Рішення

від 23.04.2015 по справі 910/26614/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2015Справа №910/26614/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний-20» про стягнення заборгованості 50 742,18 грн.

Головуючий суддяСтасюк С.В. СуддяБосий В.П. СуддяСпичак О.М. Представники сторін:

від позивача Кабанцев Я. І. (дов. № 326 від 31.03.2015 року), Шевченко О. М. (дов. № 324 від 31.03.2015 року) від відповідачаКравець Д. М. (дов. № б/н ід 17.03.2015 року), Сергієнко С. В. (дов. б/н від 17.03.2015 року

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 23 квітня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-20" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 50 742,18 грн., в тому числі 39998,22 грн. основного боргу, 5082,25 грн. інфляційних, 1137,34 грн. 3% річних, 524,55 грн. пені, 3999,82 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за Договором на послуги з водопостачання та водовідведення № 9749/4-14-с від 04.12.2001 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 39998,22 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5082,25 грн. інфляційних, 1137,34 грн. 3% річних та 524,55 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та 3999,82 грн. штрафу за відмову відповідача від оплати послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року порушено провадження у справі № 910/26614/14 та призначено справу до розгляду на 13.01.2015 року.

12.01.20105 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 13.01.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 01.12.2014 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 13.01.2015 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане позивачем 13.01.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року розгляд справи було відкладено на 03.02.2015 року, у зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Представник відповідача в судове засідання 03.02.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 13.01.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року розгляд справи було відкладено на 12.02.2015 року, у зв'язку з неявкою відповідача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 03.02.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суд, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи категорію спору та те, що спір між сторонами відноситься до складного і для вирішення якого виникла необхідність введення до складу суду додатково ще двох суддів, вирішив здійснювати розгляд справи № 910/26614/14 колегіально у складі трьох суддів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року суддя Стасюк С.В. вирішив розгляд справи здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням від 12.02.2015 року заступник Голови Господарського суду міста Києва розпорядився розглянути справу № 910/26614/14 колегіально у складі: головуючий суддя Стасюк С.В., суддя Босий В.П., суддя Спичак О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 року колегія суддів у складі: головуючий суддя Стасюк С.В., суддя Босий В.П., суддя Спичак О.М. прийняла справу № 910/26614/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 26.03.2015 року.

25.03.2015 через відділ діловодства суду від відповідача по справі надійшов відзив на позов в якому відповідач просив застосувати загальні та спеціальні строки позовної давності та зазначив, що за постачання холодної води з відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 30 066,05 грн. Договором не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання та позивачем не надано доказів того, що тепловий пункт знаходиться на балансі відповідача, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за постачання гарячої води, акти, які фіксують постачання холодної води для підігріву не підписані відповідачем. Оскільки неможливо встановити об'єми подачі гарячої води, яка поступає в будинок відповідача, то відповідно неможливо встановити об'єми стоків гарячої води. Оскільки до складу тарифу на гарячу воду входить холодна вода, то сплата за один і той же товар двом юридичним особам суперечить законодавству. Так як позивач всупереч вимогам пункту 3.7 Договору не надавав платіжні документи до банківської установи, то відсутні законні підстави застосовувати цей пункт договору, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

25.03.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 року розгляд справи було відкладено на 09.04.2015 року, у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів у справі.

09.04.2015 року через відділ діловодства суду від позивача по справі надійшли заперечення на відзив, в яких позивач зазначає про те, що позивач є виробником та постачальником питної води, а не виконавцем житлово-комунальних послуг, і як наслідок, не може бути балансоутримувачем відповідно до пункту 1.3. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 від 27.06.2008 року (далі - Правила). Окрім цього, позивач наголошує, що відповідно до пункту 3.13 Правил передбачено розрахунки балансоутримувача бойлерів з виробником питної воді на основі укладених договорів, проте, між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" відсутні договірні відносини. Водночас, слід зазначити, що Публічне акціонерне товариство «Київенерго» здійснює реалізацію теплової енергії, а не самої води, тому не має правових підстав проводити нарахування за питну воду. Також позивач зазначає про переривання строків позовної давності у зв'язку з частковими оплатами заборгованості. Саме на позивача покладений обов'язок приймати каналізаційні стоки, а відповідач в свою чергу зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги. Відповідно до умов Договору відповідач взяв на себе обов'язок оплачувати отримані від позивача послуги відповідно до показників водолічильників, які відображені в актах про зняття показників з приладу обліку, в тому числі за холодну воду, яка йде на підігрів. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не направляв свого повноважного представника з документами стосовно незгоди з виставленими рахунками або платіжними вимогами, отже, дані, що містяться в актах про зняття показань з приладу обліку є такими, що прийняті відповідачем. При цьому позивач вказує, що посилання відповідача на постанову Кабінету міністрів України № 869 від 01.06.2011 року є безпідставними, оскільки це нормативно-правовий акт загальної дії і не визначає особливостей встановлення тарифів для конкретного ліцензіата. Також позивач в своїх пояснення надає розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат. На думку позивача, твердження відповідача, що йому не було надано детального розрахунку обсягу поставленої води є безпідставним, оскільки обсяги, зазначені в розгорнутому розрахунку позовних вимог, відповідають первинним документам.

09.04.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло заперечення на відзив.

09.04.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці, розгляд справи № 910/26614/14 не відбувся, про час та місце наступного судового засідання сторони були повідомлені під розписку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року у зв'язку з поверненням судді Босого В.П. з відпустки, розгляд справи призначено на 14.04.2015 року.

Ухвалою суду від 14.04.2015 року витребувано у Публічного акціонерного товариства "Київенерго" додаткові докази по справі, продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 23.04.2015 року.

22.04.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов розгорнутий розрахунок позовних вимог, відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача 46742,36 грн., з яких 39998,22 грн. основного боргу, 5082,25 грн. інфляційних, 1137,34 грн. 3% річних та 524,55 грн. пені.

23.04.2015 від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» надійшли пояснення по справі.

Представники позивача в судове засідання 23.04.2015 року з'явилися та підтримали заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача в судове засідання 23.04.2015 року з'явилися та заперечили на заявлені позовні вимоги.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників позивача та відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2001 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія "Київводоканал" (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Молодіжний-1" (абонент) було укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 9749/4-14-с (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розрахуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені договором та правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року (надалі - Правила).

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно пункту 2.3 Договору абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого уповноваженого представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акта.

Відповідно до пункту 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних доручень до банківської установи абонента. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого за період 01.10.2011 по 30.06.2014 у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, яка, за розрахунками позивача, становить 39998,22 грн.

У якості доказів наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки позивачем було надано суду копії актів про зняття показників водолічильників, платіжні вимоги, зведені відомості розщеплення плат та дебетово-інформаційних повідомлень.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

За статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у справі фактично не заперечується надання позивачем послуг відповідачу з водопостачання та водовідведення, проте, відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає, що у нього відсутній обов'язок оплачувати позивачу вартість питної води, яка йде на підігрів, оскільки це не передбачено договором, а додаткової угоди щодо постачання та оплати гарячої води сторонами не укладалось, крім того відповідач вважає, що позивачем не вказаний обсяг поставленої води та водовідведення. Відповідач зазначає, що не має на своєму балансі жодних теплових пунктів, а позивач не довів зворотного, з чого можна зробити висновок, що стягнення з відповідача заборгованості за водопостачання гарячої води є безпідставним. В запереченні відповідач зазначив, що до складу тарифу на гарячу воду входить і холодна вода, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 869 від 01.06.2011 року, тому вимоги позивача про сплату за один і той же товар є необґрунтованими. Також відповідач заявляє про застосування загальних та спеціальних строків позовної давності.

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила) визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (пункт 1.1 Правил).

Згідно з пунктом 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

З довідки Публічного акціонерного товариства «Київенерго» № 029/22/1/4406 від 08.04.2015 року вбачається, що окремо розташований центральний тепловий пункт на вул. Срібнокільській, 8-Б інв. ТРМ 10300300196/000, від якого забезпечується теплопостачання до житлового будинку № 1/2 на вул. Срібнокількій перебуває на балансі СВП «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго»; теплова мережа від ЦТП Срібнокільська, 8-Б до житлового будинку № 1/2 на вул. Срібнокільській (центральне опалення 2О108 та гарячого водопостачання О100/65) протяжністю 27 м прокладені у 1994 році і перебуває на балансі СВП «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Таким чином, на балансі відповідача відсутні теплові пункти.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодом 2-50863, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, відповідач зобов'язаний оплачувати надані послуги з постачання питної води та її водовідведення, а також за водовідведення обсягів води, яка обліковується позивачем за кодом 2-50863 (водовідведення гарячої води).

Тобто, незалежно від того, для яких потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом 2-50863 (постачання питної води, що йде на підігрів, та стоки вказаної води), за умовами Договору та наведених вище положень чинного законодавства відповідач повинен оплачувати тільки її стоки.

Доводи позивача щодо правомірності набуття ним коштів як таких, що сплачені населенням за обсяги води для підігріву, є необґрунтованими, оскільки суперечать вимогам статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яка не передбачає такого виду комунальних послуг, як вода для підігріву. Також позивачем не доведено факту того, що він є виробником комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 11.10.2012 року у справі № 5011-67/2568-2012, від 21.08.2012 року у справі № 5011-67/2753-2011, від 21.08.2012 року у справі № 5011-67/3006-2012, від 22.07.2013 року у справі № 5011-65/18027-2012, від 06.06.2013 року у справі № 5011-26/4471-2012-67/485-2012.

Здійснивши перерахунок розміру заборгованості за Договором, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.10.2011 року по 30.06.2014 року складає 32258,61 грн.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 5082,25 грн. інфляційних, 1137,34 грн. 3% річних, 524,55 грн. пені, 3999,82 грн. штрафу.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до пункту 4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Враховуючи приписи статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня може бути стягнута лише в разі, якщо це передбачено договором (тобто за згодою сторін).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки у відповідача перед позивачем не існує заборгованості по оплаті поставленої питної води, що йде на підігрів, підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в цій частині відсутні.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат (з урахуванням перерахунку основного боргу) та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в розмірі 437,61 грн., 3 % річних в розмірі 670,17 грн., інфляційні втрати в розмірі 3675,95 грн.

Щодо заявленого штрафу в розмірі 3999,82 грн. на підставі пункту 4.1 договору необхідно зазначити наступне.

Згідно пункту 4.1 Договору за відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штрафні санкції у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

Оплата послуг по договору встановлена пунктом 3.6 Договору у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних доручень до банківської установи абонента. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Щодо сплати штрафу за відмову від оплати наданих послуг, то умовами договору не передбачено строку настання вказаної відмови та позивачем не надано суду доказів про надсилання відповідачу вимоги, на підставі статті 530 Цивільного кодексу України, про сплату за простроченої заборгованості за надані послуги і не надав доказів, що відповідач відмовився щодо вимоги виконати зобов'язання.

А отже, строк сплати штрафу на підставі п. 4.1 Договору ще не настав.

Відповідно до абзацу 5 п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

З огляду на зазначене, суд відмовляє позивачу у задоволенні стягнення відповідача штрафу в розмірі 3999,82 грн. за відмову від оплати наданих послуг, що не позбавляє позивача звернутися з окремою позовною заявою до суду про стягнення штрафу, після настання строку отримання права вимоги до відповідача про сплату зазначеного штрафу.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у поданих заяві та відзиві просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідач вважає, що позивач частково пропустив строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за 2011 рік.

Посилання відповідача на пропуск строку загальної позовної давності не приймається судом з огляду на наступне.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Матеріали справи свідчать, що на рахунок позивача протягом всього періоду за який нараховується прострочена заборгованість надходили кошти за спірним договором.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом не пропущено.

Також відповідач заявляє про застосування спеціальний строк позовної давності щодо заявленої до стягнення пені.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки позивач нарахував пеню тільки на прострочену заборгованість з січня 2014 року та подав позов 28.11.2014 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо застосування спеціальних строків позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за Договором, з урахуванням пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу, в загальному розмірі 50 742,18 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 37 042,34 грн.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-20" (02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 1/2, ідентифікаційний код 22883543) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 32 258 (тридцять дві тисячі двісті п'ятдесят вісім) грн. 61 коп., 3% річних в розмірі 670 (шістсот сімдесят) грн. 17 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 675 (три тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 95 коп., пеню в розмірі 437 (чотириста тридцять сім) грн. 61 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 333 (одна тисяча триста тридцять три) грн. 73 коп.

3. В іншій частині позову -відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2015 року

Головуючий суддя Стасюк С.В.

Суддя Босий В.П.

Суддя Спичак О.М.