Рішення

від 02.07.2015 по справі 917/1145/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 р. Справа № 917/1145/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мереді-Медікал", вул.Стрийська, 6, оф.307, м. Київ, 03062

до Приватного підприємства "Вакула", вул. Сковороди, 14, м. Полтава, 36003

про стягнення грошових коштів у сумі 16 436,00 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: Бенц Р.В.

від відповідача: не з'явився

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного тексту рішення (07.07.2015 р.).

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 16436,00 грн. заборгованості за договором поставки № 55 від 18.01.2013 року, з яких: 10991,24 грн. основного боргу, 245,59 грн. 3% річних, 3107,55 грн. пені та 2091,62 грн. штрафу.

Представник позивача на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 55 від 18.01.2013 р. в частині оплати та надав письмові пояснення по справі.

Відповідач явку повноважного представника в засідання суду повторно не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про що свідчить повідомлення про вручення ухвали суду від 05.06.2015 р.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

18.01.2013 р. між сторонами було укладено договір поставки №55 (арк. справи 8-9), згідно якого, постачальник (позивач) передає у власність, а покупець приймає вироби медичного призначення (далі-товар) на умовах, за ціною та в кількості, вказаними у даному договорі та в рахунках-фактурах або видаткових накладних, які складаються до кожної партії товару (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 передбачено, що асортимент, кількість і ціна товару, що поставляється, визначаються в специфікаціях чи накладних, що визнаються сторонами специфікаціями та складаються на кожну партію товару, що поставляється, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата партії товару проводиться на умовах, вказаних у рахунках-фактурах або видаткових накладних згідно розділу 1 даного договору.

Згідно п. 7.5.1 Договору, у випадку прострочення відповідачем оплати згідно п. 6.3 договору, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу передбачених рахунками-фактурами на кожну окрему партію товару, а також 3% річних від простроченої суми та інфляційну складову боргу.

У разі прострочення відповідачем оплати за отриманий товар на строк більше 15 календарних днів, позивач крім пені додатково нараховує штраф у розмірі 0,07% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (пункт 7.5.3 договору).

Пунктом 9.1 передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р. В будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його невиконання або не виконання або не належне виконання, яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 9.3-9.4 Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, він, на виконання умов договору №55 від 18.06.2015 р., згідно видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи (арк. справи 11-22) передав відповідачу товар на загальну суму 10991,24 грн.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, не оплатив його у встановлені строки, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 10991,24 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. - 11-22).

Крім того, на підставі п. 7.5.1, 7.5.3 договору та ст.625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3107,55 грн. пені, 245,59 грн. 3% річних та 2091,62 грн. штрафу.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 16436,00 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, строк оплати поставленого товару визначений у видаткових накладних. Однак, у видаткових накладних № 0007135 та № 0007136 від 27.06.2014 р. строк оплати не визначений.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, виходячи з вищезазначених роз'яснень, строк оплати по даним накладним настав у день передачі товаророзпорядчих документів.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 10991,24 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, яка містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо нарахованого позивачем штрафу згідно п. 7.5.3 договору, то суд зазначає наступне:

Пунктом 7.5.3 договору передбачено, що у разі прострочення відповідачем оплати за отриманий товар на строк більше 15 календарних днів, позивач крім пені додатково нараховує штраф у розмірі 0,07% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Тобто, даний пункт договору підпадає під визначення поняття пені згідно ст. 549 ЦК України.

Сторони також передбачили у п. 7.5.1. Договору, що згідно п. 7.5.1 Договору, у випадку прострочення відповідачем оплати згідно п. 6.3 договору, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу передбачених рахунками-фактурами на кожну окрему партію товару, а також 3% річних від простроченої суми та інфляційну складову боргу.

Тобто, фактично договором передбачено можливість подвійного стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що за правовою природою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України передбачений п. 7.5.3. Договору штраф фактично підпадає під визначення пені.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення заявленої суми штрафу.

Відповідно до пункту 1 ст. 83 ГПК України - господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині... Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів недійсними").

З урахуванням викладеного, колегія суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для визнання пункту 7.5.3 договору №55 від 18.06.2015 р. недійсним.

Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку суд встановив, що позивачем не враховані положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та пеня нарахована більше ніж за шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане. Судом здійснено власний перерахунок пені та задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1629,63 грн. за наступні періоди по накладним:

від 16.06.2014 р.: з 16.07.2014 р. по 16.01.2015 р.;

від 19.06.2015 р.: з 19.07.2015 р. по 19.01.2015 р.;

від 27.06.2014 р. : з 28.06.2014 р. по 28.12.2014 р.;

від 21.07.2014 р.: з 20.08.2014 р. по 20.02.2015 р.;

від 26.09.2014 р.: з 28.10.2014 р. по 28.04.2015 р.;

від 10.10.2014 р.: з 11.11.2014 р. по 11.05.2015 р.

В частині стягнення 1477,92 грн. пені позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищезазначених підстав.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 245,59 грн 3% річних за наступні періоди по накладним:

від 16.06.2014 р.: з 16.07.2014 р. по 26.05.2015 р.;

від 19.06.2015 р.: з 19.07.2015 р. по 26.05.2015 р;

від 27.06.2014 р. : з 28.06.2014 р. по 26.05.2015 р;

від 21.07.2014 р.: з 20.08.2014 р. по 26.05.2015 р;

від 26.09.2014 р.: з 28.10.2014 р. по 26.05.2015 р ;

від 10.10.2014 р.: з 11.11.2014 р. по 26.05.2015 р .

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. Відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних доказів, що спростовували б факт наявності заборгованості чи її розмір, не надав.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст.49 ГПК України

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Пункт 7.5.3 договору №55 від 18.06.2015 р., укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Мереді-Медікал" та Приватним підприємством "Вакула" визнати недійсним.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Вакула" (вул. Сковороди, 14, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 31967014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мереді-Медікал", (вул.Стрийська, 6, оф.307, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 35286813) - 10991,24 грн. основного боргу, 1629,93 грн. пені, 245,59 грн. 3% річних та 1430,24 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 07.07.12.2015 р.

Суддя Н.Г. Гетя