Ухвала

від 28.05.2015 по справі 826/7859/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2015 р. м. Київ К/800/52299/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 28 .0 5.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Комтел Системи Мовлення" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014

у справі № 826/7859/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Комтел Системи

Мовлення"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Комтел Системи Мовлення" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000492201 від 17.01.2014; №0000482201 від 17.01.2014; №0005932203 від 18.04.2014; №0005942203 від 18.04.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 та складено акт № 2291/2201/33833100 від 12.12.2013.

За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення форми: № 0000492201 від 17.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 719409 грн.: основний платіж 719406 грн., штрафні (фінансові) санкції 3 грн.; № 0000482201 від 17.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1555846 грн.: основний платіж 1244677 грн.; штрафні (фінансові) санкції 311169 грн.

В порядку адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві №2576/10/26-15-10-06-15 від 19.03.2014 було частково задоволено скаргу ТОВ „Комтел Системи Мовлення", скасовано податкове повідомлення-рішення №0000492201 від 17.01.2014, в частині штрафних (фінансових) на суму 2 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000482201 від 17.01.2014 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 224813 грн.

Відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення: № 0005932203 від 18.04.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1331033 грн.: основний платіж 1244677 грн., штрафні (фінансові) санкції 86356 грн.; № 0005942203 від 18.04.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 719407 грн.: основний платіж 719406 грн., штрафна (фінансова) санкція 1 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 ПК України, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 на суму 995742 грн.; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4978710 грн.

Судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами, зважаючи на доведеність того, що укладені позивачем правочини з вищевказаними контрагентами, неспрямовані на реальне настання правових наслідків та факту отримання від контрагентів товарів, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону ).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Згідно із п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається визначений цим Кодексом перелік обов'язкових реквізитів.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналіз положень п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" дає підстави для висновку, що право на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, сама наявність або відсутність первинних документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що поза межами судового дослідження залишилися документи, подані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій та їх зв'язку з його господарською діяльністю, зокрема: видаткові накладні; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення; банківські виписки; договори купівлі-продажу; довіреності на отримання товару.

Відповідачем також не подано жодних доказів на підтвердження здійснення позивачем та спірними постачальниками узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів (позивача у справі) результатів у сфері оподаткування.

Посилання відповідача на Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08.02.2012 про визнання винним громадянина ОСОБА_3, який є засновником зокрема ТОВ „Денвік", ТОВ „Промпостачобладнання", у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст.27, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 212 КК України., також не є свідченням безтоварності спірних операцій.

Протиправний характер діяльності контрагента не є беззаперечним доказом безтоварності усіх здійснюваних ним операцій; а тому реальний характер таких операцій має перевірятися у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та поданих учасниками спору доказів.

Установлені податковою перевіркою факти відсутності у названих постачальників персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності у сфері торгівлі, не є свідченням неможливості виконання цими контрагентами поставок в адресу позивача.

Так, відсутність у штаті контрагента достатньої кількості працівників не є доказом недобросовісності платника податків - покупця, позаяк чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Крім того, для здійснення торговельно-закупівельної діяльності наявність штату персоналу та основних засобів не вимагається. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем використання придбаних товарів в межах своєї господарської діяльності передчасними, з огляду на недослідження та невстановлення попередніми судовими інстанціями чи угоди були виконані.

Отже, з метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, а також з'ясувати зміст отриманих позивачем робіт (послуг), їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх виконання (надання), передбачених укладеними договорами, крім того, здійснити дослідження всіх первинних документів, які необхідно було складати під час здійснення господарських операцій в межах спірних правовідносин.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Комтел Системи Мовлення" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі № 826/7859/14 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю „Комтел Системи Мовлення" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі № 826/7859/14 скасувати.

Справу № 826/7859/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко