Рішення

від 30.06.2015 по справі 922/2700/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р.Справа № 922/2700/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків до 1. Харківської міської ради, м. Харків 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Партнер Плюс", м. Харків 3. Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків про скасування рішення, визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії за участю представників:

прокурора (позивача) - Івер Ю.С., посвідчення № 020188 від 03.09.2013 р.

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - не з'явився

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (1-го відповідача), Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Партнер Плюс" (2-го відповідача) та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (3-го відповідача), в якій просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати п. 15 додатку до рішення Харківської міської ради "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13.

2. Визнати незаконним та скасувати п. 6.1. додатку 2 до рішення Харківської міської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 25.09.2013 р. №1253/13.

3. Визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Тузкової Ю.А. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 2,3986 га з кадастровим номером 6310137200:01:021:0020 від 22.11.2013 р. №8250633.

4. Зобов'язати реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №3507977 від 22.11.2013 р.

5. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Партнер Плюс" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 2,3986 га з кадастровим номером 6310137200:01:021:0020, про що скласти акт прийому - передачі.

Прокурор також просить суд покласти на відповідачів судові витрати.

Прокурор свої вимоги мотивує тим, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що спірні рішення Харківської міської ради прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Представники 1-го відповідача (Харківська міська рада) та 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Партнер Плюс") позовні вимоги не визнають, просять в позові відмовити, наполягаючи на тому, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та безпідставними, а спірні рішення є законним. При цьому відповідачі зазначили про те, що в ході створення ОК "ЖБК "Партнер Плюс" неможливо було дотриматись процедури, передбаченої для створення житлово-будівельного кооперативу, відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186. У зв'язку з цим, необхідно керуватись вимогами Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", як спеціальними законами. Крім того, відповідачі вважають твердження прокурора про те, що ОК "Партнер Плюс" є фактично обслуговуючим безпідставними, оскільки ОК "ЖБК "Партнер Плюс" за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом. При цьому відповідачі зауважують на тому, що на момент створення ОК "ЖБК "Партнер Плюс" його засновники не повинні були стояти на відповідному обліку, як особи, які потребують поліпшення житлових умов, а лише повинні підпадати під критерії осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Представник 3-го відповідача (Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції) у судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив. У попередньому судовому засіданні та у запереченні на позовну заяву (вх.№21293 від 26.05.2015 р.) просив суд припинити провадження у справі відповідно до ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог прокурора до 3-го відповідача, посилаючись на те, що позовні вимоги до Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, як до суб'єкта наділеного владними повноваженнями, слід розглядати в порядку адміністративного судочинства. У разі незадоволення клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог прокурора до 3-го відповідача просив відмовити у задоволенні позову до 3-го відповідача. В решті позову просив суд вирішити справу у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

Представник 3-ї особи на стороні позивача (Державної інспекції сільського господарства в Харківській області) у судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив. У письмових поясненнях (вх. № 692 від 22.05.2015 р.) позовні вимоги підтримує повністю.

Ухвалою суду від 30.06.2015 р. у даній справі відмовлено у задоволенні клопотання 1-го відповідача (Харківської міської ради) про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

У судових засіданнях було оголошено перерви: 11.06.2015 р. - до 25.06.2015 р., 25.06.2015 р. - до 30.06.2015 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 15 Додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13 ОК "ЖБК "Партнер Плюс" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 2,4275 га (в тому числі: ділянка №1 - площею, орієнтовно 2 4050 га; ділянка №2 - площею, орієнтовно 0,0225 га, без права забудови в межах "червоних ліній" вул. Котлова), яка належить територіальній громаді м. Харкова, (категорія земельної ділянки - житлова та громадська забудова, класифікація видів цільового призначення земель - для будівництва житлового комплексу (з урахуванням знесення існуючих нежитлових будівель) по вул. Котлова, 29 та ділянка №1 - для подальшої експлуатації об'єкту.

Надалі відповідно до пункту 6 рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 р. № 1253/13 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" ОК "ЖБК "Партнер Плюс" надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:01:021:0020), яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 2,3986 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу (з урахуванням знесення існуючих нежитлових будівель) по вул. Котлова, 29. Будівництво виконати до 31.12.2015 р.

Державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Тузковою Ю.А. видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку від 22.11.2013 р. №13296470. На підставі вказаного свідоцтва Тузковою Ю.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 22.11.2013 р. №8250633, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 22.11.2013 р. №3507977.

Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що вищевказані спірні рішення Харківської міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, окрім іншого, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів, визначається Законом України "Про кооперацію", положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів. У частині, що не суперечить чинному законодавству України, застосовуються Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 30.04.1985 р. № 186, а також Примірний статут кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у особистій власності громадян, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 16.11.1962 р. № 1318. За типом такі кооперативи є обслуговуючими (ст. 6 Закону України "Про кооперацію").

В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі №21-195а14, стверджує, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України.

Відповідно до ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, частину 3 коментованої статті доповнено нормою, яка містить обов'язок суду при прийнятті рішення враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права. Ця норма кореспондує з нормою статті 111-28 ГПК України, яка встановлює обов'язковість судових рішень Верховного Суду України. Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 17.06.2014 р. у справі №21-195а14, суд вважає посилання прокурора у позові на дану постанову необгрунтованими, оскільки підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався, положень цього Закону та їх співвідношення з нормами пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту не наводив.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ОК ЖБК "Партнер Плюс" отримав у власність земельну ділянку (кадастровий номер номером 6310137200:01:021:0020), яка розташована в межах міста Харкова, належить територіальній громаді міста Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 2,3986 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу (з урахуванням знесення існуючих нежитлових будівель) по вул. Котлова, 29. Отже, надання спірної земельної ділянки ОК "ЖБК "Партнер Плюс" відбулося у межах компетенції Харківської міської ради.

Крім того, зі змісту Статуту ОК "ЖБК "Партнер Плюс" витікає, що датою його державної реєстрації є 22.10.2012 р.

В підпункті 1 пункту 1 Статуту ОК ЖБК "Партнер Плюс" зазначено, що він створений його засновниками на добровільних засадах базуючись на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України "Про кооперацію" та у відповідності із чинним законодавством України, на підставі рішення загальних зборів засновників. За напрямом діяльності кооператив є житлово-будівельним кооперативом.

Згідно з підпунктом 2.6. пункту 2 Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно власність. Кооператив також може набувати право власності на землю за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до підпункту 3.1. пункту 3 Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи/або позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно з підпунктом 1.5. пункту 1 Статуту засновниками кооперативу є Космич О.М., Буравльова Н.Т. та Підгірна С.О.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п.3.3.1. "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, найменування ОК "ЖБК "Партнер Плюс" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативу, що узгоджується із п. п. 1.2., 1.4. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Таким чином, доводи прокурора про те, що ОК "ЖБК "Партнер Плюс" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковими, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Слід також зазначити, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1) невідповідність актам цивільного законодавства;

2) порушення цивільних прав або інтересів.

Невідповідність у даному позові спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться до недотримання ОК "ЖБК "Партнер Плюс" під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР в частині порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Проте, як вбачається з наявних матеріалів справи та викладених норм законодавства створення ОК "ЖБК "Партнер Плюс" відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", нормами якого визначено іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11.11.2014 року по справі 21-405а14. У даній постанові Верховний Суд України, зокрема зазначив таке.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений у статті 140 ЗК України 2001 року і є вичерпним: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У справі, що розглядається, рішення Харківської міської ради про виділення земельних ділянок закінчило свою дію з отриманням правовстановлюючих документів 2-м відповідачем. При цьому прокурор жодної з вищенаведених передбачених законом підстав припинення права власності на земельну ділянку у своєму позові не навів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Державна реєстрація 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Партнер Плюс") на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, тому суд не приймає до уваги посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Партнер Плюс".

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Партнер Плюс" під час прийняття рішень міською радою, тому суд вважає, що у Харківської міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОК "ЖБК "Партнер Плюс" спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи прокурора щодо невідповідності статуту ОК "ЖБК "Партнер Плюс" вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, на які посилається прокурор в позовній заяві, виходячи з наступного.

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Радами Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Згідно із п. 1 цієї Постанови Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК України.

Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Як вбачається зі змісту виписки з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців датою державної реєстрації ОК "ЖБК "Партнер Плюс" є 22.10.2012 р.

Отже, на час створення ОК "ЖБК "Партнер Плюс" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Статтею 2 Закону "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Отже, вищевказані положення містять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності Законом України "Про кооперацію" кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України "Про кооперацію" державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Спеціальним Законом який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно із п. 3 Прикінцевих положень цього Закону закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За умовами ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування п. 15 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" від 17.04.2013 р. №1094/13 і про визнання незаконним та скасування п. 6.1. додатку 2 до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 25.09.2013 р. №1253/13 є неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Тузкової Ю.А. про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, площею 2,3986 га з кадастровим номером 6310137200:01:021:0020 від 22.11.2013 р. №8250633; про зобов'язання реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції Харківської області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності №3507977 від 22.11.2013 р. та про зобов'язання ОК "ЖБК "Партнер Плюс" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 2,3986 га з кадастровим номером 6310137200:01:021:0020, про що скласти акт прийому - передачі, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки вони є похідними вимогами від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення.

До того ж, прокурором не надано жодного доказу на підтвердження факту його звернення до 3-го відповідача з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та отримання відмови або ухилення від вчинення таких дій. За таких обставин суд вважає позовні вимоги прокурора до 3-го відповідача передчасними і такими, що суперечать приписам ст. 1 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується ст. 49 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи те, що позивачем у справі є прокурор, який звільнений від сплати судового збору згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір у даному випадку стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 14, 19, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 2, 12, 41, 116, 140 Земельного кодексу України, статтями 21, 87 Цивільного кодексу України, статтею 56 Господарського кодексу України, статтями 1, 2, 6-10 Закону України "Про кооперацію", статтями 1, 27 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтями 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.07.2015 р.

Суддя О.В. Макаренко