Постанова

від 25.06.2015 по справі 910/22651/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа№ 910/22651/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райф" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 р. у справі № 910/22651/14 (головуючий суддя Пукшин Л.Г., судді Головатюк Л.Д., Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райф"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валпас"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Євротехнологія"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

2. ОСОБА_2,

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна

компанія Ліверавто"

4. фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

про стягнення 284 550,00 грн.,

за участю представників сторін:

позивача- Михайлюк Ю.В. директор, Полумисний В.В. за довіреністю

відповідача-Шень Н.П., Бабенко А.В., Корзун М.Ю за довіреністю

третя особа 1- не з'явився

третя особа 2-ОСОБА_2 особисто

третя особа 3 - не з'явився

третя особа 4- не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2015 у справі № 910/22651/14 відмовлено ТОВ "Райф" у задоволенні позову до ТОВ "Валпас" про стягнення 284 550грн.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом всіх обставин, що мають значення, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Третя особа ОСОБА_2 вважає рішення господарського суду грунтовним.

Представники третіх осіб 1,3,4 в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином.

За змістом ст.64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність поштового повідомлення про обізнаність сторін про слухання справи, з зазначенням часу, дати та місця розгляду заздалегідь, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 14.05.2014 між позивачем та ТОВ "Завод Євротехнологія" було укладено договір № 14/05-14 та погоджено специфікацію № 1 до вказаного договору на поставку товару, який згідно рахунку-фактури № 00000000039 від 14.05.2014 був оплачений ТОВ «Райф». Згідно умов договору доставка здійснюється перевізником, який залучається ТОВ «Райф» та послуги якого оплачуються позивачем.

Позивач надав заявку від 14.05.2014 вих. № 05 на завантаження товару в поданий під завантаження автотранспорт, на підставі якої та наданого водієм доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також документів, що посвідчують особу водія, співробітниками ТОВ "Завод Євротехнологія" було завантажено вказаний товар на автомобіль перевізника ТОВ «Валпас» (рено д.н. НОМЕР_1, причеп НОМЕР_2).

Після завантаження товару на автотранспорт було виписано ТТН серія ПЗО № 025356 від 14.05.14 та видаткову накладну № 00000000038 від 14.05.14, що були відповідно до чинного законодавства, підписані водієм ТОВ «Валпас» ОСОБА_2, особа та повноваження якого були встановлені на підставі паспорта та Довіреності № 19 від 14.05.2014. Тобто, ТОВ "Завод Євротехнологія" як постачальник за договором № 14/05-14 від 14.05.2014 повністю виконало свої зобов'язання з поставки товару покупцю, оскільки відповідно до положень ст. 664, 668 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові, а ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником було укладено договір перевезення, що підтверджується підписаною та погодженою сторонами в електронній формі заявкою від 14.05.2014 на виконання транспортних послуг. Договір укладено шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення та конклюдентними діями відповідача - прийняттям до перевезення погодженого вантажу за ТТН серії ПЗО № 025356 від 14.05.2014, проте відповідач не доставив в пункт вивантаження вручений йому вантаж, що підтверджується актом від 16.05.2014 про недоставку товару до пункту призначення, який складений менеджером ТОВ «Райф» ОСОБА_7, завідуючим складом ОСОБА_8 Вимоги про повернення вантажу або добровільну сплату 284 550грн. вартості вантежу, залишені без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову господарський суд виходив з того, що позивачем не було доведено суду належними доказами, що між ним та відповідачем було укладено договір перевезення спірного вантажу.

Заперечуючи проти рішення суду позивач наполягає на позовних вимогах та зазначає, що укладаненя договору міжпозивачем та відповідачем підтверджується складанням товарно-транспортною накладною ПЗО №025356 від 14.05.2014, діями відповідача, постановою слідчого від 02.10.2014, відповідно до якої встановлено, що між сторонами виникли цивільні відносини, відповідач не надав відповіді кому та коли переданий товар,тощо.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж у пункт призначення у встановлений законодавством (договором) термін і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу). Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

З аналізу ч. 1 ст. 929 ЦК випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер. Спрямування послуг, що надаються експедитором виключно на організацію чи забезпечення процесу перевезення вантажу, дозволяє відрізнити їх від деяких інших операцій та послуг, що надаються вантажовідправникам, вантажоодержувачам, перевізникам та іншим учасникам транспортних відносин у процесі перевезення (наприклад, від послуг із забезпечення інженерно-авіаційного, аеродромного польотів (для авіаперевезень); лоцманських, навігаційних послуг на морському транспорті, які спрямовані на створення безпеки руху в цілому і транспортних засобів зокрема).

Позивач вказує на те, що між ним та ТОВ «Валпас» 14.05.2014 укладено договір перевезення шляхом погодження в електронній формі заявки на виконання транспортних послуг, яка містить інформацію: маршрут: Бориспіль - Пересічна, вантаж - сировина на палетах, вага - 21 т, перевізник - ТОВ «Валпас», ПІБ водія ОСОБА_2, автомобіль Рено НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2, документ водія паспорт НОМЕР_3, дата та час завантаження 14.05.2014, умови оплати 5 700 грн. готівкою при вивантаженні.

З огляду на приписи абзацу другого частини першої статті 207 ЦК України, відповідно до якого правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів, зокрема, електронно-числового підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон) передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідачем надано суду копію заявки, складеної в електронній формі, на виконання транспортних послуг, що містить наступну інформацію: маршрут: Бориспіль - Пересічне, вантаж - сировина на палетах, вага - 21 т, перевізник - ТОВ «Валпас», ПІБ водія ОСОБА_2, автомобіль Рено НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2, документ водія паспорт НОМЕР_3, дата та час завантаження 14.05.2014, адреса вивантаження - Харківська обл..с. Пересічне., умови оплати 5 700 грн. готівкою при вивантаженні. Замовник перевезення - ТОВ «Транспортна компанія Лідеравто».

Крім того, відповідачем до матеріалів справи долучена електронна переписка з якої вбачається, що домовленості про замовлення транспортного засобу для перевезення вантажу, відбувались між ТОВ " ТК Лідеравто", ТОВ "Валпас" та ФОП ОСОБА_3, дані домовленості оформлені заявкою до договору транспортного експедирування № 57 від 13.05.2014 між відповідачем та ФОП ОСОБА_3

При цьому, колегія суддів звертає увагу на копію заявки на виконання ТОВ "Валпас" транспортних послуг від 14.05.2014, підписану та скріплену печаткою ТОВ "ТК "Лідеравто", що відповідає електронному номеру вищевкаханої переписки, а саме: http://mbox2.i.ua/preview/INBOX/53735481 dfc4/2 та копію заявки, що прийнята відповідачем до виконання, що підтверджується її підписанням та скріпленням печаткою Товариства відповідача(а.с.83-84,81).

Разом з тим, інших підтверджень того, що позивач до перевезення безпосередньо залучав ТОВ «Валпас» відсутні.

Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України, з частиною 2 ст. 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Правило ст. 932 ЦК України конкретизує передбачену ст. 528 ЦК України норму щодо виконання обов'язків боржника іншою особою і щодо відповідальності боржника за дії інших осіб, на яких покладено виконання, передбаченої ст. 618 ЦК України. Залучення інших осіб до виконання обов'язків експедитора є його правом. При цьому відповідальним перед клієнтом в силу положень ч. 2 ст. 932 ЦК залишається експедитор, аналогічне правило встановлене ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», згідно якої експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Стаття 920 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частинами 2 та 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредитору завдані цим збитки та ст. 314 Господарського кодексу України за збиток, нанесений під час перевезення вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості втраченого вантажу у випадку його втрати.

До складу збитків, згідно статті 225 Господарського кодексу України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.

Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, як-то: 1) протиправної поведінки, 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували неналежне виконання зобов'язань з боку відповідача.

З приписів ст. 917 ЦК України випливає, що, транспортний процес починається не з моменту прийняття конкретного вантажу до перевезення, а набагато раніше, і не на транспортному підприємстві, а на території відправника вантажу. При цьому завантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж (п. п. 8.2 - 8.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Згідно частини 1 статті 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статутом автомобільного транспорту УРСР, затверженого постановою Ради Міністрів Української РСР 27.06.69 року N 401, який є чинним, передбачено, що завантаження і розвантаження вважається закінченим після вручання шоферу відповідно оформлених товарно-транспортних документів на навантажений або вивантажений вантаж.

Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту, підпунктів 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

За приписами статті 158 Статуту автомобільного транспорту лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.

На автомобільному транспорті основним документом, який визначає взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями є товарно-транспортна накладна. Вона є єдиним для всіх учасників перевізного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі дорожніх листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування) (п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні; п. 47 САТ УРСР). До інших перевізних документів відносять дорожній лист, подорожній лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення. При цьому, дорожній лист вантажного автомобіля (документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу) є документом, без якого перевезення не допускається. Крім того, залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів на перевезення вантажів автомобільним транспортом додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначаються правилами перевезень зазначених вантажів.

Товарно-транспорту накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом вантажовідправник повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, а також засвідчує всі екземпляри підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у вантажовідправника, другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (ст. 11 САТ України).

З пояснень представника позивача вбачається, що у третій осоіби 1 оригінали довіреності, товарно-транспортної накладної не збережені, у позивача дані документи відсутні.

В довіреності № 19 від 14.05.2014 на отримання матеріальних цінностей - полівінілхлорид марки SE 950 Shintechi в кількості 21 000 кг, водієм ОСОБА_2 зазначено, що останню видано за рахунком-фактурою № 00000000039 від 14.05.2014. В той же час в рахунку-фактурі № 00000000039 від 14.05.2014. зазначено про поставку 42 000 кг полівінілхлорид марки SE 950 Shintechi, за таких обставин колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо їх сумнівності з огляду на те, що позивач та третя особа не надалі оригінали вказаних документів.

Водій ОСОБА_2 повідомив, що підпис на довіреності та видатковій накладній № 00000000038 від 14.05.2014 йому не належить, звідки його паспортні данні з'явились у позивача пояснити не зміг.

На виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. N 7, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року N 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за N 128/2568, затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом України. Зазначені Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників, згідно з якими:

п. 3.7 - на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми. Як встановлено судом першої інстанції договір між позивачем та відповідачем не укладався;

п 3.8 - заявка подається Перевізнику у строк, визначений Договором. За погодженням із Перевізником Замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки. Як встановлено матеріалами справи, надані в обгрунтування позову документи мають суттєву різницю;

п. 10.1 - перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками;

п. 10.2 - заявка подається у вигляді та в строки, передбачені Договором;

п. 10.10 - за домовленістю сторін водій може виконувати обов'язки супровідника вантажів (експедитора);

п. 11.1 - основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Як встановлено матеріалами справи вказані документі у позивача та третьої особи відсутні;

п. 11.3 - дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається;

п. 11.5 - товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно зазначено місцевим господарським судом, копія товарно-транспортної накладної, поданої до суду позивачем, відповідні графи товарно-транспортних накладних про наявність подорожнього листа до автомобіля не заповнені.

Статтею 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника. В цьому випадку автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Позивач не довів наявність передбачених цією нормою обставин, які є підставою для покладення на автотранспортне підприємство або організацію відповідальності за нестачу вантажу при його перевезенні автотранспортом.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд врахував інститут допустимості засобів доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України), згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлений перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або нестачу вантажу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" згідно зі статтями 33, 36, 37 та 38 ГПК господарський суд, призначаючи судову експертизу, вправі витребувати від учасників судового процесу, а в разі необхідності - інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів чи їх посадових осіб (пункт 4 статті 65 ГПК) зразки почерків, підписів, відбитків печаток, друкованих документів тощо і надати їх експерту для дослідження. Відповідне витребування і дослідження судом зазначених зразків, документів тощо повинно, як правило, передувати винесенню ухвали про призначення судової експертизи та про зупинення у зв'язку з цим провадження у справі.

Проте, колегія суддів, враховуючи відсутність у сторін оригіналів документів, вважає недоцільним проведення судової експертизи за власною ініціативою.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись статтями 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райф" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 р. у справі № 910/22651/14 без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 26.06.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв