Постанова

від 22.06.2015 по справі 910/1666/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа№ 910/1666/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Лагренн С.С., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВІН"

на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2015

у справі № 910/1666/15-г (головуючий суддя: Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНАПРИС ТРЕЙД"

до Приватного підприємства "ТВІН"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/1666/15-г позовні вимоги задоволено частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ТВІН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНАПРИС ТРЕЙД" заборгованість у розмірі 563136 грн. 54 коп., пеню у розмірі 79317 грн. 00 коп., інфляційні витрати у розмірі 168860 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 12504 грн. 07 коп., витрати на послуги адвоката у розмірі 2920 грн. 38 коп., судовий збір 16476 грн. 37 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство "ТВІН" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги залишити без розгляду.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВІН" по справі № 910/1666/15-г передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Зеленін В.О. (головуючий), Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до розгляду справу 910/1666/15-г. Розгляд апеляційної скарги призначений на 22.06.2015.

22.06.2015 скаржник в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає можливим, відповідно до ст. 75 ГПК України, здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника скаржника.

22.06.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/1666/15-г залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

18.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАНАПРИС ТРЕЙД" (продавець/позивач) та Приватним підприємством "ТВІН" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №1802 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується поставляти у зумовлені даним договором строки товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього договору.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Вид, асортимент, ціна за одиницю товару, кількість, загальна вартість товару - зазначаються у видатковій накладній на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

В п. 1.3., п. 1.4. договору сторони погодили, що загальна ціна договору складається з суми вартості товару, що поставляється згідно із видатковими накладними до договору протягом терміну його дії. Всі видаткові накладні виписані під час дії даного договору є невід'ємною частиною цього договору, навіть якщо в цих накладних не має на це відповідного посилання.

Відповідно п. 2.2. договору, покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію в порядку та на умовах, передбаченим цим договором.

Згідно п. 3.1. договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця після підписання накладних або після отримання товару у автоперевізника.

Пунктами 4.1., 4.2. договору сторони погодили, що оплата здійснюється в гривнях України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Порядок оплати: 100% оплата протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки на розрахунковий рахунок продавця.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30 грудня 2013 р. (п. 12.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник з в'язку з тим, що позивач, поставив відповідачу на підставі видаткових накладних № 26 від 20.02.2013р. на суму 45219,90 грн., № 158 від 05.08.2013р. на суму 51750,00 грн., №288 від 06.11.2013р. на суму 21568,80 грн., № 297 від 18.11.2013р. на суму 25875,00 грн., №310 від 26.11.2013р. на суму 25 875, 00 грн., №359 від 18.12.2013р. на суму 37500,00 грн., №40 від 11.02.2014р. на суму 3380,00 грн., № 50 від 18.02.2014р. на суму 50922,00 грн., № 77 від 21.03.2014р. на суму 4188,00 грн., № 108 від 11.04.2014р. на суму 33120,00 грн., № 205, 206, 207, 208 від 30.06.2014р. на загальну суму 202051,20 грн., № 274 від 29.08.2014р. на суму 199951,20 грн., № 283 від 17.09.2014р. на суму 53543,88 грн., № 299, 306 від 30.09.2014р. на суму 100886,40 грн., № 319 від 22.10.2014р. на суму 101183,40 грн., товар на загальну 957014,78

грн., але відповідач частково розплатився за отриманий товар в розмірі 384878,24 грн., в зв'язку з чим на час розгляду справи у останнього наявний борг в розмірі 572136,00грн.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, у зв'язку із частковою оплатою відповідачем заборгованості по договору, згідно із платіжними дорученнями №16 від 08.01.2015р., №324 від 09.01.2015р., №470 від 06.02.2015р., позивачем заявлено до стягнення з відповідача 563136,54 грн. заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 143725,00 грн., пеню у розмірі 82560,02 грн., 3% річних у розмірі 11161,80 грн., а також судові витрати у розмірі 20838,59 грн.

Також, під час розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно із якою позивачем заявлено до стягнення з відповідача: 563136,54 грн. заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 188077,61 грн., пеню у розмірі 82560,02 грн., 3% річних у розмірі 12504,07 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог скаржник стверджує, що між сторонами існує усна домовленість про укладення мирової угоди, в підтвердження чого відповідач надав лист вих. 38 від 11.02.2015р. про направлення на адресу позивача мирової угоди, копію мирової угоди та докази направлення даного листа та мирової угоди позивачу. Також, відповідач заперечив розрахунок пені, річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, посилаючись на те, що позивачем не були враховані часткові оплати здійснені Приватним підприємством "ТВІН" 08.01.2015р., 09.01.2015р. та 06.02.2015р., у зв'язку із чим відповідачем здійснений власний розрахунок штрафних санкцій. Окрім того, відповідачем було заперечно судові витрати за заяву про вжиття запобіжних заходів та витрати на послуги адвоката.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником продукції на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

До того ж, твердження скаржника про начебто намагання підписати мирову угоду, також свідчить про визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір поставки (купівлі-продажу) є оплатним, а обов'язок відповідача за договором оплатити отриманий товар виникає згідно з положеннями Закону.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Отже, факт наявності порушення договірних зобов'язань у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

В п. 7.3. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем умов оплати згідно із п. 4.1., п. 4.2. даного договору, продавець при подачі позовної заяви нараховує пеню у розмір подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, штрафні санкції у вигляді 3 % річних та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки пені.

Проаналізувавши власні перерахунки пені суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення пені з відповідача лише частково, а саме в розмірі 79317,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки інфляційних втрат.

Проаналізувавши власні перерахунки інфляційних втрат суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат з відповідача лише частково, а саме в розмірі 168860,90 грн.

Також, з оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки 3 % річних та встановив, що до стягнення підлягає 26500,043 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до стягнення 3% річних було заявлено суму в розмірі 12504,07 грн., тобто менше ніж нараховано місцевим господарським судом.

Врахувавши зазначене та у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення 3 % річних в розмірі саме заявленим позивачем, тобто 12504,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Між позивачем та Адвокатським бюро "Колесников І.В. і Партнери" укладено договір про надання правової допомоги №19-01/15 від 19.01.2015р. та додаткову угоду №1 від 22.01.2015р.

На виконання умов договору про надання правової допомоги №19-01/15 від 19.01.2015р. адвокатом Колесниковим І.В. (Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 833 від 21.12.2006р.) було надано послуги на суму 3000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 26.01.2015р. Дані послуги були оплачені позивачем на згідно із платіжним дорученням №981 від 28.01.2015р.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р.).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та часткове задоволення позовних вимог, суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає частковому задоволенню у розмірі 2920,38 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачем прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2015 по справі № 910/1666/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Судом при прийнятті апеляційної скарги помилково було визначено розмір судового збору в розмірі 4119,10, в той час як вірний розмір судового збору повинен становити 8238,19 грн. (823818,51 грн. (сума майнової вимоги, що оскаржується)*2%:100%= 16476,37 грн. :2(50%) = 8238,19 грн.).

Таким чином, на підставі п. 2.23. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" та з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе достягнути в рахунок Державного бюджету України з Приватного підприємства "ТВІН" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, будинок 7-А, код ЄДРПОУ 21667352) судовий збір за розгляд судом апеляційної скарги у розмірі 4119 (чотири тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 10 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВІН" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2015 по справі № 910/1666/15-г - без змін.

2. Достягнути в рахунок Державного бюджету України з Приватного підприємства "ТВІН" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, будинок 7-А, код ЄДРПОУ 21667352) судовий збір за розгляд судом апеляційної скарги у розмірі 4119 (чотири тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 10 коп.

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 910/1666/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко