Постанова

від 03.06.2015 по справі 826/5348/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 червня 2015 року № 826/5348/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РРС Комунікації» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «РРС Комунікації» (надалі - ТОВ «РРС Комунікації», позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0010982201 від 06.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 382 011,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 191 005,50 грн., та податкового повідомлення-рішення №0010992201 від 06.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 046 756,00 грн.

Свої позовні вимоги ТОВ «РРС Комунікації» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від ТОВ «Магірус ЛТД» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Таким чином, зазначені суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Під час здійснення господарських операцій контрагент позивача мав належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав та не мав обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

Крім того, товари та послуги (виконані роботи), які були отриманні при виконанні договорів, укладених з ТОВ «Магірус ЛТД», використовувались у подальшій господарській діяльності позивача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав до суду письмові заперечення проти позову у яких зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.

ТОВ «РРС Комунікації» зареєстроване 27.12.2010 року Головним управлінням юстиції у м. Києві, свідоцтво про державну реєстрацію від 27.12.2010 року № 10681020000027156. Код за ЄДРПОУ: 37414393.

ТОВ «РРС Комунікації» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 29.12.2010.року за № 189324 та перебуває на обліку в ДПІ Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09.02.2011р. № 100323079 позивач зареєстрований платником ПДВ, індивідуальний податковий номер - 374143926505.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставінаказу від 08.10.2014р. № 2582 та направлення на перевірку від 08.10.2014р. № 3185/22-01, згідно пп.78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «РРС Комунікації» (код ЄДРПОУ 37414393), з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Магірус ЛТД» (код ЄДРПОУ 37122550) за період з 29.10.2010 р. по 30.06.2014р.

За результатами перевірки складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки від 21.10.2014р. №502/1-22-01/37414393 (надалі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків, наведених в Акті, перевіркою встановлено порушення ТОВ «РРС Комунікації»:

п.198.3, п.198.6 СТ.198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 382 011 грн., в т.ч. за грудень 2011р. - 382 011 грн.;

п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 046 756 грн., в т.ч. за II-IV квартал 2011 року на суму 1 046 756 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що за постачанням товару лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ «РРС Комунікації» необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0010982201 від 06.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 382 011,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 191 005,50 грн., та податкове повідомлення-рішення №0010992201 від 06.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 046 756,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п.п. 139.1.9. п 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «РРС Комунікації» та ТОВ «Магірус ЛТД» укладено договір купівлі-продажу № М-028 від 24.06.2011р., згідно умов якого

Продавець зобов'язується передати належне йому ІТ-обладнання (надалі - «Товар») у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору. Вартість товару, кількість та асортимент наведені у рахунках-фактурах.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, рахунків-фактур, видаткових накладних, виписки з банку про рух коштів на рахунках тощо.

Окрім того, як доказ транспортування товару позивач надав суду копії товарно-транспортних накладних

Вказані суми по зазначених податкових накладних включені позивачем до складу податкових зобов'язань з ПДВ та до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств відповідних податкових періодів, та відображені позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних та у податкових деклараціях. Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я ТОВ «РРС Комунікації» контрагентом, вимогам чинного законодавства України.

Зокрема, за II-IV квартал 2011 року ТОВ «РРС Комунікації» задекларовано податок на прибуток у сумі 713 824 грн. В той же час, перевіркою повноти визначення податку на прибуток встановлено його заниження на загальну суму 1 046 756 грн.

Окрім того, за період з 29.10.2010р. по 30.06.2014р. ТОВ «РРС Комунікації» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 32 838 373 грн., податковим органом під час перевірки повноти визначення податку на додану вартість за період з 29.10.2010р. по 30.06.2014р. встановлено його завищення на загальну суму в розмірі 382 011 грн.

Обґрунтовуючи свої висновки, відповідач зазначає, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано постанову старшого слідчого з ОВС першого ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів в Одеській області старшого лейтенанта податкової міліції П.М. Буздигана від 29.07,2014р., згідно якої: «...В ході досудового розслідування встановлено, що група осіб у складі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 під керівництвом ОСОБА_5, організували діяльність так званого «конвертаційного центру». Схема незаконної діяльності «конвертаційного центру» полягала в тому, що вказані особи використовуючи підприємства з ознаками фіктивності, зокрема: TОB «Главмясторг» (код ЄДРПОУ 36087924), ТОВ «ЕВС БРЕЙКС Україна» (код СДРПОУ 37068415), ТОВ «Магірус ЛТД» (код ЄДРПОУ 37122550), ТОВ «Буд Інтеграл Сервіс» (код ЄДРПОУ 39135949), ТОВ «Різор Мастер» (код ЄДРПОУ 39137747), документально оформляючи неіснуючі фінансово - господарські операції з продажу товарів (робіт, послуг), після чого передавали вказані документи замовникам послуг - реально діючим суб'єктам господарської діяльності різних областей України для їхнього відображення в бухгалтерському і податковому обліках з метою незаконного формування податкового кредиту І валових витрат, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств.

У подальшому, клієнти «конвертаційного центру» перераховували грошові кошти на банківські рахунки фіктивних підприємств, які знімалися готівкою та поверталися представникам діючих суб'єктів господарської діяльності за виключенням частини коштів з якості оплати за надані послуги.

Будучи допитаним як свідок, ОСОБА_7 вказав, що на прохання ОСОБА_5 став засновником ТОВ «Магірус ЛТД», однак фінансово-господарської діяльності він не здійснював, наміру займатися господарською діяльністю не мав, ТОВ «Магірус ЛТД» зареєстрував без мети здійснення підприємницької діяльності.

В ході розслідування встановлено, що одним з підприємств, яке скористалося послугами «конвертаційного центру» є ТОВ «РРС Комунікації», службові особи якого, шляхом відображення в бухгалтерському і податковому обліках фінансових операцій з «ризиковими» підприємствами, безпідставно сформували податковий кредит з метою заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу № М-028 від 24.06.2011р. підписаний директором ТОВ «Магірус ЛТД» ОСОБА_5

Судом у судовому засіданні допитано в якості свідка директора ТОВ «Магірус ЛТД» ОСОБА_5, який пояснив суду, що він з 28.10.2010р. по теперішній час є директором ТОВ «Магірус ЛТД». У 2011-2012 роках ТОВ «Магірус ЛТД» неодноразово постачало ТОВ «РРС Комунікації» обладнання для передачі інформації в галузі інформаційних технологій. Під час продажу, покупцю видавались всі документи - рахунки, видаткові та податкові накладні. Все обладнання згідно зобов'язань поставлено повністю, оплату за нього отримано в повному обсязі, скарг та претензій від покупця не надходило.

ОСОБА_5 зазначив, що документи підписував він особисто.

Окрім того, судом у судовому засіданні допитано в якості свідків засновників ТОВ «Магірус ЛТД» ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які пояснили суду, що з 21 жовтня 2010 року по 10 травня 2014 року вони є засновниками ТОВ «Магірус ЛТД». З моменту створення підприємства його директором є ОСОБА_5

ТОВ «Магірус ЛТД» зареєстровано : відповідно до вимог чинного законодавства України, отримано свідоцтво платника ПДВ. Дяльність ТОВ «Магірус ЛТД» здійснювалась відповідно чинного законодавства та Статуту тиовариства у відповідності до визначених кодів економічної діяльності.

Всіма питаннями господарської діяльності підприємства займався директор товариства, ТОВ «Магірус ЛТД» для здійснення господарської діяльності орендувало офісні та складські приміщення, мало в наявності або орендувало автотранспорт, мало відповідний персонал.

Відповідно до чинного законодавства, всі господарські операції з купівлі-продажу товарів та послуг відображені у бухгалтерському та податковому обліках товариства та виховані при розрахунку і сплаті податків до бюджету.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення свідків суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на однуіз сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Окрім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та ТОВ «Магірус ЛТД», вказаний суб'єкт господарювання зареєстрований у передбаченому законодавством порядку і є платником ПДВ, тобто мав спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність контрагента.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Магірус ЛТД» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 03.05.2012р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності ТОВ «Магірус ЛТД», яке не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності позивача, а отже висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб ТОВ «РРС Комунікації» на ухилення від оподаткування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача на укладення договорів було вільним та відповідало внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо правочину між позивачем та зазначеним контрагентом, доречним є застосування доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції». Суть доктрини полягає у тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину.

Вказана доктрина базується на прецедентах Верховного Суду США (US Supreme Court. Moline Properties, Inc. v. Commissioner, 319 US 436 (1943)); US Supreme Court. US v. Phellis, 257 US 156 (1921)), Європейського Суду Справедливості European Court of Justice. Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 ("Halifax").

Положення щодо ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у Постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008р. у справі № 08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначив суду, що між сторонами відбувались господарські операції, що вели до змін в бухгалтерському та податковому обліку, змін в структурі активів та зобов'язань, капіталі та фінансовому стані. При цьому, такі господарські операції здійснювались з оформленням необхідних первинних документів.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає що операції, вчинені між позивачем та ТОВ «Магірус ЛТД» містять у собі ділову мету, оскільки позивач мав намір одержати економічний ефект у результаті укладеного договору і відповідачем не доведено протилежне.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених позивачем відповідно до договору, укладеного із ТОВ «Магірус ЛТД», а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем необґрунтовано.

За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно позов задовольнити повністю та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності винесення оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «РРС Комунікації» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0010982201 та №0010992201 від 06.11.2014 року

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «РРС Комунікації» (код за ЄДРПОУ: 37414393) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко