Постанова

від 25.06.2015 по справі 914/479/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа № 914/479/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П. Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" с.Давидів Пустомитівського району Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 26.03.2015 р.

у справі №914/479/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг" с.Іллічівка Братського району Миколаївської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" с.Давидів Пустомитівського району Львівської області

про стягнення 66 578,06 грн. боргу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.03.2015 р. (суддя Р.В.Крупник) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг" 45 005,26грн. боргу, 8 546,54 грн. пені, 9 993,46 грн. інфляційних втрат, 914,11 грн. 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг" 1 768,90 грн. судового збору та 440,29 грн. судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано обов'язку щодо оплати боргу за поставлений товар в повному обсязі. В частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних рішення суду обґрунтоване простроченням виконання зобов'язання. В частині стягнення з відповідача судових витрат, рішення мотивоване тим, що вказані судові витрати передбачені Господарсько-процесуальним кодексом України та підтверджуються документально.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме: прийнято позовну заяву, яка підписана неуповноваженою особою. Крім цього, відповідач зазначає, що видаткова накладна на ТТН №0002688 від 18.09.2014 р., не містить ні підпису, ні вказівки на особу, яка б отримала товар від імені відповідача.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення позивач обґрунтовує тим, що відповідач трьома платежами частково розрахувався за поставлений товар згідно видаткової накладної ТТН №0002688 від 18.09.2014р. Щодо посилань скаржника на порушення судом норм процесуального права, то такі є недоведеними відповідачем та суперечать матеріалам справи.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 18.09.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №37/09/2014.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 2.3, 4.3 вказаного договору, постачальник (позивач) зобов'язується передати (поставити) покупцеві (відповідачеві) покупцеві продукцію, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару вказуються у рахунках-фактурах, накладних, які оформляються постачальником відповідно до поданого покупцем замовлення та фіксується у специфікаціях.

Датою поставки вважається дата одержання товару покупцем. Право власності на товар переходить до покупця з моменту одержання товару й відмітки покупця про це в накладній постачальника.

Оплата товару, який постачається за даним договором, проводиться в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% передоплати від загальної вартості товару.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання зобов'язань за договором, позивачем 18.09.2014р. було передано, а відповідачем прийнято товар, а саме - макуху соєву в кількості 30,68 т., на загальну суму 168740,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №110 від 18.09.2014р., довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №770 від 18.09.2014р., податковою накладною №115 від 18.09.2014р. та товарно-транспортною накладною №0002688 від 18.09.2014р. Видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін договору та скріплена їх печатками.

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, оплата за товар здійснена відповідачем лише частково, всупереч строку, погодженого в п. 4.3. договору, а саме 18.09.2014р. перераховано - 90000,00 грн., 14.01.2015р. - 18734,74 грн. та 09.02.2015р. - 15000,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №114 від 18.09.2014р. на загальну вартість товару у розмірі 168740,00грн. Факт отримання відповідачем 18.09.2014р. вказаного рахунку підтверджується тим, що в цей же день ним було здійснено часткову його оплату у розмірі 90000,00 грн. із призначенням платежу: "За олію соєву згідно рахунка №114 від 18.09.2014р. в т.ч. ПДВ 20% 15000,00грн.".

Виходячи з вищевикладеного, відповідач повинен був здійснити 100% передоплату від загальної вартості товару до 25.09.2014 р. включно. Таким чином, заборгованість в сумі 45 005, 26 грн. відповідачем оплачена не була, що і стало підставою звернення до суду.

Крім цього, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати, 3 % річних та судові витрати.

Відповідно до ст. 193, 265 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692, 693, 530 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі

45 005,26 грн.

Суд апеляційної інстанції також зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 193, 230 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку було подано в суді першої інстанції, позивач просить суд стягнути з відповідача 8924,06 грн. пені, 11689,33грн. інфляційних втрат, 959,41 грн. три відсотки річних за період з 18.09.2014р. по 28.02.2015р.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата товару, який постачається за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% передоплати від загальної вартості товару.

Таким чином, оскільки умовами договору не передбачено строк здійснення попередньої оплати, така оплата за приписами ч.1 ст.693 та ч.2 ст.530 ЦК України мала бути здійснена у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (рахунку-фактури).

А отже, судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду, що оскільки відповідач прийняв товар 18.09.2014 р., про що свідчить видаткова накладна, кінцевий строк погашення боргу був 25.09.2014 р. А тому, прострочення боржника необхідно рахувати з 26.09.2014 р.

Таким чином, перевіривши розрахунок пені та 3% річних та інфляційних, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача 8546,54 грн. пені та 914,11 грн. 3% річних.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважає правомірним рішення суду першої інстанції, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенні, а саме: 9 993,46 грн., оскільки, інфляційні втрати позивачем розраховані всупереч вимогам Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», тобто, в сукупності за період, а не за кожен місяць окремо, а також нарахування інфляційних втрат проводилося з 18.09.2014р., а не з 26.09.2014 р.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, які поніс позивач у зв'язку з забезпеченням явки представника в судове засідання в розмірі 440,29 грн., то судова колегія зазначає таке.

Відповідно до приписів ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалою від 12.03.2015р. зобов'язував позивача забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Відтак, судові витрати, пов'язані з прибуттям повноважного представника позивача до господарського суду Львівської області на суму 440,29 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи посадочними документами на поїзд на ім'я Кірюхін Олег, за напрямком Одеса-Головна - Львів та у зворотному напрямку. А отже, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають до стягнення з відповідача.

Судова колегія також звертає увагу на те, що посилання скаржника на порушення норм процесуального права, оскільки прийнято позовну заяву, яка підписана неуповноваженою особою, не відповідає дійсності, є безпідставними, з огляду на таке.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не подано належних доказів того, що позовну заяву підписано за допомогою факсимільного підпису. Крім цього, в судовому засіданні в процесі розгляду справи місцевим господарським судом 26.03.2015р. повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, на звороті позовної заяви зазначив, що позовна заява підписана не за допомогою факсиміле, а оригінальним підписом директора товариства і як представник, який має право підпису позовних заяв (згідно виданої на нього довіреності) повторно підписав позовну заяву для виключення будь - яких неточностей.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що твердження скаржника, що видаткова накладна на ТТН №0002688 від 18.09.2014 р. не містить ні підпису, ні вказівки на особу, яка б отримала товар від імені відповідача, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки скільки в матеріалах справи наявна видаткова накладна №110 від 18.09.2014р., яка є первинним документом та підписана Голубович Надією Вікторівною, а також довіреність №770 від 18.09.2014 р., яка видана на вказану особу. Крім цього, такі твердження відповідача взагалі не можуть мати правового значення, оскільки відповідачем частково здійснено оплату за договором, що свідчить про визнання вказаного правочину.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 26.03.2015р. у справі

№ 914/479/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.06.2015 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.