Постанова

від 01.07.2015 по справі 820/4105/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 р. Справа № 820/4105/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Нікопласт" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 820/4105/15

за позовом Харківського обласного фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного підприємства "Нікопласт"

про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Нікопласт", в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 7895, 84 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року адміністративний позов Фонду соціального захисту інвалідів Харківське обласне відділення - задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства "Нікопласт" (61052, м. Харків, Полтавський Шлях, 56, р/р 2600445925601 Акціонерний банк "Експрес-Банк", МФО 322959, код ЄДРПОУ 33410793) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м.Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно - господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в сумі 7895 (сім тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) грн. 84 коп..

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 18, ч. 3, ч. 5 ст. 19, ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що протягом 2014 року відповідачем до Харківського міського центру зайнятості подавались місячні звіти за формою 3-ПН про потребу в працівниках (інвалідах). Натомість, впродовж 2014 року на підприємство не були направлені інваліди з метою працевлаштування державною службою зайнятості, а також самі інваліди безпосередньо не звертались до підприємства з метою працевлаштування.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, форми 10-ПІ затвердженої Наказом Міністерства праці України №42 від 10.02.2007 року, за 2014 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства склала 12 осіб, з них інвалідів - 0 осіб, а чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинна становити 1 особу.

Зі змісту листа Харківського міського центру зайнятості від 24.04.2015 року № 5678 судом встановлено, що протягом 2014 року ПП "НІКОПЛАСТ" не працевлаштувало жодної особи з обмеженими можливостями за направленням Харківського міського центру зайнятості. Крім того, відповідачем було відмовлено у працевлаштування 2 осіб з інвалідністю, які були направлені на підприємство Харківським міським центром зайнятості.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протягом 2014 року не було належним чином виконано обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, які були направлені на підприємство Харківським міським центром зайнятості.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач мав самостійно розрахувати та сплатити позивачеві адміністративно-господарські санкції у сумі 7895, 84 грн. згідно вимог статті 20 вище зазначеного Закону.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до п.п. 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18-1 зазначеного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Дана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України щодо розгляду справ даної категорії (постанова від 08.06.2010 року по справі № 10/72; постанова від 02.02.2010 року справа №21-1982во09 (номер в ЄДРСР 8089874), постанова від 22.12.2009 року №21-2151во009 (номер в ЄДРСР 7417998), постанова від 02.04.2013 року у справі №21-95а13, (номер в ЄДРСР 30604032).

Як встановлено пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"" від 31.01.2007 року № 70 (далі - постанова КМ України № 70) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 року № 5067-VI, чинного з 01.01.2013 року, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.

У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою № 3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.2013 року).

З аналізу наведених положень нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.

Колегією суддів встановлено, що ПП "Нікопласт" - є юридичною особою, включене до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ 33410793), місцезнаходження юридичної особи: 61052, Харківська область, м. Харків, вул. Полтавський шлях, будинок 56.

ПП "Нікопласт" на виконання вимог ч.2 ст.18 та ч.2, 3 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем було створено необхідну кількість місць для інвалідів та проведено їх обстеження.

Крім того, відповідачем своєчасно та регулярно протягом 2014 року повідомляло Харківський міський центр зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів за формою звітності роботодавців № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", що підтверджено долученими до апеляційної скарги копіями такої звітності, а також листом Харківського міського центру зайнятості від 24.04.2015 року № ХМЦЗ-03-5678-26/15. (а.с. 17, 36-59)

Факту необґрунтованої відмови роботодавця у працевлаштуванні інвалідів за 2014 рік під час судового розгляду справи колегією суддів не встановлено.

Викладене вище свідчить про інформування відповідачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування у встановленому чинним законодавством порядку.

З приводу посилання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позовних вимог, на лист Харківського міського центру зайнятості від 24.04.2015 року № 5678 в якому зазначено, що ПП "Нікопласт" протягом 2014 року відмовлено у працевлаштуванні 2 осіб з інвалідністю, які були направлені на підприємство центром зайнятості, а також на відсутність доказів проведення звітування про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, при прийнятті рішення у справі, не враховано принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин у справі суд повинен витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Таких заходів судом першої інстанції, під час розгляду справи, вжито не було, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме: не встановлено факту повідомлення Харківського міського центру зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів за формою звітності роботодавців № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" та не з'ясовано факту відмови відмови відповідачем у працевлаштуванні 2 осіб з інвалідністю, за направленням Харківського міського центру зайнятості, а також не з'ясовано причини такої відмови.

Натомість, судом першої інстанції, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у першому судовому засіданні за відсутності сторін розглянув справу за наявними у матеріалах справи доказами.

Колегією суддів, на виконання приписів ст.ст. 11, 195 КАС України, з метою з'ясування всіх обставин у справі, а також повного, всебічного та об'єктивного вирішення даної справи, ухвалою від 22.06.2015 року, було запропоновано відповідачу - Приватному підприємству "Нікопласт", надати письмові пояснення щодо обставин відмови підприємством протягом 2014 року у працевлаштуванні 2 осіб з інвалідністю, за направленням Харківського міського центру зайнятості, з посиланням на відповідні докази, та витребувано з Харківського міського центру зайнятості відомості щодо осіб, які були направлені на підприємство та яким Приватним підприємством "Нікопласт" було відмовлено у працевлаштуванні протягом 2014 року, а також відомості про причини такої відмови.

На виконання вимог ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 року, відповідачем надано пояснення в яких зазначено, що Харківським міським центром зайнятості до ПП "Нікопласт" на заявлені вакансії для працевлаштування інвалідів кандидати з інвалідністю впродовж 2014 року не направлялись та з метою працевлаштування самостійно не звертались, тому можливості працевлаштувати інваліда або відмовити особі з інвалідністю в працевлаштуванні підприємство не мало можливості.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2015 року, Харківським міським центром зайнятості надано пояснення в яких зазначено, що протягом 2014 року Харківським міським центром зайнятості до ПП "Ніколласт" (код 33410793) було направлено 2 особи з обмеженими фізичними можливостями: ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Під час прийому 16.04.2014 року ОСОБА_1, за згодою особи, було видано корінець направлення на працевлаштування до ПП "Нікопласт" на посаду юриста. 24.04.2014 року ОСОБА_1 повернув направлення спеціалісту: було з'ясовано, що роботодавець за вказаним телефоном не відповідає, а офіс підприємства за зазначеною адресою закритий. Під час прийому 29.05.2014 року ОСОБА_2, за згодою особи, було видано корінець направлення на працевлаштування до ПП "Нікопласт" на посаду юриста. 05.06.2014 року він повернув направлення спеціалісту: під час відвідування ОСОБА_2 підприємства за вказаною адресою, було з'ясовано у охоронця, що ПП "Нікопласт" не працює вже більше 3 місяців. На підтвердження вказаних обставин Харківським міським центром зайнятості надано копії направлень на працевлаштування вищезазначених інвалідів до ПП "Нікопласт".

Колегія суддів, надаючи оцінку встановленим у справі обставинам та проаналізувавши долучені до матеріалів справи докази, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Колегія суддів зазначає, що надані до суду копії направлень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з поясненнями вказаних осіб, за відсутності акту уповноваженого органу про відсутність особи за юридичною адресою тощо, не є належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням. Більш того, зазначені обставини взагалі не можуть вважатися відмовою у працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями, оскільки не відбулась співбесіда між роботодавцем та особою, направленою для працевлаштування.

При цьому, як вбачається з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статус відомостей про юридичну особу ПП "Нікоплатс", в т.ч. щодо місцезнаходження юридичної особи, - підтверджено.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: доказів того, що ПП "Нікопласт" не створено робочих місць для інвалідів, необґрунтовано відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнутий до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. В його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача адміністративно - господарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2014 році в сумі 7895,84 грн. є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що постанова суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам ст. 159 КАС України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи та задоволення позову Харківського обласного фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції внаслідок вищезазначених порушень - скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. п. 1, 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нікопласт" - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 820/4105/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Харківського обласного фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Нікопласт" про стягнення суми - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 03.07.2015 р.