Рішення

від 07.02.2007 по справі 29/488-06-11825

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/488-06-11825

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2007 р.Справа  № 29/488-06-11825

За позовом  ТОВ „НДВ фірма „Проект-Центр”

До відповідачів: 1. Українське товариство глухих

                        2. Одеська обласна організації українського товариства глухих

третя особа: Одеська міська рада

про визнання угоди частково недійсною

Суддя                     Аленін О.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Філімонов К.Д. за довіреністю;

Від відповідача 1: Отраднов В.Л. за довіреністю;

Від відповідача 2: Отраднов В.Л. за довіреністю;

Від третьої особи: не з`явився;

          Суть спору:           ТОВ „НДВ фірма „Проект-Центр” звернулось до суду з позовом до Українського товариства глухих та Одеської обласної організації українського товариства глухих про визнання угоди дарування від 15.09.2003р. частково недійсною.

Позивач уточнив позовні вимоги (заява про уточнення підстав задоволення заяви вх. № 29519 від 27.12.2006 р.) і просить визнати угоду дарування від 15.09.2003р. частково недійсною та визнати право власності на сарай, прилягаючий до будинку № 50 по вул. Кузнєченої в м. Одесі, розташований за адресую вул. Кузнєчна, 48, м. Одеса.  

Відповідачі позовні вимоги щодо визнання угоди дарування частково недійсною визнають, з підстав того, що вказана угода в частині сараю, який належить позивачу, здійснена помилково.  В частині позову щодо визнання права власності на сарай відповідачі заперечують з підстав того, що поки договір дарування не визнаний судом недійсним, угода є правомірною.

Ухвалою від 09.01.2007р. строк розгляду справи був продовжений відповідно до вимог ст. 69 ГПК України на один місяць.

Ухвалою від 27.12.2006р. до участі у справі на стороні відповідача залучено третю особу –Одеську міську раду.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, оцінивши докази які мають значення для справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

10.09.2003р. між ТОВ „НДВ фірма „Проект-Центр” та Одеською обласною організацією українського товариства глухих був укладений договір міни, згідно з умовами якого позивач зобов'язався виконати робочий проект ремонту Дому (клуби) культури глухих по вул. Кузнєчній, 48, м. Одеси, (вартість робіт 7000 грн.) та передати його у власність Одеській обласній організації глухих.

Одеська обласна організації українського товариства глухих згідно договору зобов'язалась як міну передати у власність позивача сарай вартість 7000 грн., який знаходиться по вул. Кузнєчній, 48, прилягаючий до будинку № 50 по вул. Кузнєченої в м. Одесі.

10.10.2003р. сторони підписали акт, відповідно до якого позивач прийняв у власність сарай, а Одеська обласна організації українського товариства глухих прийняла у власність ремонт клуба глухих.

Як зазначив позивач, через місяць Одеська обласна організації українського товариства глухих повідомила позивача, що Будинок культури глухих з трьома сараями був передан в дар Українському товариству глухих помилково, таким чином сарай, який є власністю позивача, був переданий в дар Українському товариству глухих, тому договір дарування не відповідає ст. 60 ЦК України і є частково недійсним.

На підставі цього позивач просить визнати частково недійсним договір дарування від 15.09.2003р. будинку культури глухих з трьома сараями, укладеного Одеською обласною організацією українського товариства глухих на користь Українського товариства глухих в частині дарування сараю, прилягаючого до будинку № 50 по вул. Кузнєчної в м. Одесі. Крім того позивач просить визнати за ним право власності на вказаний сарай.

В підтвердження позовних вимог позивач посилається на договір міни від 10.09.2003р., акт приймання-передачі майна за договором міни, договір дарування Будинку культури глухих з сараями від 15.10.2003р., акт приймання-передачі Будинку культури глухих, свідоцтво про   реєстрацію позивача, статут позивача.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може  пред'явити  позов  про  визнання  його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно,  нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові  права  на  нерухомі  речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).    Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.  Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових  прав на нерухоме майно та їх обмежень»обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема  право власності на нерухоме майно.

За змістом тимчасового положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції № 6/5 від 28.01.2003 р. обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.  Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

При цьому суд відзначає, що згідно п 1.4. тимчасового положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції № 6/5 від 28.01.2003 р. реєстрація прав власності  на  нерухоме  майно  (далі  - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових  прав на нерухоме майно та їх обмежень»державна реєстрація речових прав  на  нерухоме  майно  та  їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) –це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;

За вимогами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. (ст. 43 ГПК України).

Між тим, під час розгляду справи ані позивач, ані Одеська обласна організація українського товариства глухих разом з Українським товариством глухих доказів оформлення свідоцтва про право власності та реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості суду не надали.

Не надано позивачем і доказів на підставі яких можливо індивідуально визначити сарай, який був предметом договору міни, зокрема докази яки б свідчили про надання поштового адресу, площі цього сараю, матеріалів з яких побудований сарай тощо.

За змістом ст. ст.  241, 242 ЦК УРСР за договором міни  між  сторонами  провадиться  обмін  одного майна на інше.  Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

 Згідно ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в  потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.  Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, враховуючи відсутність будь-яких домовленостей щодо предмету договору міни в частині визначення майна –сараю, що є суттєвою умовою такого договору, договору міни від 10.09.2003р. є неукладеним, а отже не породжує ніяких прав і обов'язків,  в тому числі і права власності позивача на згадане майно –сарай .

За таких підстав, а також  приймаючи до уваги, що законодавцем визначається момент набуття права власності на нерухоме майно  саме з  моменту державної реєстрації, вимоги за позовом є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 82-85,  ГПК України, суд,-

                                                            ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

                   Рішення підписано 09.02.2007 р.

          Суддя                                                                                       Аленін О.Ю.