Постанова

від 29.04.2015 по справі 810/1363/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2015 року № 810/1363/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський завод препаративних форм" до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» з позовом до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2015 № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняте на їх підставі рішення є протиправними.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим. Також просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» є юридичною особою, ідентифікаційний код 38452492, як платник податків перебуває на обліку у Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за вересень, жовтень 2014 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 16.02.2015 №241/15-1/38452492, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за жовтень 2014 рок у сумі 27 500,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.03.2015 № НОМЕР_1, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27 500,00 грн.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що до перевірки не надано первинні документи, які підтверджують замовлення та виконання робіт (послуг) ТОВ «Проф-Консалтинг», а саме: - кошторис (комерційну пропозицію), згідно якого визначається вартість робіт, їх зміст та обсяг; проект до договору згідно до якого здійснюється виконання робіт (послуг); акти виконаних робіт (послуг); інше.

Також згідно п. 3.16 Акту перевірки (а.с. 15) податковий орган посилається на те, що ТОВ «Проф-Консалтинг» не відображено у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних господарської операції з позивачем та податкової накладної від 24.10.2014 № 45.

На цій підставі зроблено висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за жовтень 2014 року у розмірі 27 500,00 грн.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Так, 24.10.2014 між ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» (Замовник) і ТОВ «Проф-Консалтінг» (Підрядник) укладено договір № 24/10/14 на проведення монтажних робіт системи опалення (перший пусковий комплекс), у відповідності до умов якого ТОВ «Проф-Консалтінг» взяло на себе зобов'язання виконати монтажні роботи системи опалення першого пускового комплексу об'єкту: «ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм», Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85, 2т-2.

Згідно п. 4.1 даного договору оплата в розмірі 165 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 27 500,00 грн., повинна бути перерахована Підряднику протягом 2 днів з моменту підписання договору за матеріали та комплектуючі для монтажу систем опалення першого пускового комплексу.

На виконання вказаних вимог договору ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм» сплачено ТОВ «Проф-Консалтінг» кошти у сумі 165 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією платіжного доручення від 28.10.2014 № 338 (а.с. 22).

Отже, кошти у сумі 165 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 27 500,00 грн., сплачені позивачем на користь його контрагента, є оплатою вартості не всіх монтажних робіт згідно договору № 24/10/14, а лише вартості матеріалів та комплектуючих, необхідних для його виконання Підрядником, і їх сплата не передбачає попереднього складання кошторису, проекту та актів виконання робіт.

ТОВ «Проф-Консалтінг» оформлено податкову накладну на суму 165 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 27 500,00 грн. від 24.10.2014 № 45, суму податку на додану вартість якої позивачем включено до складу податкового кредиту за жовтень 2014 року.

У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаного правочину, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, відповідачем не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції належним чином відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

Суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказаний правочин між позивачем та його контрагентом є реальним, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбувались та потягнули за собою реальні зміни у майновому стані його учасників.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаним контрагентом.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених щодо діяльності його контрагента, зокрема, щодо не відображення ним у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладених вказаної господарської операції з позивачем та податкової накладної від 24.10.2014 № 45, проте станом на час здійснення вказаного правочину та формування позивачем податкового кредиту (жовтень 2014 року), законом не пов'язувалось право суб'єкта господарювання на віднесення до податкового кредиту суми податку, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними.

Крім того, згідно наявної в матеріалах справи фотокопії Витягу з ЄРПН від 20.11.2014 № 20104159 (а.с. 24) податкову накладну від 24.10.2014 № 45 внесено до Реєстру 30.10.2014.

Вказана обставина також підтверджується змістом квитанції № 1 про прийняття даної накладної (а.с. 25).

Також фактичне виконання сторонами вказаного договору його умов підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2014 року (а.с. 26) та актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року (а.с. 27 - 33).

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем визначено суму податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 182,70 грн. (платіжне доручення від 01.04.2015 № 510), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області від 23.03.2015 № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський завод препаративних форм» судові витрати у формі судового збору у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.