Постанова

від 15.06.2015 по справі 807/506/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 червня 2015 рокум. Ужгород№ 807/506/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ващиліна Р. О.,

при секретарі судового засідання - Меренич І. А.,

за участю сторін, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Чопська митниця Міндоходів, представник - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС (правонаступник Чопської митниці Міндоходів) про визнання протиправним та скасування наказу «Про звільнення ОСОБА_1В.» від 24.02.2015 р. № 35-о, зобов'язання поновити на займаній на час звільнення посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного посту «Лужанка» Чопської митниці з 24.02.2015 р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.02.2015 по 24.03.2015 р., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатської митниці ДФС (правонаступник Чопської митниці Міндоходів) про визнання протиправним та скасування наказу "Про звільнення ОСОБА_1 В." від 24.02.2015 № 35-о, зобов'язання поновити на займаній на час звільнення посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного посту "Лужанка" Чопської митниці з 24.02.2015 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.02.2015 по 24.03.2015.

Ухвалою суду від 06.05.2015 р. замінено неналежного відповідача - Закарпатську митницю ДФС на належного - Чопську митницю Міндоходів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його незаконно, з порушенням вимог частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, без запропонування будь-якої іншої посади було звільнено з роботи у зв'язку з реорганізацією Чопської митниці Міндоходів.

Крім цього, позивач вказував на те, що при звільненні його з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відповідачем не було дотримано положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та не був попереджений про звільнення у встановлені ст. 49-2 КЗпП строки.

06.05.2015 р. позивач надав суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Чопської митниці Міндоходів від 24.02.2015 р. № 35-о «Про звільнення ОСОБА_1В.»; 2) поновити ОСОБА_1 з 25.02.2015 р. на займаній до звільнення посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного посту «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів; 3) зобов'язати Чопську митницю Міндоходів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 визначену судом суму заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 25.02.2015 р. по дату постановлення судового рішення із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України; 4) допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

15.06.2015 р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою уточнив позовні вимоги та просив суд зобов'язати Чопську митницю Міндоходів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2015 р. по 11.06.2015 р. з вирахуванням із даної суми заробітної плати за новим місцем роботи.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення, в яких, зокрема, зазначив, що дії відповідача при прийнятті спірного наказу правомірні та відповідають вимогам чинного законодавства. Так, Постановою КМУ від 06.08.2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», зокрема, утворено як юридичну особу публічного права Закарпатську Митницю Державної фіскальної служби, яка визначена правонаступником Чопської митниці Міндоходів, та реорганізована шляхом приєднання до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби. Наказами Закарпатської митниці ДФС № 1 та № 2 введено в дію структуру Закарпатської митниці ДФС та штатний розпис Закарпатської митниці ДФС. Згідно з вказаними наказами зменшилась чисельність митного поста «Лужанка». Відтак, наказом Чопської митниці Міндоходів від 24.02.2015 р. № 35-о позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів. При звільненні були дотримані вимоги законодавства, що регулюють порядок звільнення при скороченні, зокрема положення ст.49-2 КЗпП України, оскільки на час звільнення вакантні посади в Закарпатській митниці були відсутні.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, наведених у запереченнях, та просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши подані документи та матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на державній службі в органах митної служби України з 08.08.1994 р. по 24.02.2015 р., та на момент звільнення займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста «Лужанка»

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. № 67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів.

Постановою КМУ від 21.05.2014 р. № 160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою КМУ від 06.08.2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», зокрема, утворено як юридичну особу публічного права Закарпатську митницю Державної фіскальної служби, яка визначена правонаступником Чопської митниці Міндоходів, яка реорганізована шляхом приєднання до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби.

Наказом ДФС України від 12.09.2014 р. затверджено чисельність працівників Закарпатської митниці ДФС у розмірі 926 посад, що на 45 посад менше чисельності працівників Чопської митниці Міндоходів, яка була встановлена наказом Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 р. № 80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» та становила 971 одиницю.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.11.2014 р. № 45 «Про реорганізацію Чопської митниці Міндоходів» розпочато реорганізацію Чопської митниці Міндоходів та утворено комісію з реорганізації Чопської митниці Міндоходів.

03.12.2014 р. наказами Закарпатської митниці ДФС № 1 та № 2 введено в дію структуру Закарпатської митниці ДФС та штатний розпис Закарпатської митниці ДФС, згідно з якими зменшено чисельність митного поста «Лужанка». Так, штатна чисельність митного поста «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів становила 53 одиниці, а штатна чисельність митного поста «Лужанка» Закарпатської митниці - 52 одиниці.

Наказом Чопської митниці Міндоходів від 24.02.2015 р. № 35-о, звільнено ОСОБА_1., головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного посту «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів, 24.02.2015 р. у зв'язку із змінами в організації роботи та скороченням штату працівників митниці в окремих її структурних підрозділах, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, із зазначенням як підстави звільнення попередження про можливе наступне звільнення ОСОБА_1 від 08.12.2014 р.

Проходження служби в органах доходів і зборів врегульовано главою 79 Митного кодексу України. Статтею 569 цього Кодексу передбачено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Зазначене узгоджується з положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другої зазначеної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено та підтверджено дослідженим в судовому засіданні оригіналом паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що відповідно до відмітки про перетин кордону 07.12.2014 р. позивач виїхав за межі України. Відтак, він не міг підписати попередження про можливе наступне вивільнення 08.12.2014 р., на яке посилається відповідач як на підставу звільнення ОСОБА_1

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позивач не був належним чином попередженим про наступне звільнення.

Крім того, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України відбувається з обов'язковим додержанням зазначених вимог.

При цьому суд також враховує і пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, яким роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-319а13.

Судом встановлено, що кількість головних державних інспекторів відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів та кількість головних державних інспекторів відділу митного оформлення № 5, який включає п/п Дзвінкове та п/п Косино, митного поста «Лужанка» Закарпатської митниці ДФС не змінилася, відтак посада позивача скорочена не була.

Крім того, відповідачем не було надано доказів на підтвердження надання позивачу пропозицій щодо переведення на іншу роботу. Відповідно до службової записки начальника відділу персоналу Закарпатської митниці ДФС від 09.02.2015 р., наявні вакантні посади в Закарпатській митниці ДФС були запропоновані іншим працівникам з врахуванням їхньої продуктивності праці, освітньо-кваліфікаційного рівня та досвіду роботи. Разом з тим, відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що працівники, яким були запропоновані вакантні посади та які прийняті на роботу мали вищу кваліфікацію та продуктивність праці в порівнянні з позивачем.

З урахуванням досліджених письмових доказів, судом також встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо його переважного права залишення на роботі, оскільки на його утриманні перебувають двоє дітей, не враховано високу кваліфікацію позивача, підтверджену записами в трудовій книжці та тривалий безперервний стаж роботи в митних органах.

За змістом же наведених вище норм закону та роз'яснень в постанові Пленуму Верховного Суду України, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу від 24.02.2015 № 35-о про звільнення та поновлення його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста «Лужанка» Чопської митниці Міндоходів підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу є Постанова Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (далі - Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

П.8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З Довідки від 01.04.2015 року № 07-70-05/35-141 про середню заробітну плату ОСОБА_1 (розрахунковий період з 12.2014 по 01.2015) вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача становить 4117,85 грн., а середньогодинна заробітна плата - 24,15 грн.

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні за лютий 2015 р. становить 20 робочих днів, за період з 25.02.2015 р. по 28.02.2015 р. норма тривалості робочого часу становить 3 робочих дні, а виплаті підлягає: 4117,85/20х3 = 617,68 грн.

За кожний повний календарний місяць вимушеного прогулу підлягає виплаті середньомісячна заробітна плата у розмірі 4117,85 грн., тому за період з 01.03.2015 р. по 31.05.2015 р. підлягає виплаті: 4117,85 грн. х 3 місяці = 12353,55 грн.

Норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні в період з 01.06.2015 р. по 30.06.2015 р. становить 20 робочих днів, за період з 01.06.2015 р. по 30.06.2015 р. становить 20 робочих днів, за період з 01.06.2015 р. по 11.06.2015 р. норма тривалості робочого часу становить 8 робочих днів, виплаті підлягає: 4117,85/20х8 = 1647,14 грн.

Таким чином, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25.02.2015 по 11.06.2015 становить: (4117,85/20х3) + (4117,85 х 3) + (4117,85/20х8) = 14618,37 грн.

Судом встановлено та підтверджено Довідкою Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 11.06.2015 р. № 45, що з 13.05.2015 р. позивач працює в Головному управлінні ДМС України в Закарпатській області на посаді головного спеціаліста сектору інформаційних технологій. Вказаною довідкою також підтверджено, що за період роботи нарахована позивачу заробітна плата становить 2415,00 грн.

Згідно пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час.

Відтак, отримані доходи в розмірі 2415,00 грн. підлягають зарахуванню при присудженні позивачу заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи зазначене, суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - 14618,37 грн. слід зменшити на розмір виплаченої позивачеві заробітної плати на посаді головного спеціаліста сектору інформаційних технологій ГУ ДМС України в Закарпатській області, яка становить 2415,00 грн. та стягнути на користь позивача 12203,37 грн.

Згідно з абз.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року В«Про практику застосування судами законодавства про оплату праціВ» при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податків з доходів фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших.

За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення.

Частина 1 ст. 94 КАС України визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з відповідача не підлягають.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Уточнений позов ОСОБА_1 до Чопської митниці Міндоходів - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Чопської митниці Міндоходів від 24.02.2015 № 35-о "Про звільнення ОСОБА_1В.".

3. Поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 (п/п Косино) митного поста "Лужанка" Чопської митниці Міндоходів з 25.02.2015 року.

4 Зобов'язати Чопську митницю Міндоходів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 25.02.2015 р. по 11.06.2015 в розмірі 12203,37 грн. (дванадцять тисяч двісті три гривні тридцять сім копійок) грн.

5. Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

6. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд, який ухвалив постанову. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та строки, визначені ст. 254 КАС України.

СуддяОСОБА_3