Постанова

від 25.06.2015 по справі 914/328/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа № 914/328/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрангаз" вособі філії Управління магістральних газопроводів "Львівтрангаз" м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від

23.02.2015р.

у справі № 914/328/15

за позовом : приватного підприємства "Веста"

м. Дніпропетровськ

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Укртрангаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Львівтрангаз" м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 89 438,71грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Логвін І.В. - за довіреністю б/н від 22.06.2015 р.

відповідача: Кізима Т.М. - за довіреністю б/н від 26.12.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2015 р. (суддя С.В. Коссак) позов задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Львівтрангаз" на користь приватного підприємства "Веста" 70 106, 58 грн. основного боргу, 2 085, 91 грн. 3% річних, 17 246, 22грн. інфляційних втрат та 1 827, 00 грн. витрати по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано обов'язку щодо оплати боргу за поставлений товар в повному обсязі. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних рішення суду обґрунтоване простроченням виконання зобов'язання. В частині відмови у відстроченні виконання рішення суду, рішення мотивоване тим, що відповідачем не довів належними доказами того, що виконання рішення суду є неможливим.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних скасувати, прийняти нове, яким відмовити у цій частині позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалось питання правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на неналежне виконання умов договору позивачем. Крім цього, наголошує про відмову місцевим господарським судом його заяви про відстрочення рішення суду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідачем не подано доказів неможливості виконання рішення суду. Крім цього, позивач зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані правомірно, оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання в частині оплати за поставлений товар.

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.12.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки

№ 1312000374.

Згідно п.1.1, 1.2, 5.1, 7.1 вказаного договору, постачаль ник (позивач у справі), який є власником товару, зобов'язується поставити і передати його у власність покуп ця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах цього договору.

Найменування (номенклатура, сортамент, асортимент), кількість і ціни товару, що є предметом цього договору, обумовлюються в специфікації, яка є невід'ємною части ною цього договору.

Товар повинен бути повніс тю поставленим покупцю по мірі потреби згідно письмових замовлень покупця у строк 30 днів після наданої заявки на умовах СРТ центральний склад с. Угерсько Стрийського р-ну Львівської області, згідно вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інко-термс-2010".

На виконання умов договору, відповідно до видаткової накладної № РН-68 від 25.12.2013 р. було здійснено поставку товару на суму 83 106,58 грн. Товар отриманий Коцюбою А.М., що уповноважений на отримання товару довіреністю № 322 від 24.12.2013р.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідачем було оплачено товар на суму 3 000,00 грн., що підтверджу ється платіжним дорученням № 10768 від 22.05.2014 р. та на суму 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14686 від 14.07.2014р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару за договором в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість за поставлений товар в сумі 70 106,58 грн., що підтримується позивачем та визнається відповідачем.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

Крім цього, сума заборгованості відображається в акті звірки від 23.09.2014 р. та акті звірки від 13.02.2015 р., що підписаний сторонами без жодних застережень.

20.11.2014р. позивач надсилав відповідачу претензію, яка відповідно до відповіді відповідача №4507/6-05 від 18.12.2014р. була залишена без відповіді.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, позивач просить стягнути з відповідача також 3% річних в сумі 2 085,91 грн. та інфляційні втрати в сумі

17 246,22грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції сторонами до суду не надано.

При прийнятті постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. 193, 265 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про стягнення з відповідача 70 106,58 грн. основного боргу.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 193, 230 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з позицією з позицією місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 17 246, 22 грн. інфляційних втрат та 2 085, 91 грн. 3% річних.

Щодо відстрочення виконання рішення суду, то судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

З аналізу зазначеної норми випливає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Разом з тим, самі по собі фінансові труднощі боржника не свідчать про те, що він не може своєчасно виконати рішення суду з підстав відсутності грошових коштів, оскільки така відсутність не може спричиняти неможливість виконання рішення суду, з огляду на існування інших способів виконання рішення суду, крім звернення стягнення на грошові кошти у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 р. у справі

№ 914/328/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.