Рішення

від 24.06.2015 по справі 910/11381/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015Справа №910/11381/15 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» до про Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» стягнення заборгованості в розмірі 89 570 грн. 76 коп. Представники:

від Позивача: Мотузко Д.Д. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Лещишин Н.М. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості в розмірі 89 570 грн. 76 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 13.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (Виконавець) та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №4/09, відповідно до умов якого Виконавець зобов»язався у відповідності до умов даного Договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ Замовника, зазначених у Переліку автотранспортних засобів, що є додатком №1 до Договору, а Замовник зобов»язався прийняти і оплатити такі Послуги. Як зазначає Позивач, з 13.01.2014 р. він належним чином виконав умови цього Договору, проте Відповідач в порушення умов Договору здійснив оплату за надані послуги лише частково. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» 70 070 грн. 20 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 3% річних у розмірі 421 грн. 75 коп., інфляційні у розмірі 12 418 грн. 07 коп. та пеню в розмірі 6 660 грн. 74 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.05.2015 р. порушено провадження у справі № 910/11381/15, судове засідання призначено на 03.06.2015 р.

03.06.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 06.05.2015 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості в розмірі 70 070,20 грн. за Договором №4/09 від 13.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 р. відкладено розгляд справи на 17.06.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 17.06.2015 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.06.2015 р.

В судовому засіданні 24 червня 2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив Суд задовольнити позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача подав клопотання, яким визнав заборгованість перед Позивачем, яка виникла у зв»язку з скороченням чисельної кількості працівників на підприємстві, а також просив Суд на підставі п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення суду.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24 червня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

13.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (Виконавець) та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №4/09, відповідно до умов якого Виконавець зобов»язався у відповідності до умов даного Договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ Замовника, зазначених у Переліку автотранспортних засобів, що є додатком №1 до Договору, а Замовник зобов»язався прийняти і оплатити такі Послуги.

Відповідно до п.3.1 Договору ціна Договору становить 1 445 000 грн. 00 коп.

У п.3.2 Договору передбачено, що загальна вартість Послуг за цим Договором складається із суми вартості фактично наданих Виконавцем протягом строку дії Договору Послуг згідно актів приймання - передачі наданих послуг.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки між Сторонами проводяться шляхом перерахування Замовником грошових коштів в сумі підписаних Сторонами актів приймання - передачі наданих подруг на рахунок Виконавця, визначений у Договорі, не пізніше 120 банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання - передачі наданих послуг.

Пунктом 9.6 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов»язань з оплати за цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю (на його письмову вимогу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період несвоєчасного виконання зазначеного зобов»язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

У п.12.1 Договору встановлено, що цей Договір набирає чинність з дня підписання Договору уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє до 31.12.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року Позивач надав послуги, а Відповідач у свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами виконаних робіт за період з 22.01.2014 р. по 24.10.2014 р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору здійснив оплату за надані послуги лише частково. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» 70 070 грн. 20 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 3% річних у розмірі 421 грн. 75 коп., інфляційні у розмірі 12 418 грн. 07 коп. та пеню в розмірі 6 660 грн. 74 коп.

25.03.2015 року Позивачем направлена на адресу Відповідача претензія №1445 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 65 689 грн. 47 коп., пеню у розмірі 2 527 грн. 93 коп., інфляційні у розмірі 7 285 грн. 67 коп., 3% річних у розмірі 217 грн. 80 коп., що підтверджується описом вкладення від 30.03.2015 р., проте залишена без відповіді і виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року Позивач надав послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ, а Відповідач у свою чергу прийняв вказані послуги, підтверджується Актами виконаних робіт за період з 22.01.2014 р. по 24.10.2014 р., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, проте Відповідачем була здійснена часткова оплата за надані послуги, проте Відповідачем здійснена лише часткова оплата за надані послуги.

Факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період 2014 р. в розмірі 200 953 грн. 95 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Таким чином, заборгованість Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» за Договором про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року становить 70 070 грн. 20 коп.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» в розмірі 70 070 грн. 20 коп.

Отже, Суд приходить до висновку, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату вартості наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 70 070 грн. 20 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 16.07.2014 р. по 28.04.2015 р. у розмірі 421 грн. 75 коп. та інфляційні у розмірі 12 418 грн. 07 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за Договором про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року за загальний період прострочки з 16.07.2014 р. по 28.04.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 421 грн. 75 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 16.07.2014 року по 28.04.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 12 418 грн. 07 коп. підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог. При цьому, Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання, а в даному випадку сума боргу кожного місяця змінювалась та Відповідачем здійснювались часткові оплати за надані послуги.

Також Позивач просив Суд стягнути з Відповідача пеню за загальний період прострочки з 16.07.2014 р. по 28.04.2015 р. у розмірі 6 660 грн. 74 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, Суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійну обліковую ставку НБУ.

Пунктом 9.6 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов»язань з оплати за цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю (на його письмову вимогу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період несвоєчасного виконання зазначеного зобов»язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий Позивачем, дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню та до стягнення з Відповідача підлягає пеня у розмірі 6 660 грн. 74 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 16.07.2014 року по 28.04.2015 року.

Що стосується Клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі п.3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року)

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, тривалості прострочення зобов»язання, а також того, що Відповідачем не надано Суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України існування виняткових обставин для можливості застосування п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про відмову в задоволенні Клопотання Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 70 070 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 421 грн. 75 коп., інфляційні в розмірі 12 418 грн. 07 коп. та пеня у розмірі 6 660 грн. 74 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно сплачена сума судового збору відповідно до платіжного доручення №1174 від 28 квітня 2015 року в розмірі 173 грн. 00 коп. підлягає поверненню.

Що стосується Клопотання Відповідача про розстрочення виконання рішення суду на підставі п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 р.).

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. Тобто, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Однак, Суд зазначає, що Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не доведено наявність обставин, з якими пов'язана можливість розстрочки виконання рішення. Крім того, Суд не приймає до уваги наказ №48 від 05.03.2015 року «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ДП «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», оскільки він не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд також звертає увагу на те, що пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України закріплено принцип обов'язковості рішень суду.

За таких обставин, клопотання Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про розстрочку виконання рішення суду у справі №910/11381/15 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (02002, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛУНАЧАРСЬКОГО, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 31059253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (07400, Київська обл., місто Бровари, ВУЛИЦЯ МЕТАЛУРГІВ, будинок 51, Ідентифікаційний код юридичної особи 34837923) заборгованість у розмірі 70 070 (сімдесят тисяч сімдесят) грн. 20 (двадцять) коп., 3% річних у розмірі 421 (чотириста двадцять одна) грн. 75 (сімдесят п'ять) коп., інфляційні у розмірі 12 418 (дванадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 07 (сім) коп., пеню у розмірі 6 660 (шість тисяч шістсот шістдесят) грн. 74 (сімдесят чотири) коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (07400, Київська обл., місто Бровари, ВУЛИЦЯ МЕТАЛУРГІВ, будинок 51, Ідентифікаційний код юридичної особи 34837923) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 173 (сто сімдесят три) грн. 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення №1174 від 28 квітня 2015 року.

5. У задоволенні Клопотання Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про розстрочку виконання рішення суду у справі №910/11381/15 - відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26 червня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин