ 914/3357/14

За позовом: приватного підприємства "Кластер-плюс", м. Боярка, Київська область

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід",

с. Смільне, Львівська область

про стягнення неустойки (пені) в сумі 30590,67 грн. і розподілу судових витрат.

Суддя Кітаєва С.Б.

за участю представників сторін:

від позивача : не з»явився

від відповідача: Калужна С.Р. - представник ( довіреність від 16.01.2015р.);

Права та обов'язки, передбачені ст. ст.20, 22 ГПК України суд роз'яснив представнику відповідача. Заяви про відвід судді не надходили.

Суть спору: Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року у справі №914/3357/14 позовні вимоги приватного підприємства «Кластер-плюс» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» 78 786, 42 грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» (80643, Львівська область, Бродівський район, с.Смільне, вул.Привокзальна,1, код ЄДРПОУ 34938625) на користь приватного підприємства «Кластер-плюс» (08150, Київська область, м.Боярка, вул.Молодіжна,77/12, код ЄДРПОУ 33794837) 40 000,00 грн. основного боргу, 2 515,04 грн. 3% річних, 5 638,83 грн. інфляційних втрат, 30 599,67 грн. неустойки, 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору та 275,96 грн. витрат, пов»язаних із забезпеченням явки представника позивача в судове засідання.

В задоволенні вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» 19,97 грн. неустойки та 2,50 грн. 3% річних відмовлено.

Розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» на рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року, постановою від 18 лютого 2015 року Львівський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» задоволив частково. Рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/14 скасував частково. Стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» (80643, Львівська область, Бродівський район, с.Смільне, вул.Привокзальна,1, код ЄДРПОУ 34938625) на користь приватного підприємства «Кластер-плюс» (08150, Київська область, м.Боярка, вул.Молодіжна,77/12, код ЄДРПОУ 33794837) 4865,59 грн. неустойки (пені). В задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Кластер-плюс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» про стягнення неустойки (пені) в розмірі 25 734,08 грн. - відмовив. В решті рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/14 залишив без змін. Стягнув з приватного підприємства «Кластер-плюс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» 301,45 грн. в повернення судового збору за подання апеляційної скарги.

Розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «Кластер-плюс» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року у справі №914/3357/14 за позовом приватного підприємства «Кластер-плюс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» про стягнення заборгованості, Постановою від 09 квітня 2015 року у справі №914/3357/14 Вищий господарський суд України частково задоволив касаційну скаргу приватного підприємства «Кластер-плюс». Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. і розподілу судових витрат скасував, і справу №914/3357/14 в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року та рішення господарського суду Львівської від 18.11.2014 року залишив без змін.

У Постанові від 09 квітня 2015 року Вищий господарський суд України вказав на те, що місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки, не врахував, що встановлений сторонами у договорі вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання є пенею, та не застосував до зазначених правовідносин наведених норм законодавства щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Суд апеляційної інстанції частково скасувавши рішення місцевого господарського суду та стягнувши з відповідача іншу суму неустойки (пені), виходив з необхідності обмеження строків нарахування та розміру пені у зв'язку з вимогами законодавства та наданням позивачем уточненого розрахунку суми неустойки (пені).

Суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу неустойки, передбаченої п. 7.2. договору як пеню.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про необхідність обмеження строків нарахування неустойки шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, не врахував вимоги п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за змістом якого законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, та не навів правової оцінки умовам п. 7.2. договору, за яким у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки .

За таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому судові рішення обох інстанцій в цій частині позову та розподілу судових витрат підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справи між суддями від 24.04.2015 року визначено суддю Кітаєву С.Б. для нового розгляду справи №914/3357/14 в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30599,67 грн. і розподілу судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.04.2015 р. прийнято справу №914/3357/14 в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30599,67 грн. і розподілу судових витрат до розгляду в новому складі суду. Справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.05.2015 року.

В судовому засіданні 27.05.2015 року оголошувалась перерва до 15.06.2015 року до 12 год.00 хв., про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі (під розписку).

У клопотанні від 10 червня 2015 року (вх.№24325/15 від 11.06.2015р.) приватне підприємство «Кластер-плюс» повідомило суд про неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 15.06.2015 року, через хворобу юриста, а тому просило розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Крім того, у клопотанні позивач додатково повідомляв суд, що повністю підтримує позовні вимоги та просить їх задоволити.

09.06.2015 року (за вх.№2404/15) в суді зареєстровано поступлення від позивача, приватного підприємства «Кластер-плюс», Заяви від 03 червня 2015 року про зменшення розміру позовних вимог. У заяві позивачем повідомляється про те, що під час подання позову ним було здійснено розрахунок неустойки відповідно до умов п.7.2 Договору, проте у вказаному розрахунку було допущено помилку, а саме нарахування неустойки здійснювалося з 01.11.2012р., в той час як правильним було нарахування неустойки з 03.12.2012 року - з першого дня прострочення платежу, а відтак, позивач здійснив новий розрахунок неустойки за договором в розмірі 30 599,67 грн., який наведено у поданій Заяві. Розрахунок неустойки позивача наступний:

- з 03.12.2012р. по 23.12.2012р від суми боргу 950,00 грн. із застосуванням розміру неустойки 0,10% , за 21 день прострочки, неустойка нарахована в розмірі 30,38 грн.

-з 24.12.2012р. по 11.03.2013р. від суми боргу 99611,50 грн. із застосуванням розміру неустойки 0,10%, за 78 днів прострочки, неустойка нарахована в розмірі 7769,70 грн.

-з 12.03.2013р. по 17.03.2013р. від суми боргу 90000,00 грн. із застосуванням розміру неустойки 0,10% , за 6 днів прострочки, неустойка нарахована в розмірі 540,00 грн.

-з 18.03.2013р. по 03.04.2013р. від суми боргу 70000,00 грн., із застосуванням розміру неустойки 0,10%, за 17 днів прострочки, неустойка нарахована в розмірі 1190,00 грн.

-з 04.04.2013р. по 12.09.2014р. від суми боргу 40000,00 грн. із застосуванням розміру неустойки 0,10% , за 527 днів прострочки, неустойка нарахована в розмірі 21080,00 грн.

Відтак, у прохальній частині Заяви від 03 червня 2015 року (вх.№2404/15) про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути на його користь з відповідача суму неустойки в розмірі 30599,67 грн., а також - стягнути суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

15.06.2015 року ( за вх.№24517/15) в суді зареєстровано поступлення від відповідача, ТзОВ «Будова-Захід» Заяви від 15 червня 2015 року про застосування строків позовної давності по справі №914/3357/14.

У Заяві відповідач посилається на те, що позивач дізнався про порушення своїх прав 26 грудня 2012 р. (тобто по закінченню трьох банківських днів після підписання актів приймання-передачі виконаних робіт. Відповідно до п.1.3.2 додаткової угоди до договору від 10.10.2012 р., укладеного між сторонами, у вказаний термін мала бути здійснена оплата вартості виконаних робіт). Із позовною заявою позивач звернувся лише 12 вересня 2014 року, стверджує відповідач, відтак пропустив річний строк звернення. Заява мотивована покликанням на положення ст.ст.258,261 ЦК України, п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів». Відповідач просить у заяві застосувати до вимог позивача про стягнення неустойки строки позовної давності та повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТзОВ «Будова-Захід» суми неустойки з підстав пропущення строку позовної давності.

У судове засідання 15.06.2015 року представник від позивача не прибув (як зазначено вище, позивач повідомив суд у клопотанні від 10 червня 2015 року (вх.№24325/15 від 11.06.2015р.) про неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 15.06.2015 року, через хворобу юриста, просив розглядати справу за наявними в ній матеріалами). Однак, зважаючи на подання відповідачем 15.06.2015 року Заяви про застосування строків позовної давності по справі №914/3357/14 , та те, що позивач , належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з»явився, суд вбачав за необхідне відкласти розгляд справи, оскільки інше означало б порушення засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності в судочинстві ( статті 4-2 і 4-3 ГПК).

Ухвалою від 15.06.2015 року, суд, в межах строків встановлених ст.69 ГПК України для розгляду спору, відклав розгляд справи на 24.06.2015 року, чим надав позивачу можливість в письмовій формі висловити свої доводи та міркування по заяві відповідача про застосування строків позовної давності до заявленої вимоги про стягнення неустойки.

Ухвала суду від 15.06.2015 року про відкладення розгляду справи на 24.06.2015 року отримана позивачем (ТзОВ «Кластер-плюс») 19.06.2015 року, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення.

23.06.2015р. до господарського суду поступило електронне повідомлення №12 від 23.06.2015 р. від відправника: Бірова Н.М.; вул.1 Травня, б.59, кв.3, Чернігів ,14034. наступного змісту: «Прошу розглядати справу №914/3357/14 у відсутності представника ТОВ Будова Захід оскільки не маю можливості прибути в засідання через хворобу а іншого юриста немає = Представник ТОВ Будова Захід».

В судове засідання 24.06.2015 року позивач явку повноважного представника не забезпечив. Щодо Заяви відповідача від 15 червня 2015 року (вх.№24517/15) про застосування строків позовної давності по справі №914/3357/, то позивач своєї позиції не висловив.

В судове засідання 24.06.2015 року відповідач, ТзОВ «Будова-Захід» явку повноважного представника забезпечив. Суд надав можливість представнику відповідача ознайомитись в судовому засіданні зі змістом електронного повідомлення №12 від 23.06.2015 року. Представник відповідача висловив свої доводи і міркування стосовно електронного повідомлення та повідомив суд, що ТзОВ «Будова Захід» зазначене електронне повідомлення до суду не скеровувало, і, хоча за змістом повідомлення скеровано ніби-то від ТОВ «Будова-Захід», однак з відомостей про адресата слідує, що електронне повідомлення №12 від 23.06.2015 року відіслано представником позивача у справі, ПП «Кластер - плюс».

Зважаючи на з»ясовані обставини, наведене в електронному повідомленні суд не бере до уваги, оскільки позивач був належним чином повідомлений про відкладення розгляду справи на 24.06.2015 року.

Відповідно до п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи із якої і вирішується спір,- з обов»язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

У зв»язку із поступленням до господарського суду 09.06.2015 року (вх.№2404/15) Заяви позивача від 03 червня 2015 року про зменшення розміру позовних вимог, справа розглядається із врахуванням вимог позивача у зазначеній Заяві про стягнення 30599,67 грн. неустойки.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами із врахуванням Заяви позивача від 03 червня 2015 року про зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи пояснення , надані позивачем, суд встановив.

Згідно із ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішеннях судових інстанцій по справі №914/3357/14, предметом судового розгляду яких були, зокрема, вимоги виконавця (ПП «Кластер-Плюс») до замовника (ТзОВ «Будова-Захід») про стягнення заборгованості,

3 % річних та інфляційних сум, неустойки у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних за договором робіт, встановлено наступне.

10.10.2012 року між приватним підприємством "Кластер-Плюс" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (замовник) було укладено договір № KL-27092012-132, за умовами якого позивач зобов'язався виконати комплекс робіт з впровадження інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури на об'єкті, який знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 6, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

В п. 2.1. договору сторони погодили, що вартість робіт, що здійснюються виконавцем на користь замовника визначається додатковими угодами до цього договору.

З моменту підписання додаткової угоди та протягом зазначеного в угоді терміну замовник сплачує виконавцю передоплату, в розмірі 50 відсотків вартості робіт та 50% - залишок вартості робіт. Протягом зазначеного в додатковій угоді терміну з моменту здійснення передоплати, замовник сплачує виконавцю залишок в розмірі 50 відсотків вартості робіт (п. 2.4.1. договору).

У відповідності до п. 2 договору сторонами було укладено додаткову угоду від 10.10.2012 року № 1 про вартість робіт на суму 102 224,70 грн. та додаткову угоду від 31.10.2012 року № 2 про вартість робіт на суму 18 829,20 грн.

Згідно з п.п. 1.3.1., 1.3.2. додаткової угоди № 1 до договору протягом двох банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди замовник сплачує виконавцю 50% вартості робіт, що складає 51112,35 грн. Протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю залишок 50% вартості робіт, що складає 51112,35 грн.

За п.п. 1.3.1., 1.3.2. додаткової угоди № 2 до договору протягом двох банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди замовник сплачує виконавцю 50% вартості робіт, що складає 9414,6 грн. Протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю залишок 50% вартості робіт, що складає 9414,6 грн.

Відповідач перерахував лише 17 000 грн. передоплати, однак позивач виконав обумовлені договором роботи, про що свідчать долучені до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт: від 27.11.2012 року № 0002399/1 на суму 17 950,80 грн. та від 20.12.2012 року № 0002444/1 на суму 98 660,70 грн. При цьому загальна сума виконаних робіт склала 116 611,50 грн.

Всього за договором відповідач сплатив 76 611,50 грн., відтак неоплаченими залишились роботи на суму 40 000 грн.

26.08.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 11205, в якій просив погасити заборгованість, що виникла в ТОВ "Будова-Захід" перед ПП "Кластер-плюс", однак відповіді на претензію відповідач не надав.

Відповідно до 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач зобов'язань за спірним договором належним чином не виконав, вартості зазначених у актах приймання-передачі робіт у визначені договором та додатковими угодами до нього строки у повному обсязі не оплатив, визначивши день порушення права позивача - 03.12.2012 року (після спливу трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.11.2012 року), у зв'язку з чим дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ "Будова-Захід" заборгованості в сумі 40 000 грн., 3% річних у сумі 2 515,04 грн. та 5 638,83 грн. інфляційних сум (Постанова ВГСУ від 09 квітня 2015 року у справі №914/3357/14).

Відповідно до ст..610 Цивільного кодексу України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки , встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання ( частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Предметом даного судового розгляду є вимога виконавця до замовника про стягнення неустойки (пені) в розмірі 30 599,67 грн., у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних за договором робіт.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки.

ВГСУ у Постанові від 09 квітня 2015 року №914/3357/14 вказав, що суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу неустойки, передбаченої п. 7.2. договору як пеню.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначений вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань»).

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанова ВГСУ від 09.04.2015р. у справі №914/3357/14).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов»язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

У п. 7.2. договору сторони узгодили, що у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки.

Таким чином, у п.7.2 договору сторони встановили період часу за який стягується пеня - за кожен день затримки платежу, протягом всього строку допущення такої прострочки, тобто, до дати сплати затриманого платежу.

Отже, у даному випадку відсутня необхідність обмеження строків нарахування неустойки (пені) шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, враховуючи вимоги п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за змістом якого законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, та умови п. 7.2. договору, за яким у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки, тобто, у даному пункті договору сторони передбачили більшу тривалість періоду для нарахування пені, ніж у п.6 ст.232 ГК України, фактично - до дати повної сплати затриманого платежу.

За наведеного позивачем вірно нараховано пеню за період з 03.12.2012 р. по 12.09.2014 р. (розрахунок у Заяві про зменшення розміру позовних вимог).

Однак, перевіривши сам розрахунок пені, суд дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені суперечить вищенаведеним вимогам чинного законодавства України, оскільки за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відтак, судом проведено перерахунок пені за період з 03.12.2012р. по 12.09.2014р., із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, судом проведено перерахунок пені. Відтак :

- За період з 03.12.2012р.-23.12.2012р., від суми боргу 950,80 грн. (позивач допустив описку, вказавши суму боргу 950,00 грн. станом на 03.12.2012р.), за 21 день прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ в цей період -7.5000%, пеня становить 8,205 грн.

- За період з 24.12.2012р.-11.03.2013р., від суми боргу 99611,50 грн., за 78 днів прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ, діючої в зазначений період - 7.5000%, пеня становить 3 193,026 грн .

- За період з 12.03.2013-17.03.2013рр., від суми боргу 90000,00 грн., за шість днів прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ - 7.5000% , пеня складає 221,917 грн .

- За період з 18.03.2013-03.04.2013рр., від суми боргу 70000,00 грн., за 17 днів прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ - 7.5000%, пеня складає 489,041 грн .

- За період з 04.04.2013-09.06.2013рр., від суми боргу 40 000,00 грн., за 67 днів прострочення , із врахуванням розміру облікової ставки НБУ 7.5000%, пеня складає 1 101,369 грн.

- За період з 10.06.2013-12.08.2013рр, від суми боргу 40 000,00 грн., за 64 дні прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НЬУ - 7.0000%, пеня складає 981,917 грн .

- За період з 13.08.2013-14.04.2014р., від суми боргу 40 000,00 грн, за 245 днів прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ 6.5000%, пеня складає 3 490,410 грн .

- За період з 15.04.2014-16.07.2014рр, від суми боргу 40 000,00 грн., за 93 дні прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ - 9.5000%, пеня складає 1 936,438 грн.

- За період з 17.07.2014-12.09.2014рр, від суми боргу 40 000,00 грн., за 58 днів прострочення, із врахуванням розміру облікової ставки НБУ - 12.5000%, пеня складає 1 589,041 грн.

Відтак, в сукупності пеня становить 13 011,36 грн.

За розрахунком позивача у Заяві про зменшення розміру позовних вимог розмір пені складає 30 599,67 грн., який перевищує той розмір, який установлено законом як граничний, оскільки за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто суму 13 011,36 грн.

Відповідач у Заяві від 15 червня 2015 року про застосування строків позовної давності посилається на те, що до вимог про стягнення неустойки (пені) повинна бути застосована позовна давність в один рік .

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Відповідно до п.3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Позовна давність, встановлена законом в один рік для вимог про стягнення неустойки (пені) за домовленістю сторін не збільшувалась ні у договорі, ні в окремому документі тощо. Доказів зворотнього суду не надано.

Отже, доводи відповідача про необхідність застосування скороченого строку позовної давності є підставними.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Відповідачем подано Заяву про застосування строків позовної давності у справі.

Відповідно до п.2.3 Постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р., якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов»язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв»язку зі спливом позовної давності, або , за наявності поважних причин її пропущення,- захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р., початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч.1.1,5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У зобов»язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов»язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов»язання мало бути виконане (п.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як встановлено судовими інстанціями у даній справі, після спливу трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.11.2012 року №0002399/1 на загальну суму 17950,80 грн., днем порушення права позивача є 03.12.2012 року .

За актом №0002444/1 від 20.12.2012 року на суму 98 660,70 грн. відповідач повинен був провести розрахунок з позивачем протягом трьох банківських днів після підписання зазначеного акту ( п.1.3.2 додаткової угоди до договору від 10.10.2012 року), тобто включно по 25.12.2012 року. З 26.12.2012 року має місце прострочка виконання грошового зобов»язання.

Відтак, з наступного дня після підписання актів виконаних робіт потрібно рахувати строк у три банківських дні для оплати та один рік позовної давності після закінчення таких 3-х банківських днів для звернення за захистом свого права.

Розрахунок пені, яка підлягає до стягнення:

- з 03.12.2012р. по 25.12.2012р., за 23 дні від суми боргу 950,80 грн., із застосуванням ставки НБУ 7,5% (950,00 х 23 х 2х 7,5% / 365 х 100% = 8,987 грн.

- з 26.12.2012р. по 11.03.2013р., за 76 днів із суми боргу 99611,50 грн, із застосуванням ставки НБУ 7,5% (99611,50 х 76 х 2 х 7,5%/365 х 100%= 3 111,153 грн .

- з 12.03.2013р. по 17.03.2013р., за 6 днів, від суми боргу 90 000,00 грн, із застосуванням ставки НБУ 7,5% (90 000,00 х 6 х 2х 7,5%/365 х100%= 221,917 грн.

- з 18.03.2013р. по 03.04.2013р., за 17 днів , від суми боргу 70000,00 грн., із застосуванням ставки НБУ 7,5% (70 000,00 х 17 х 2 х 7,5%/365 х 100% = 489,041 грн .

- з 04.04.2013 р. по 09.06.2013р., за 66 днів, від суми боргу 40 000,00 грн., із застосуванням ставки НБУ 7,5% (40 000,00 х 2 х 7,5% х 66/365 х 100% = 1084,931 грн .

-з 10.06.2013р. по 12.08.2013р., за 64 дні, від суми боргу 40 000,00 грн. , із застосуванням ставки НБУ 7% (40000,00 х 2 х 7 х 64/365 х 100% = 981,917 грн.

- з 13.08.2013р. по 26.12.2013 р., за 136 днів, від суми боргу 40 000,00 грн., із застосуванням ставки НБУ 6,5% (40000,00 грн. х 2 х 6,5% х 136/365 х 100% = 1937,534 грн.

Загальна сума пені, яка підлягає до стягнення - 7 835,48 грн.

У стягненні пені в розмірі 5 175,88 грн. (13011,36 грн. - 7835,48 грн.) слід відмовити, у зв»язку зі спливом строку позовної давності.

У стягненні пені в розмірі 17 588,31 грн . (30599,67 грн. - 13011,36 грн.) слід відмовити, оскільки така нарахована безпідставно.

Судовиі витрати.

Згідно із ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов»язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов»язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ст.84 ГПК України , в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, що встановлені Законом України "Про судовий збір".

Згідно із ст.4 Закону України „Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2015 року розмір мінімальної заробітної плати складає 1218,00 грн.

За подання на розгляд до господарського суду Львівської області позовної заяви від 12 вересня 2014р. про стягнення заборгованості в загальній сумі 78 786,42 грн., платіжним дорученням 0909201404 від 09 вересня 2014 року позивач сплатив в доход держбюджету України 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 р., залишено в силі апеляційною та касаційною інстанціями в частині стягнення з ТзОВ «Будова-Захід» на користь ПП «Кластер-плюс» 40 000,00 грн. основного боргу, 2 515,04 грн. 3% річних, 5 638,83 грн. інфляційних втрат (разом - на суму 48 153,87 грн .), скасовано касаційною інстанцією та направлено справу на новий розгляд в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. і розподілу судових витрат.

У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути 30 599,67 грн. пені.

Із врахуванням присуджених до стягнення 40 000,00 грн. основного боргу, 2 515,04 грн. 3% річних, 5 638,83 грн. інфляційних втрат, 30 599,67 грн. пені , яку просить позивач стягнути у заяві про зменшення розміру позовних вимог, а відтак від загальної суми 78 753,54 грн . підлягає сплаті позивачем в доход держбюджету України судовий збір в розмірі 1827,00 грн. (як вже зазначено, позивач платіжним дорученням 0909201404 від 09 вересня 2014 року сплатив в доход держбюджету України 1 827,00 грн. судового збору).

Вимога про стягнення пені в розмірі 30599,67 грн. підлягає до задоволення частково, в сумі 7835,48 грн . В решті суми (22764,19 грн.) вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає. Відтак, 48 153,87грн. + 7835,48грн.= 55 989,35 грн .

Отже: 78 753,54 - 1827,00

55 989,35 - х.,

х = 55 989,35 х 1 827,00 /78 753,54 = 1 298,89 грн.

Саме 1289,89 грн. судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за результатам розгляду справи, виходячи із задоволених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача: 40 000,00 грн. основного боргу, 2 515,04 грн. 3% річних, 5 638,83 грн. інфляційних втрат, 7835,48 грн. ( разом - 55 989,35 грн.).

01.12.2014 року господарський суд Львівської області видав позивачу на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 18 листопада 2014 року наказ у справі №914/3357/14 (наказ виготовлений на бланку №0034643) про стягнення з відповідача на користь позивача серед іншого і 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Станом на даний час суд не розглядав у справі №914/3357/14 заяви стягувача чи боржника в порядку ст.117 ГПК України і відповідних процесуальних документів не приймав.

Рішення приймається в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7 835,48 грн. неустойки (пені).

Згідно із ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов»язковими до виконання на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

У наказі господарського суду згідно з частиною першою статті 117 ГПК і статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.

Знову ж таки, згідно із п.2 ч.1 ст.88 ГПК України, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу.

Відтак: 55989,35 - 1298,89 грн.

7 835,48 - х, де х = 7 835,48 х 1298,89/55989,35 = 181,77 грн .

На підставі наведеного та у відповідності до ст.49 ГПК України, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача у даному рішенні 181,77 грн. судового збору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 117,12 грн. судового збору (1 298,89 - 181,77), то з огляду на конкретні вимоги, які є предметом розгляду,а також зважаючи на вже виданий судом наказ, в даному судовому рішенні , зокрема у його резолютивній частині, суд не вбачає правових підстав вказувати про стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми судового збору ( 117,12 грн.).

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1 .Позов в частині вимоги про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (80643, Львівська область, Бродівський район, с. Смільне, вул. Привокзальна,1, код ЄДРПОУ 34938625) на користь приватного підприємства "Кластер-плюс" (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Молодіжна, 77/12, код ЄДРПОУ 33794837) 7 835,48 грн. неустойки (пені), 181,77 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" 22 764,19 грн. неустойки (пені) відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст..116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 30.06.2015р.

Суддя Кітаєва С.Б.