Рішення

від 22.06.2015 по справі 668/4721/15-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХЕРСОНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №668/4721/15-ц

Пров. №2/668/1473/15

22.06.2015

Суворовський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого судді - Гаврилова Д.В.,

при секретарі - Підгрушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна», треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Херсонська обласна рада та Херсонська обласна державна адміністрація, про визнання формулювання причин звільнення незаконними, стягнення компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна», в якому з урахування заяви про збільшення вимог (а.с. 42) просила визнати формулювання причини звільнення із займаної посади незаконними, визнати її звільненою на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням внаслідок не виконання відповідачем вимог законодавства про працю, стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу в розмірі 4431,6 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 221,58 грн., компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 377,49 грн. та 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач працювала на посаді бухгалтера в Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна». В січні, лютому та березні 2015 року їй не платили заробітну плату, у зв'язку з чим вона подала заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням внаслідок не виконання відповідачем вимог законодавства про працю. Однак в квітні 2015 року її неправомірно звільнили на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, в результаті чого позивач втратила право на вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України, а тому з нею не проведено повного розрахунку і вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, на думку позивача, через неправомірні дії відповідача у неї виникло право вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 377,49 грн. та щодо відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав суду свої письмові заперечення проти позову.

Заслухавши учасників процесу, з'ясувавши обставини справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позову підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною ч. 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до матеріалів справи з 01.09.2013 року по 07.04.2015 року ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера в Комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна».

В січні, лютому та березні 2015 року позивачу не платили заробітну плату, у зв'язку з чим 06.04.2015 року вона подала заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням внаслідок не виконання відповідачем вимог законодавства про працю. Зазначені обставини не спростовані та визнаються представником відповідача.

Наказом від 07.04.2015 року № 8-к позивача звільнено із займаної посади на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

За поясненнями позивача в день звільнення з нею проведено повний розрахунок та видано трудову книжку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 22.05.2013 року у справі № 6-34цс13, для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Враховуючи те, що не сплата заробітної плати протягом трьох місяців є істотним порушенням законодавства про працю, у позивача виникло право на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України і право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що за розрахунками позивача, які суд вважає вірними, складає 4431,6 грн.

Отже, за наявності заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивача неправомірно було звільнено за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Тому вимоги про визнання формулювання причин звільнення незаконними та стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими.

Відповідно до матеріалів справи та пояснень в судовому засіданні позивач вважає, що у зв'язку з тим, що відповідач не виплатив в день звільнення їй вихідну допомогу відповідно до положень ст. 44 КЗпП України, то з нею не було проведено повного розрахунку, відтак у неї виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України, який вона розрахувала в розмірі 221,58 грн. Суд вважає ці вимоги безпідставними, оскільки відповідно до підстав звільнення, зазначених у трудовій книжці, з позивачем проведено повний розрахунок і це вона підтвердила в судовому засіданні. При цьому позивач не надала суду доказів існування спору про розмір сум, належних при звільнені, направлення відповідачу відповідних вимог, тощо.

Враховуючи те, що позивач не зазначила в судовому засіданні та в позовній заяві інших підстав застосування положень ст. 117 КЗпП України, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову в цій частині.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини

доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам

втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно вимог ст. 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у

зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня

набрання чинності цим Законом.

Отже, вимоги про компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 377,49 грн. є також обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 цієї постанови Пленуму розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що належними та допустими доказами було доведено, що у зв'язку з істотним порушенням відповідачем трудового законодавства, не отриманням позивачем заробітної плати, відсутністю у звя'зку з цим засобів для існування, позивач не мала можливості вести той образ життя, на який розраховувала, що відповідно завдавало їй душевного болю та страждання. У зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є обґрунтованими.

Разом з тим, враховуючи обставини справи, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивач.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору з відповідача в дохід держави слід стягнути судові витрати в сумі 487,2 грн., які складаються з судового збору в розмірі 243,6 грн. за вимогами майнового характеру та 243,6 грн. за вимогами немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 38, 44, 115-117, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 213-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна», треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Херсонська обласна рада та Херсонська обласна державна адміністрація, про визнання формулювання причин звільнення незаконними, стягнення компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» від 07.04.2015 року № 8-к в частині звільнення ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Вважати, що ОСОБА_1 звільнено 07.04.2015 року з посади бухгалтера на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням внаслідок не виконання Комплексною дитячо-юнацької спортивною школою Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» вимог законодавства про працю.

Визнати недійним внесений запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Зобов'язати Комплексну дитячо-юнацьку спортивну школу Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, вказавши причину звільнення: «звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України внаслідок не виконання власником або уповноваженим ним органом вимог законодавства про працю, дата звільнення 07.04.2015 року».

Стягнути з Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» (код юридичної особи 02660893, місце знаходження: м. Херсон, вул. Перекопська, 7) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 4431,6 грн., компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати в розмірі 377,49 грн. та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 5809,09 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Україна» (код юридичної особи 02660893, місце знаходження: м. Херсон, вул. Перекопська, 7) в дохід держави судові витрати в сумі 487,2 грн., які складаються з судового збору в розмірі 243,6 грн. за вимогами майнового характеру та 243,6 грн. за вимогами немайнового характеру.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_2