Постанова

від 01.07.2015 по справі 916/69/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа № 916/69/15-г

          Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів Савицького Я.Ф., Журавльова О.О.

при секретарі судового засідання Будному О.В.

представники сторін в судове засідання від 01.07.2015 року не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держземагентства у Березівському районі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2015 року

по справі № 916/69/15-г

за позовом: Державного підприємства "Українські спеціальні системи"

до відповідача: Відділу Держземагентства у Березівському районі Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області

про стягнення           

          В судовому засіданні 01 липня 2015 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

                                                  ВСТАНОВИВ:

06.01.2015 року ДП “Українські спеціальні системи” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відділу Держземагенства у Березівському районі Одеської області про стягнення 44277,53 грн., з яких: 30000 грн. основного боргу, 5430,00 грн. пені, 2100,00 грн. штрафу, 5850,00 грн. втрат від інфляції та 897,53 грн. 3% річних, що утворились за неналежне виконання умов договору про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.191/13/ІН від 22.07.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань за договором про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.191/13/ІН від 22.07.2013 року з посиланням на ст. ст. 11, 202, 509, 526, 549, 550, 625, 629 ЦК України.

09.02.2015р. позивач звернувся до господарського суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 41207,26 грн., з яких: основний борг у розмірі 30000 грн., 3% річних у розмірі 986,30 грн., втрати від інфляції у розмірі 6750,00 грн. та пеня у розмірі 3470,96 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20 березня 2015 року у справі № 916/69/15-г (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги ДП “Українські спеціальні системи” задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у розмірі 30000 грн., втрати від інфляції у розмірі 5850,00 грн., 3% річних у розмірі 897,53 грн., пеню у сумі 1 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність поставки позивачем відповідачу обладнання, існування заборгованості відповідача по оплаті вартості отриманого обладнання, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості поставленого обладнання в сумі 30000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню, також місцевим господарським судом визнано вірним нарахування 3% річних та інфляційних. Позовні вимоги щодо стягнення пені, які місцевий господарський суд також задовольнив зменшивши суму пені до 1 грн., вмотивовані наявністю у позивача такого права на нарахування пені, при цьому суд застосував положення ч. 6 ст. 232 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.03.2015 року, Управління Держземагенства у Березівському районі Одеської області звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП “Українські спеціальні системи” у повному обсязі, з посиланням при цьому на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2015р. по справі №916/69/15-г повернуто апеляційну скаргу з додатками скаржнику на підставі п.3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Ухвалою від 25.05.2015 року прийнято до апеляційного провадження апеляційну скаргу Управління Держземагентства у Березівському районі Одеської області та надано скаржнику відстрочку сплати судового збору до 17.06.2015 року.

17.06.2015 року Управління Держземагентства у Березівському районі Одеської області надало клопотання, в якому просило суд вирішити питання щодо відстрочення сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги до вирішення спору по суті, вказуючи при цьому, що Відділ є державною установою з чітко визначеним кошторисом, яким не передбачено витрат на сплату судового збору.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2013 року між ДП "Українські спеціальні системи" (позивач, постачальник) та Управлінням Держземагенства у Березівському районі Одеської області (відповідач, замовник) укладено договір про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.191/13/ІН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, а замовник - прийняти і оплатити ПАК-ДЗК.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що придбання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи” КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування” Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 «Машини обчислювальні частини та приладдя до них».

Відповідно до п.3.1 договору ціна цього договору становить 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ 5000 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та протоколу погодження договірної ціни товару.

Згідно з п. 4.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

Відповідно до п. 4.2 договору замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013р. (п.5.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.).

На виконання умов договору, 25.12.2013р. позивач здійснив поставку на користь відповідача ПАК-ДЗК, загальною вартістю 30000 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000066 від 25.12.2013р. на суму 30000 грн. та не заперечується сторонами.

10.04.2014р. позивач направив відповідачу претензію з пропозицією сплатити кошти.

Листом від 29.04.2014р. відповідач повідомив позивача про відсутність коштів та неможливість погашення існуючої заборгованості.

01.10.2014р. позивач вдруге звернувся до відповідача з листом щодо погашення заборгованості за договором № 11.191/13/ІН від 22.07.2013 року, однак оплату здійснено не було.

Означені вище обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення не лише основної заборгованості, а і пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт прийняття відповідачем товару за спірним договором не спростовується сторонами та підтверджується відповідними матеріалами справи.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено вище, згідно з п. 4.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.) замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

При цьому, приписами п. 4.2 договору сторони погодили, що замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Вищенаведене свідчить про те, що сторонами договору чітко та однозначно визначено, що оплата отриманого ПАК-ДЗК повинна бути здійснена відповідачем не пізніше закінчення 2013 фінансового року, тобто не пізніше 24 години 31.12.2013р., оскільки у п. 4.2 договору сторонами не передбачена можливість відстрочки проведення розрахунків відповідачем за отриманий ПАК-ДЗК після вищевказаної дати в разі відсутності бюджетного фінансування, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Доводи скаржника, що строк оплати за договором для нього ще не настав, не приймаються судовою колегією, оскільки відсутність бюджетного фінансування не є та й не може бути підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, так як відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органами державного казначейства України не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків з позивачем.

Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки останній не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення, так як названий факт ніяким чином не впливає та й не може вплинути на обов'язок відповідача виконати свої зобов'язання за укладеним договором щодо своєчасної і повної оплати отриманого від позивача ПАК-ДЗК, враховуючи, що доказів поставлення підприємством неякісного товару в матеріалах справи не міститься та таких доказів скаржником, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надано.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що відповідач ані в строк до 31.12.2013 р. (включно), ані до сьогоднішнього часу не виконав свої зобов'язання за договором щодо повної оплати отриманого товару та має заборгованість з його оплати в сумі 30000,00 грн., то апеляційний господарський суд приходить до висновку про правомірне задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. основного боргу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 2.5. п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 7.1. договору про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.191/13/ІН від 22.07.2013 року сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Отже, умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Підпунктом 2.2. пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач, застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення, а ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та враховуючи, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.

Стосовно нарахування позивачем 3% річних та втрат від інфляції, які задоволені судом першої інстанції у розмірі 897,53 грн. – 3% річних та втрати від інфляції у розмірі 5850,00 грн., судова колегія зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних з урахуванням їх уточнень, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для їх стягнення, але в розмірі, що був уточнений позивачем: 6750,00 грн. інфляційних втрат та 986,30 грн. три проценти річних.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення господарського суду від 20.03.2015 року з викладенням резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Крім цього, судова колегія зазначає, що відповідно до ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року Управлінню Держземагентства у Березівському районі Одеської області надано відстрочку сплати судового збору до 17.06.2015 року, проте у встановлений судом строк скаржник не сплатив судовий збір у розмірі 913,50 грн. до Державного бюджету України, стягнення з Відділу Держземагентства у Березівському районі Одеської області судового збору у сумі 913,50 грн. до Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2015 року по справі № 916/69/15-г змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу Держземагентства у Березівському районі Одеської області на користь Державного підприємства "Українські спеціальні системи" 30 000,00 грн. боргу, 6750,00 грн. інфляційних втрат, 986,30 грн. 3% річних та 1673,53 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити».

Стягнути з Управління Держземагенства у Березівському районі Одеської області на користь Державного бюджету України (р/р 31217206782002, отримувач ГУДКС України в Одеській області, код ЄДРПОУ отримувача 37607526, МФО отримувача 828011) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 913,50 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 03.07.2015 року.

Головуючий суддя:                                                             Т.Я. Гладишева

Суддя:                                                                                 Я.Ф. Савицький

Суддя:                                                                                 О.О. Журавльов