Ухвала

від 30.06.2015 по справі 810/1264/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1264/15 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України,апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІЛЬ" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про свизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 06.04.2015 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року - без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, в серпні 2014 року посадовою особою Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 13.08.2014 №648 та згідно з п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Наіль" (код за ЄДРПОУ 36382661) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування, сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Гамабудпроект" (код за ЄДРПОУ 38651817), ТОВ "Хардітоп" (код за ЄДРПОУ 38148763), ТОВ "Мастерленд" (код за ЄДРПОУ 38463588), ТОВ "Логос Сервіс" (код за ЄДРПОУ 38105211), ТОВ "Ктімена Інвест" (код за ЄДРПОУ 38290927), ТОВ "Інверст" (код за ЄДРПОУ 35982256), ТОВ "Бізнес формат Індустрія" (код за ЄДРПОУ 35253165) за період з 01.04.2012 по 30.09.2013, за результатами якої складено Акт від 28.08.2014 №783/22-4/36382661. Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія" є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: - п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 575018 грн., в т.ч. за 2012 рік на суму 180603 грн., за 2013 рік на суму 394415 грн., та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2012 рік на загальну суму 11485 грн.; - п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 439365 грн., в т.ч. за квітень 2012 року - 6024 грн., травень 2012 року - 53078 грн., червень 2012 року - 44309 грн., жовтень 2012 року - 21258 грн., листопад 2012 року - 17535 грн., грудень 2012 року - 32096 грн., січень 2013 року - 30654 грн., лютий 2013 року - 35571 грн., березень 2013 року - 17716 грн., квітень 2013 року - 31483 грн., травень 2013 року - 12217 грн., червень 2013 року - 23939 грн., липень 2013 року - 52293 грн., серпень 2013 року - 15742 грн., вересень 2013 року - 45450 грн. В результаті чого, на підставі висновків Акту перевірки, відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: - від 15.09.2014 №0000972204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 862527 грн., з яких: 575018 грн. - за основним платежем; 287509 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - від 15.09.2014 №0000982204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 659047,50 грн., з яких: 439365 грн. - за основним платежем; 219682,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Постановою Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року позов було задоволено. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності. Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів. Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства. Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Зі змісту вказаних актів перевірок вбачається, що предметом перевірок були господарські відносин ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія" із їх контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено. В свою чергу, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угоди, укладеної із позивачем, такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків. Жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах. Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності. Податковий орган обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірок про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено. Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. При цьому, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності. Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та цими контрагентами підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами. Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаних контрагентів, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах. Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Гамабудпроект", ТОВ "Хардітоп", ТОВ "Мастерленд", ТОВ "Логос Сервіс", ТОВ "Ктімена Інвест", ТОВ "Інверст", ТОВ "Бізнес формат Індустрія", суду доведено. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення , а постанову Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від "06" квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді І.Л. Желтобрюх

Я.С. Мамчур

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.