Постанова
від 01.07.2015 по справі 917/209/15
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа № 917/209/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Погорілий Д.В. - дов. № 2/12-14 від 15.12.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2913 П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 р. у справі № 917/209/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро", м. Київ,

до Селянського (фермерського) господарства "Криниця", с. Крем"янка, Лубенський район, Полтавська область,

про стягнення 249 032,12 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 р. (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Криниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" 138 497,20 грн. основного боргу, 49 414,02 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 19 260,60 грн. 36 % річних, 14 160,86 грн. пені, 27 699,44 грн. штрафу, 4 980,64 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач, СФГ "Криниця", з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015р. по справі № 917/209/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.

Позивач, ТОВ "Імперія - Агро", в судове засідання не з'явився, у наданому ним відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Також, позивач надав суду клопотання про розгляд справи за наявними документами без участі його представника.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та розглянути справу без участі вищевказаної особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом Полтавської області обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.04.2014 р. між ТОВ "Імперія - Агро" (постачальник) та СФГ "Криниця" (покупець) був укладений договір поставки № КД-127/14, відповідно до п.1.1 якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язуються передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається Додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, насіння Вітчизняного виробництва, міндобрива та мікродобрива).

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та /або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна (п. 2.3. договору).

Відповідно до п.3.2 договору, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Відповідно до додатків № 1, № 2 кінцевою датою оплати за поставлений товар є 01 вересня 2014 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 161997,20 грн., що підтверджується наданими видатковими накладними № 3820 від 16.05.2014 р. на суму 117 500,00 грн. та № 4538 від 28.05.2014 р. на суму 44 497,20 грн.

В свою чергу, відповідач в порушення умов договору та додатків до нього у визначені договором строки не розрахувався з ним у повному обсязі за поставлений товар, про що свідчать платіжні доручення в підтвердження часткової сплати відповідачем вартості отриманого ним товару на загальну суму 23 000,00 грн. (платіжне доручення від 13.05.2014 р. на суму 20 000,00 грн., платіжне доручення від 03.07.2014 p. на суму 3 500,00 грн.).

Таким чином, сума основного боргу відповідача за зазначеним договором склала 138 497,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доказів сплати позивачу заборгованості у сумі 138 497,20 грн. суду не надав, обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, не спростував, тому, вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 138 497,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтями 526, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору поставки.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вимогами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи все вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу з відповідача в сумі 138 497,20 грн., а посилання апелянта на те, що у нього не настав строк для виконання зобов'язання щодо сплати коштів за отриманий товар, адже згідно умов товарного кредиту у нього є відстрочка платежу до моменту вимоги, є безпідставними та такими, що не можуть бути взяті судом до уваги. Так, відповідно до п. 3.1 додатків спірного договору сторони встановили дати та розмір оплати вартості товару, в тому числі визначили кінцеву дату оплати за поставлений товар, якою є саме 01 вересня 2014 року. Відповідно до п. 3.3 додатків сторонами встановлено зобов'язання по оплаті в повному розмірі згідно п.2 додатку протягом 10 днів з дати направлення вимоги саме про дострокову оплату в разі не виконання умов, які визначені в п.3.1 додатків. Таким чином, п. 3.1 додатків, на який посилається відповідач, регулює відносини щодо можливості направлення вимоги про дострокову оплату вартості товару.

Крім того, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 49 414,02 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару.

Так, пунктом 2.4. договору сторони передбачили, що у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару. Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору (п.3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, в тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол. США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол. США до гривні на день проведення оплати.

У відповідності до п.3.5 договору всі платежі за цим договором здійснюються Покупцем з урахуванням п. 3.4. договору.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Позивач, застосовуючи формулу, узгоджену сторонами в п. 3.4. договору, правильно нарахував відповідачеві 49 414,02 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару.

Суд першої інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань дооцінки вартості неоплаченого товару, узгоджену сторонами в п. 3.4. договору, прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги про їх стягнення у розмірі 49 414,02 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 19 260,60 грн. 36 % річних за період з 02.09.2014р. по 20.01.2015р., 14 160,86 грн. пені за період з 02.09.2014р. по 20.12.2014р. та 27 699,44 грн. штрафу.

Так, частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 7.1.1. договору, покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

Відповідно до п.п. 2.1., З.1., 4.1., 4.2. постанови Пленуми Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачається: пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 7.8 договору сторони домовились, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним додатком до договору.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 р. у справі № 917/209/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.04.2015 р. у справі № 917/209/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.07.2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.

СудХарківський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення01.07.2015
Оприлюднено07.07.2015
Номер документу46063812
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —917/209/15

Ухвала від 13.08.2015

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

Ухвала від 04.08.2015

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

Постанова від 01.07.2015

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Бондаренко В.П.

Ухвала від 02.04.2015

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

Рішення від 16.04.2015

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

Ухвала від 06.02.2015

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Киричук О.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні