Постанова

від 12.10.2015 по справі 910/11381/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/11381/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.10.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року

у справі № 910/11381/15 (суддя - Чинчин О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД»

до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення заборгованості у розмірі 89 570,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року по справі № 910/11381/15 позов ТОВ «АВТОСХІД» до ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості у розмірі 89 570,76 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» на користь ТОВ «АВТОСХІД» 70 070,20 грн. заборгованості, 421,75 грн. 3% річних, 12 418, 07 грн. інфляційних втрат, 6 660,74 грн. пені та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 24.06.2015 року, ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року по справі № 910/11381/15 скасувати та прийняти нове рішення, відповідно до якого зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача та розстрочити виконання рішення. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» у судових засіданнях 16.09.2015 року та 12.10.2015 року надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року по справі № 910/11381/15 скасувати та прийняти нове рішення, відповідно до якого зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача та розстрочити виконання рішення. При цьому, представник скаржника зазначив, що сторони дійшли мирного врегулювання даного спору та надав суду апеляційної інстанції мирову угоду від 15.09.2015 року та платіжні доручення від 08.10.2015 року № 2599 на суму 49049,14 грн., № 2600 на суму 1827 грн.

Представник ТОВ «АВТОСХІД» у судовому засіданні 16.09.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник позивача просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, у судовому засіданні 16.09.2015 року представник позивача підтвердив, що сторони ведуть перемовини щодо вирішення даної справи мирним шляхом. При цьому, у судове засідання 12.10.2015 року представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «АВТОСХІД» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників позивача, що не з'явились, у судовому засіданні 12.10.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

13.01.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСХІД» (далі - виконавець) та дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - замовник) було укладено договір про надання послуг №4/09, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався у відповідності до умов даного договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування транспортного засобу (далі - ДТЗ) замовника, зазначених у переліку автотранспортних засобів, що є додатком №1 до договору, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п.3.1 договору ціна договору становить 1 445 000 грн. У п.3.2 договору передбачено, що загальна вартість послуг за цим договором складається із суми вартості фактично наданих виконавцем протягом строку дії договору послуг згідно актів приймання - передачі наданих послуг.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування замовником грошових коштів в сумі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на рахунок виконавця, визначений у договорі, не пізніше 120 банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 9.6 договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати за цим договором, замовник сплачує виконавцю (на його письмову вимогу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

У п.12.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинність з дня підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 року.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року ТОВ «АВТОСХІД» надало послуги та відповідач прийняв вказані послуги, що підтверджується актами виконаних робіт за період з 22.01.2014 року по 24.10.2014 року. Однак, в порушення умов договору відповідач здійснив оплату за надані послуги лише частково. Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед ТОВ «АВТОСХІД» становить 70 070,20 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2015 року позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №1445 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 65689,47 грн., пеню у розмірі 2527,93 грн., інфляційні у розмірі 7285,67 грн., 3% річних у розмірі 217,80 грн., що підтверджується описом вкладення від 30.03.2015 року. Проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді і виконання.

Так, у квітні 2015 року ТОВ «АВТОСХІД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості в розмірі 89 570 грн. 76 коп.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року по справі № 910/11381/15 позов ТОВ «АВТОСХІД» до ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості у розмірі 89 570,76 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 70 070,20 грн. заборгованості, 421,75 грн. 3% річних, 12 418, 07 грн. інфляційних втрат, 6 660,74 грн. пені та 1 827,00 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином. Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно вказав суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у відповідності до п. 4.1 договору сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг.

Проте, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач у передбачені договором строк доказів належного виконання зобов'язання суду не надав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов вищезазначеного договору, позивач надав послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ та відповідач у свою чергу прийняв вказані послуги. Зазначене підтверджується як актами виконаних робіт за період з 22.01.2014 року по 24.10.2014 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку,так і самим же представником під час розгляду справи у суду апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що відповідачем була здійснена часткова оплата за надані послуги. Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період 2014 року в розмірі 200 953,95 грн., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Таким чином, заборгованість ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» перед ТОВ «АВТОСХІД» за договором про надання послуг №4/09 від 13.01.2014 року становить 70 070,20 грн.

При цьому судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не було надано суду доказів пред'явлення претензій позивачу щодо якості, обсягів, а також термінів виконаних робіт. Тобто, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов договору з боку відповідача відсутні.

Таким чином, колегія апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги відсутність доказів наявності письмових зауважень щодо якості, обсягів та термінів надання послуг позивачем, погоджується з висновками місцевого господарського суду, що вказані акти прийомки-передачі виконаних робіт є такими, що підлягають оплаті, а факт порушення відповідачем договірних зобов'язань та наявності у відповідача перед позивачем заборгованості по договору в сумі 70 070,20 грн. доведеним. А отже, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в цій частині.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 421,75 грн., інфляційні втрати у розмірі 12 418,07 грн. та пеню у розмірі 6 660,74 грн. за загальний період прострочки з 16.07.2014 року по 28.04.2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за загальний період прострочки з 16.07.2014 року по 28.04.2015 року, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 421,75 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 418,07 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Як вбачається з пункту 9.6 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати за цим договором, замовник сплачує виконавцю (на його письмову вимогу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

Здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені у розмірі 6660,74 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки клопотанню відповідача щодо зменшення штрафних санкцій, судова колегія апеляційного господарського суду вважає необгрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У відповідності до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання по зменшення розміру пені місцевий господарський суд правомірно врахував інтересів обох сторін, дослідив тривалість прострочення зобов'язання, а також того, що відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України існування виняткових обставин для можливості застосування п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Судова колегія звертає увагу на те, що таких доказів не було надано скаржником і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Що стосується клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на підставі п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У відповідності до пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. Тобто, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Однак, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що скаржник, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доведено наявність обставин, з якими пов'язана можливість розстрочки виконання рішення.

Посилання скаржника на наказ №48 від 05.03.2015 року «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України», як на доказ що ускладнює виконання рішення, судова колегія вважає помилковим та необґрунтованим, оскільки він не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За таких обставин, місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду у справі № 910/11381/15.

Щодо наданої скаржником мирової угоди по даній праві № 910/11381/15, що була підписана сторонами 15.09.2015 року тобто, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає, що остання (мирова угода) не може бути затверджена судом лише під час розгляду справи у суді першої інстанції та до винесення рішення. Під час розгляду справи у суді апеляційної, апеляційний господарський суд позбавлений можливості вчиняти такі процесуальні дії, оскільки рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що сплачені 49049,14 грн. за платіжним дорученням від 08.10.2015 року № 2599 та 1827 грн. за платіжним дорученням № 2600 можуть бути враховані державним виконавцем під час виконання рішення суду у даній справі.

Таким чином враховуючи вищезазначене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ «АВТОСХІД» та стягнення з ДП «Нафтогазобслуговування» НАК «Нафтогаз України» 70 070,20 грн. заборгованості, 421,75 грн. 3% річних, 12 418, 07 грн. інфляційних втрат та 6 660,74 грн. пені.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі № 910/11381/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі № 910/11381/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/11381/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 19.10.2015 року