Ухвала

від 24.06.2015 по справі 2а-657/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/15067/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря Бруя О.Д.,

за участю:

представника відповідача - Книгиницької М.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року

у справі № 2а-657/11/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкаскот-Україна»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «Вулкаскот-Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10 серпня 2010 року № 0000312300/0, № 0000322300/0, № 0007431700/0.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року, зміненою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10 серпня 2010 року: № 0000312300/0 - повністю; № 0000322300/0 - в частині донарахованої суми ПДВ в розмірі 11026,15 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5513,08 грн.; № 00007431700/0 - в частині донарахованої суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8184,28 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Галицькому районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Вулкаскот-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, за результатом якої складено акт перевірки від 02 серпня 2010 року № 1070/2300/30106841, в якому констатовано порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 та підпунктів 7.4.1 і 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 4.2.9 пункт 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 10 серпня 2010 року:

- № 0000312300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за участю іноземних інвестицій в розмірі 128562 грн., а також застосовано штрафних санкцій на суму 58229,40 грн., всього на суму 186791,40 грн.;

- № 0000322300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 32534 грн. та застосовано штрафних санкцій в сумі 16267 грн., всього на суму 48801 грн.;

- № 0007431700/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 4092 грн., а також застосовано штрафних санкцій в сумі 8184,28 грн., всього на суму 12276,42 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 11.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Разом з тим, правилами ведення податкового обліку не передбачено переліку документів, які повинні підтверджувати валові витрати.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Вулкаскот-Україна» та ФОП ОСОБА_2 укладено договори від 02 січня 2009 року та 04 січня 2010 року про надання посередницьких послуг по виконанню фактичних дій з пошуку оптимального контрагента, а також сприяння в укладенні договорів купівлі-продажу між товариством та можливими покупцями - потенційними замовниками. Посередник за надані послуги отримував винагороду, розмір якої встановлювався в розмірі від 0,5% до 3% від суми продажу. Оплата здійснювалася лише за умови підписання акту виконаних робіт між Замовником та посередником. Підставою до оплати послуг Посередника була оплата продукції Замовника Покупцем або надходження грошей на розрахунковий рахунок Замовника від Покупця.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2, позивачем надано копії актів приймання-передачі посередницьких послуг, згідно яких покупцями: ЗАТ «Оболонь», ВАТ ПБК «Славутич», ВАТ «Львівська пивоварня», ЗАТ «Креатив», ЗАТ «Чумак», ПП «Оліяр», ЗАТ «Запоріжський оліяжиркомбінат», ЗАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» придбавалася продукція ТОВ «Вулкаскот- Україна» при посередництві ФОП ОСОБА_2 Надані послуги були оплачені ФОП ОСОБА_2, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, які у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», є належними первинними документами, оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити.

В податковому обліку вартість вказаних консультаційних послуг включена до складу валових витрат в деклараціях з податку на прибуток підприємства відповідних податкових періодів, а саме: І квартал 2009 року - в сумі 95948 грн., півріччя 2009 року - в сумі 174069 грн., 3 квартали 2009 року - в сумі 300725 грн., 2009 рік в сумі 411044 грн., І квартал 2010 року - в сумі 63763 грн.

Також, судами попередніх інстанцій в ході судового засідання досліджено довідку Тисменицької ДПІ в Івано-Франківській області від 19 липня 2010 року № 1264/10/17-0/254, в якій констатовано, що за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року ФОП ОСОБА_2 задекларовано валовий дохід в сумі 477683 грн., зокрема, за 2009 рік - 412383 грн. та за 2010 рік - 65300 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності оспорюваного податкового повідомлення рішення від 10 серпня 2010 року № 0000312300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за участю іноземних інвестицій та штрафних санкцій на загальну суму 186791,40 грн. (128562 грн. + 58229,40 грн.)

Стосовно позовних вимог в частини неправомірності донарахованої позивачу суми ПДВ у розмірі 11026,15 грн., що виникло внаслідок оплати за послуги ТОВ «Альянс-центр», колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм приводить до висновку, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме - наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно договору від 05 січня 2009 року б/н, укладеного між ТОВ «Вулкаскот-Україна» та ТОВ «Альянс-центр» та на підставі актів виконаних робіт б/н від 27 січня 2009 року, 02 березня 2009 року, 28 березня 2009 року, 30 квітня 2009 року, 02 червня 2009 року, 01 липня 2009 року, 07 серпня 2009 року, 02 вересня 2009 року, 30 вересня 2009 року, 30 жовтня 2009 року, 30 листопада 2009 року, 29 грудня 2009 року, ТОВ «Альянс-центр» проведено навантажувально-розвантажувальні роботи та видано податкові накладні на загальну суму 66156,90 грн., в т.ч. ПДВ в розмірі 11026,15 грн. Оплата послуг підтверджується платіжними дорученнями.

Отже, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому платником податку - ТОВ «Альянс-центр» за договором про надання послуг від 05 січня 2009 року б/н.

Згідно пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкового органу підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ в частині донарахованої суми у розмірі 11026,15 грн. та нарахованих на зазначену суму штрафних санкцій у розмірі 50% - 5513,08 грн., і відповідно, податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2010 року № 0000322300/0 в цій частині підлягає, є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, суди дійшли вірного висновку щодо визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішенням від 10 серпня 2010 року № 0007431700/0 в частині нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 8184,28 грн., з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами ДПІ в Галицькому районі Івано-Франківської області під час перевірки, виявлено факт відшкодування представницьких витрат в сумі 27280,93 грн., працівникам-фізичним особам, яким дані витрати компенсував роботодавець.

Аналізуючи зміст Норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок і порядку їхнього використання, затверджених спільним наказом Мінфіну та Мінекономіки України від 12 листопада 1993 року № 88, що регулюють склад представницьких витрат, вбачається, що витрати вважаються представницькими лише по відношенню до сторони, яка здійснює прийом представників інших організацій, тоді як, витрати іншої сторони, яка направляє своїх офіційних представників не можуть класифікуватися як представницькі витрати.

Згідно пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до підпункту 4.2.9 пункт 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) дохід, отриманий платником податків від його роботодавця як додаткове благо, включається в загальний місячний оподатковуваний дохід.

Тобто, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» представницькі витрати кваліфікуються, як додаткове благо, і відповідно, виплати, які компенсуються працівнику, включаються до складу доходу працівника, що оподатковується податком з доходу фізичних осіб.

З урахування викладеного, судова колегія погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення позивачем вимог статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та правомірності нарахування позивачу 4092,14 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності визначення позивачу фінансових санкцій у сумі 8184,28 грн. згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», з огляду на те, що платник податків, у якого при документальній перевірці було виявлено заниження суми податкових зобов'язань, задекларованих ним у поданих податкових деклараціях, повинен сплати штраф згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, яким встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Як вірно досліджено судами попередніх інстанцій, податковим органом сума заниженого позивачем податкового зобов'язання встановлена у розмірі 4092,14 грн., тоді як, розмір фінансової санкції нараховується відповідачем у сумі 8184,28 грн., що значно перевищує законодавчо визначений максимальний розмір фінансових санкцій.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року, змінену рішенням суду апеляційної інстанції, - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев