Рішення

від 30.06.2015 по справі 925/864/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Справа № 925/864/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Куліковський В.М. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотранс-Україна" до Відкритого акціонерного товариства "Первомайський кар'єр "Граніт" про стягнення 106 095,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 106 095,55 грн. з яких: 73 457,00 грн. основного боргу, 14 099,73 грн. пені, 984,12 грн. 3 % річних, 17 554,70 грн. інфляційних на підставі договору № 03-10/14 від 03 жовтня 2014 року, укладеного між сторонами.

30 червня 2015 року позивач надав суду заяву № 559/06 від 25.06.2015 року про уточнення позовних вимог (а.с. 41), в якій просить суд стягнути з відповідача лише 104 392,45 грн. з яких: 73 457,00 грн. основного боргу, 12 570,20 грн. пені, 809,03 грн. як 3% річних та 17 556,22 грн. інфляційних.

Дана заява є заявою про зменшення позовних вимог, яку суд приймає до розгляду, оскільки вона подана і порядку ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримує в повному об'ємі та просить суд її задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, свого представника в жодне судове засідання не направив, заперечень проти позову суду не надав. Клопотання про відкладення розгляду справи відповідач не подавав.

Суд вважає, що перешкод у розгляді справи за відсутності представника відповідача немає і справу слід розглянути в порядку ст. 75 ГПК України.

Заслухавши доводи і пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що зменшені позовні вимоги підлягають лише до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

03 жовтня 2014 року між відкритим акціонерним товариством "Первомайський кар'єр "Граніт" (Замовник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю " Новотранс -Україна" (Виконавець, позивач) було укладено договір № 03-10/14 (а.с. 11-12) у відповідності до якого позивач зобов'язався надати відповідачу визначені даним Договором послуги по міжнародній та/або внутрішній перевозці вантажу Замовника на особистому, орендованому чи іншій законній підставі рухомому складі в направленні та об'ємах, вказаних в додаткових угодах до даного Договору, а відповідач, як Замовник зобов'язався прийняти та оплатити замовлені послуги в порядку і на умовах передбачених даним Договором. Виконавець гарантує Замовнику наявність погодження власника вагонів (у випадку використання орендованого вагона) - п. 1.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо за 30 тридцять днів до закінчення строку дії даного договору жодна з сторін не заявляє про його розірвання або зміну, Договір є продовжений на кожний слідуючий календарний рік ( п. 7.1 договору).

Заперечень щодо недійсності договору від 03.10.2014 року, який надано позивачем у справу в копії, відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 ст. 908 ЦК України визначено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Укладений між сторонами договір № 03-10/14 від 03.10.2014 року за своїм юридичним змістом відповідає договорам перевезення, доказів його недійсності чи розірвання сторонами суду не надано.

Додатковими угодами до договору № 03-10/14 від 03.10.2014 року сторонами було узгоджено маршрути перевезення вантажу та його вартість ( а.с. 13-14).

Позивач доводить, що згідно заявок № 4 від 27.10.2014 року ( а.с. 15) та № 5 від 07.11.2014 року (а.с. 15 зворотна сторона), він на користь відповідача надав послуги з перевезення вантажу на загальну суму 138 272,00 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт № 230 від 30.11.2014 року з доповненням № 1 до акту ( а.с.16), які підписані обома сторонами.

Доказів про існування спору між сторонами з приводу якості наданих послуг перевезення у справі немає, послуги перевезення позивачем належним чином надавалися та прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідач не направив суду заперечень проти позову із доказами, які б звільняли його від виконання зобов'язання по оплаті отриманих послуг за перевезення вантажів.

Вартість послуг Виконавця по даному Договору визначається сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного Договору ( п. 3.1 договору).

Розрахунок здійснюється по 100 % попередній оплаті на розрахунковий рахунок Виконавця, якщо інше не погоджено Сторонами додатково ( п. 3.2 договору).

Зобов'язання у відповідності до ст. 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За доводами позивача, відповідач сплатив лише 64 815,00 грн. за послуги перевезення вантажу, що підтверджується випискою руху коштів по рахунку позивача (а.с. 17). Доказів про проведення розрахунків у більшій сумі відповідач суду не надав.

Таким чином, залишок боргу відповідача перед позивачем становить лише 73 457,00 грн. (138272,00 - 64815,00).

З обставин справи вбачається, що сторони відступили від умови договору про повну 100% передоплату послуг перевезення. За таких обставин, для встановлення строку оплати послуги слід застосувати ст. 530 ЦК України.

Згідно положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За доводами позивача, 12.12.2014 року він на адресу відповідача направив рахунок № 344 від 30.11.2014 року на оплату залишку заборгованості за надані послуги перевезення на суму 73 457,00 грн. із супровідним листом від 11.12.2014 року № 1670/12. Кореспонденцію вручено відповідачу 26.12.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення Укрпошти ( а.с. 44-47).

Також, 30 січня 2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 108/01 ( а.с. 19) з вимогою сплатити заборгованість в сумі 73 457,00 грн., але відповідач відповіді на претензію не надав, попередньо надісланий рахунок на сплату залишку боргу не оплатив, з чого і виник спір.

Доказів про проведення з позивачем повного розрахунку відповідач суду не надав, заперечень проти позову не направив, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 73 457,00 грн. залишку боргу за надані послуги перевезення.

Строк виконання даного зобов'язання є таким, що настав з 04.01.2015 року з урахуванням семиденного терміну після отримання відповідачем 26.12.2014 року рахунку на сплату залишку боргу (а.с. 47).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог ( а.с. 41-42) позивач просить суд стягнути з відповідача 809,03 грн. 3% річних за період з 29.12.2014 року по 12.05.2015 року та 17 556,22 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2014 року по березень 2015 року на підставі ст. 625 ЦК України (а.с. 43).

Суд перевіривши ці нарахування встановив, що належним періодом нарахування 3 % річних є 04.01.2015 року по 12.05.2015 року , а тому сума 3 % за вказаний період становить лише 778,85 грн.

Інфляційні втрати позивач також має право нарахувати лише за період січня 2015 року по березень 2015 року і їх розмір за належним розрахунком становить лише 14 903,87 грн.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати на користь позивача інфляційних та 3% річних, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 778,85 грн. як 3% річних та 14 903,87 грн. інфляційних. В решті вимог у цій частині позивачу слід відмовити повністю через безпідставність нарахування цих платежів.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь також і пеню у розмірі 12 570,20 грн. за період з 29.12.2014 року по 12.05.2015 року ( а.с. 43) за прострочення проведення остаточних розрахунків за надані послуги.

Як вказано вище, суд вважає, що початком періоду прострочення для сплати залишку боргу в сумі 73 457,00 грн. є 04.01.2015 року, тому вказаний позивачем період нарахування пені є невірним по даті початку його перебігу.

Однак суд вважає, що позивач взагалі не має права на нарахування пені, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається із обставин справи, за умовами п. 3.2. договору оплата послуги перевезення проводиться на умовах її 100% передоплати. Судом встановлено, що сторони відступили від цієї умови договору, оскільки послугу перевезення позивачем надано відповідачу без попереднього отримання її вартості.

Позивач просить стягнути пеню на підставі п. 4.7. договору між сторонами, яким передбачено, що у випадку затримки Замовником оплати грошових коштів більше ніж на 3 дні, вказаних у п. 3.2., 4.3, 4.4., 4.5. цього договору після виставлення Виконавцем рахунку, Виконавець вправі вимагати від Замовника виплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

За змістом вказаного п. 4.7. договору сторонами погоджено лише право на нарахування пені за прострочення здійснення 100% передоплати по договору, від проведення якої сторони фактично відмовилися.

П. 4.7. не містить умов про право позивача на стягнення пені за прострочення відповідачем здійснення розрахунків за послуги перевезення після пред'явлення йому рахунку чи претензії про оплату в порядку ст. 530 ЦК України.

Таким чином слід вважати, що між сторонами не існує письмової угоди про досягнення домовленості щодо нарахування пені за прострочення оплати послуги перевезення вантажів, яка здійснюється не в порядку передоплати.

Також, у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пеню позивач нараховує саме на залишок боргу в сумі 73 457,00 грн., а не на суму несплаченої передоплати по договору, яка повинна була бути проведена відповідачем на підставі виставленого рахунку позивача згідно п. 3.2. та 4.7. договору.

Доказів про направлення такого рахунку відповідачу про проведення 100% передоплати позивачем у справу не надано.

На підставі викладеного, у задоволенні позову про стягнення пені на залишок суми боргу позивачу слід відмовити повністю через безпідставність її нарахування.

Заперечень проти доводів та розрахунків позивача відповідач суду не надав, розрахунок за позовними вимогами не провів, доказів про існування підстав для звільнення відповідача від майнової відповідальності перед позивачем, у справі немає.

Таким чином, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 73 457,00 грн. залишку основного боргу за надані послуги перевезення, 778,85 грн. як 3% річних та 14 903,87 грн. інфляційних на підставі договору № 03-10/14 від 03.10.2014 року.

В решті вимог у позові слід відмовити повністю.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача, як із винної особи у виникненні спору, слід стягнути 2 121,91 грн. повністю, на відшкодування судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Первомайський кар'єр "Граніт" (ідентифікаційний код 00292356, м. Черкаси, вул. Маршала Красовського, 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотранс-Україна" (ідентифікаційний код 33629074, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45 оф. 601) -- 73 457,00 грн. залишку основного боргу за надані послуги перевезення, 778,85 грн. як 3% річних, 14 903,87 грн. інфляційних на підставі договору № 03-10/14 від 03.10.2014 року та 2121,91 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті вимог - у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повний текст рішення складено 02 липня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських