Постанова

від 25.06.2015 по справі 910/2241/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа№ 910/2241/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

за участю представників

від позивача: Прядко О.Д. - дов. б/н від 12.01.2015

від відповідача: Попович П.В. - дов. б/н від 01.02.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тріоліт"

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.04.2015 (суддя Смирнова Ю.М.)

у справі №910/2241/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Будинок „Схід-Запчастина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тріоліт"

про стягнення 139798,32 грн.

У судовому засіданні 09.06.2015 оголошувалась перерва до 25.06.2015, у зв'язку із чим постанова приймається вказаною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Будинок „Схід-Запчастина" (надалі - позивач, ТОВ „ТБ „Схід-Запчастина") про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тріоліт" (надалі - відповідач, ТОВ „Тріоліт") заборгованості у розмірі 106886,65 грн., 3% річних у розмірі 5431,29 грн. та інфляційних втрат у сумі 27480,38 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі №910/2241/15-г позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 106886,65 грн., 3% річних у розмірі 5431,01 грн., інфляційні втрати у розмірі 27480, 38 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ „Тріоліт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі №910/2241/15-г та припинити провадження у справі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Так, апелянт зазначає, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ „Тріоліт" заборгованість відповідача перед позивачем за договором №20/ПТ/13, за яким стягується заборгованість у даній справі, відсутня, оскільки за вказаним договором позивачем було поставлено товари на суму 1801,00 грн., яка була оплачена відповідачем. За твердженням скаржника видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування наявності боргу, не стосуються договору №20/ПТ/13 та підписані на підставі інших договорів.

08.06.2015 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій він заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

25.06.2015 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому відповідач просить витребувати у позивача податкові накладні, що виписані на підставі видаткових накладних, наявністю яких позивач доводить факт поставки відповідачеві товару за договором №20/ПТ/13.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення. Так, докази, які просить витребувати відповідач стосуються обставин, що були предметом дослідження в ході розгляд справи судом першої інстанції, та які підтверджуються іншими належними доказами у справі. Відповідачем не наведено суттєвих (для здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції) додаткових обставин, які можуть бути підтверджені зазначеними ним доказами. Крім того, відповідачем не доведено обставин, що перешкоджають йому надати витребуванні докази самостійно. Так, відповідач зазначає, що він письмово звертався до позивача для отримання доказів. Однак, матеріали справи не містять доказів відмови позивача у наданні вказаних доказів відповідачеві. За таких обставин, подане відповідачем клопотання про витребування доказів не відповідає вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача судовому засіданні 25.06.2015 підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 25.06.2015 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, та просила залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Будинок „Схід-Запчастина", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тріоліт", як покупцем, укладено договір поставки товару №20/ПТ/13 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався систематично поставляти і передавати у власність покупцю товар, покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Пунктом 3.11 договору визначено, що товар є прийнятим покупцем з моменту підписання його представниками товаропередаточних документів (накладних, актів та ін.).

Згідно з п. 5.1 договору розрахунки за цим договором здійснюються покупцем окремо за кожну партію поставленого товару, згідно з розхідної накладної на партію протягом 90 календарних днів з моменту прийняття вказаної партії (дати підписання розхідної накладної постачальника), якщо інше не передбачено в специфікаціях.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору у період з 09.04.2013 по 08.08.2013 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 151943,71 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписом його представника на зазначених накладних та довіреностями, виданими відповідачем на отримання товару від позивача, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, як встановлено місцевим господарським судом, виходячи з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору не в повному обсязі здійснив оплату отриманого товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 106888,71 грн., зі сплати якої відповідачем допущено прострочення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості відповідачем суду надано не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ „Тріоліт" заборгованість відповідача перед позивачем за договором №20/ПТ/13 відсутня, колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Безпідставними також є доводи скаржника про те, що видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування наявності боргу, не стосуються договору №20/ПТ/13 та підписані на підставі інших договорів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні (а.с. 28-45), яким позивач підтверджує факт поставки товару, містять посилання на договір №20/ПТ/13 від 20.03.2013, заборгованість за яким заявлена до стягнення. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін.

Видаткову накладну №ВЗ-0001478 від 09.04.2013 (а.с. 27) колегія суддів також розцінює як таку, що підписана на виконання договору №20/ПТ/13 від 20.03.2013, виходячи із наступного.

Зазначена видаткова накладна містить посилання на договір №13/пт/12 від 19.03.2012, однак відповідно до п. 9.2 вказаного договору строк його дії закінчився 19.03.2013, а 20.03.2013 сторонами було укладено договір №20/ПТ/13, з аналогічним предметом.

Представник позивача у суді апеляційної інстанції пояснила, що у видатковій накладній №ВЗ-0001478 від 09.04.2013 помилково зазначено посилання на договір №13/пт/12 від 19.03.2012, який на момент підписання зазначеної накладної припинив свою дію.

За таких обставин, зважаючи на те, що видаткова накладна №ВЗ-0001478 від 09.04.2013 підписана після закінчення дії договору №13/пт/12 від 19.03.2012 та у період дії договору №20/ПТ/13 від 20.03.2013, а сторонами не доведено існування між ними станом на 09.04.2013 інших договірних відносин щодо поставки товарів, ніж за договором №20/ПТ/13 від 20.03.2013, колегія суддів приходить до висновку, що поставка товарів за видатковою накладною №ВЗ-0001478 від 09.04.2013 відбулася саме на підставі договору №20/ПТ/13 від 20.03.2013, заборгованість за яким заявлена до стягнення у даній справі.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у тексті позовної заяви позивач визначив, що заборгованість відповідача за поставлений товар становить 106888,71 грн. Заборгованість у вказаній сумі також погоджена відповідачем у акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2014 року (а.с. 54). Однак у прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 106886,65 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як зазначив місцевий господарський суд, позивач під час судового розгляду та його представник в судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах у розмірі, зазначеному у прохальній частині позовної заяви. Заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось. За таких обставин, суд при винесенні рішення обмежений розміром позовних вимог про стягнення основного боргу, визначеним позивачем в прохальній частині позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар правомірно задоволенні місцем господарським судом у розмірі 106886,65 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5431,29 грн. та інфляційні втрати у сумі 27480,38 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5431,01 грн., згідно розрахунку суду, який суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та таким, що здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства та визначених періодів прострочення, а також про стягнення інфляційних втрат у розмірі 27480,38 грн., згідно обґрунтованого розрахунку позивача.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Стосовно вимоги апеляційної скарги про припинення провадження у справі, колегія суддів зазначає про відсутність передбачених статтею 80 ГПК України підстав для припинення провадження справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Тріоліт" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2015 у справі №910/2241/15-г має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тріоліт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі №910/2241/15-г залишити без змін.

Матеріали справи №910/2241/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець