cpg1251
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" липня 2015 р. Справа № 920/927/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П. , суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.
за участю:
прокурора - Маматов М.О., посвідчння №028265 від 15.08.14р.
Представників сторін:
позивача: Моцна О.Ю., довіреність б/н від 26.05.2015 р., Єфременко О.В., довіреність №10/02 від 05.05.2014 р.
відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області (вх. №2571 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 26.06.14 р. у справі №920/927/14
за позовом Коровинського сільського споживчого товариства, с. Коровинці Недригайлівського району Сумської області
до Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області
про визнання права власності
ВСТАНОВИЛА:
Коровинське сільське споживче товариство звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області про визнання права власності на нежитлове приміщення № 1 (магазин Універмаг) площею 855,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літера А-2 за набувальною давністю.
Рішенням господарського суду Сумської області від 26 червня 2014 року у справі № 920/927/14 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено.
Визнано за Коровинським сільським споживчим товариством право власності на нежитлове приміщення № 1 (магазин Універмаг) площею 855,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літера А-2 за набувальною давністю.
Заступник прокурора Сумської області із зазначеним рішенням не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги заступник прокурора Сумської області посилається на те, що господарський суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку про наявність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю неправильно послався, що позивач відкрито, добросовісно володіє і користується вказаним нерухомим майном, оскільки судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту добросовісності набуття права власності на вказане нерухоме майно на момент передачі цього майна, через те, що позивач не довів, на яких правових підставах він заволодів цим майном та судом не з'ясовано, ким та коли побудоване це майно, не перевірив, на яких підставах та згідно з якими документами його було прийнято до експлуатації, що може свідчити про самочинне будівництво, на яке не може бути визнано право власності за набувальною давністю.
При цьому апелянт зазначає, що твердження позивача про зайняття ним спірного приміщення з 1970 року спростовується тим, що згідно з довідкою з ЄДРПОУ Коровинське ССТ зареєстрована як юридична особа з 22.07.1994 р.
Крім цього вказує на те, що місцевим господарським судом також не враховано, що відповідно до інвентаризаційного опису № 2 від 30.11.2002 р., копію якого надав позивач ( а.с. 46-50) для підтвердження факту перебування спірного майна на його балансі, площа приміщення магазину № 1 (магазин Універмаг), яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літера А-2 станом на час складання опису визначена - 463, 2 кв.м., тоді як згідно з технічним паспортом на це приміщення, складеного станом на 24.03.2009 р. ( а.с. 34-41) площа цього приміщення складає 855,7 кв.м. і судом не з'ясовано, за яких обставин площа приміщення збільшилась майже у два рази.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 9029 від 09.06.2015 р.) просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що добросовісність заволодіння спірним майном, відкритість та безперервність цього володіння підтверджується тим, що позивач не знав про незаконність володіння цим приміщенням, оскільки ні власник, ні особа, яка могла мати права на це приміщення не звертались до позивача з вимогами повернути це майно, яке знаходиться у позивача на балансі більше 40 років та він як єдиний фактичний володілець цього майна відкрито, безперешкодно використовує це майно в господарській дільності, здійснюючи торгівлю зі спірного приміщення, утримує його в належному стані, проводить поточні та капітальні ремонти.
При цьому позивач зазначає, що вказане приміщення було передано йому від БМУ Облспоживспілки під час передачі майна колгоспів з державної власності до споживчої кооперації.
Також позивач зазначає, що доводи апелянта щодо самочинного будівництва спірного майна спростовуються Актом державного приймання спірного приміщення від 26.12.1972 р. (а.с. 114-116), затвердженим рішенням Виконкому районної ради депутатів трудящих (а.с. 117), з якого вбачається, що будівництво спірного майна розпочато ще з 1968 р. саме Коровинським ССТ.
Окрім цього позивач вказує на необґрунтованість доводів апелянта, що Коровинське ССТ не могло займати спірне приміщення з 1970 р., через те, що зареєстроване у Єдиному державному реєстрі як юридична особа лише з 22.07.1994 р., оскільки відповідно до протоколу пайщиків за 04.02.1952 по 16.07.1952 р. Коровинське ССТ вже існувало у вказаний період, мало свою печатку, підтвердженням чого є копії трудових книжок працівників з печаткою Товариства з 1957 р. та 1961 р. , копія річного звіту за 1973 р. з проведення інвентаризації по Коровинському ССТ, в який були внесені відомості про спірне приміщення універмагу, копією Книги розпоряджень по Коровинському ССТ з 1975-1976 р.р.(розпорядження 145), книги по розрахункам № 90 «основні засоби» з 1979-1980 р., копії акту документальної ревізії фінансово-господарської діяльності Коровинського ССТ за період з 01.01.1997 р. по 01.01.1998 р.(розділ «товарні операції»).
Окрім цього позивач вказує на безпідставність доводів апелянта щодо невідповідності розмірів площі спірного приміщення у інвентарному описі № 2 від 30.11.2002 р., площі зазначеній у технічному паспорті, оскільки, зазначаючи, що площа спірного приміщення у вказаному Описі вказана в розмірі 463,2 кв.м., апелянт не врахував, що у п. 5 Опису параметри підвального та цокольного поверхів рахуються окремо, а тому визначена при їх складанні загальна площа спірного приміщення складає 877, 2 кв.м., що майже відповідає площі, зазначеній у технічному паспорті на нього -855, 7 кв.м. Невелике розходження у розмірі площі приміщення в інвентарному описі та в технічному паспорті обумовлено тим, що при складанні інвентарного опису у 2002 році використовувались дані технічної інвентаризації приміщення, яка за методикою відрізнялась від технічної інвентаризації, проведеної під час складання технічного паспорту, виготовленого станом на 24.03.2009 р., зокрема не використовувалась електронна рулетка а також проводились не внутрішні, а зовнішні заміри приміщення.
Відповідач -Коровинська сільська рада Недригайлівського району Сумської області представника для участі в судове засідання не направив, надіслав відзив на апеляційну скаргу(вх. № 8121 від 25.05.2015 р.), в якому просить прийняти рішення на розсуд суду відповідно до чинного законодавства, а справу розглянути без участі його представника.Також Коровинська сільська рада Недригайлівського району Сумської області повідомила суд, що в неї відсутні додаткові документи, які б підтверджували право власності позивача або інших осіб на спірне майно.
Зважаючи на те, що відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні, заявивши клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, справа розглядається за відсутності останнього, за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників позивача, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Позивач просив суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщення № 1 (магазин Універмаг) площею 855,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, буд. № 62, літера А-2 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вказане приміщення було введено в експлуатацію з 1979 р. та знаходится у нього на балансі та він протягом більш як 40 років , як єдиний фактичний володілець відкрито, безперешкодно користується цим майном, утримує його в належному стані, проводить поточні та капітальні ремонти.
При цьому позивач зазначає, що зважаючи на відсутність у нього свідоцтва на право власності на спірне майно чи його дублікату, виданого органом місцевого самоврядування, яке відповідно до п. 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затв. Постановою КМУ від 17.10.2005 р. № 868 є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація, він не має можливості звернутися до органу державної реєстрації прав для реєстрацію свого права власності на спірне майно.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 13.05.2014р. листом № 24 звертався до відповідача з проханням визнати право власності на спірне майно та видати свідоцтво на право власності (а. с. 32), але листом № 302 від 14.05.2014р. відповідач відмовив позивачу з посиланням на те, що у зв`язку з вступом у дію з 01.01.2013 р. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Коровинська сільська рада не має відповідних повноважень щодо прийняття відповідних рішень (а. с. 31).
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (п. 8).
Виходячи з вказаного пункту Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якщо строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 р. (раніше ніж за три роки до набуття чинності Цивільним кодексом України), то в строк, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю зараховується лише період після 01 січня 2001 р., а тому, враховуючи встановлений ч. 1 статті 344 Цивільного кодексу України десятирічний строк набуття права власності на нерухоме майно, остання може застосовуватись лише після 01 січня 2011 р. Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 20.02.2008 р. у справі № 6-27245 св 07.
Позов у даній справі подано до господарського суду 30.05.2014 р., тобто з дотриманням вказаних положень чинного законодавства щодо періоду, в який може застосовуватись набувальна давність.
Виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України підставами для визнання за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є наступні факти:
- добросовісне заволодіння особою чужим майном;
- відкритість володіння;
- безперервність володіння вказаним майном протягом 10 років.
При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України, у зв''язку з чим колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги що господарський суд першої інстанції повинен був дослідити, на яких правових підставах позивач заволодів спірним майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні , що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
При цьому за змістом ч. 1 статті 344 Цивільного кодексу України вимога щодо добросовісності стосується лише моменту заволодіння, а не подальшого володіння майном.
Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати , вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб.При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.
В даному випадку, зважаючи на п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, за якими строк давнісного володіння обчислюється після 01.01.2001 р., значення має добросовісність заволодіння позивачем спірним майном саме після цієї дати та відкритість і безперервність володіння після вказаної дати до 01.01.2011 р.
З матеріалів справи вбачається, що після 01.01.2001 р. відповідач був добросовісним незаконним володільцем спірного майна, протягом 10 років- до 01.01.2011 р. відкрито та безперервно володів цим майном.
Добросовісніть заволодіння позивачем чужим спірним майном після 01.01.2001 р. підтверджується наступним.
Вказане майно стосовно позивача після 01.01.2001 р. є чужим, оскільки відсутні докази щодо реєстрації за позивачем речових прав на це майно відповідно до положень 182 Цивільного кодексу України.
Як пояснили представники позивача, спірне приміщення було передано йому від БМУ Облспоживспілки під час передачі майна колгоспів з державної власності до споживчої кооперації.
Спірне майно станом на час після 01.01.2001 р. вже було введено в експлуатацію згідно з Актом державного приймання спірного приміщення від 26.12.1972 р. (а.с. 114-116), затвердженого рішенням виконкому районної ради депутатів трудящих від 26.12.1972 р. (а.с. 117), обліковувалось позивачем на балансі, що підтверджується витягами з Книг основних засобів , Інвентарним описом № 1 будівлі(споруди) станом на 30.11.2002 р. (а.с. 46-50), довідкою голови правління Коровинського ССТ(а.с. 32).
На вказане майно за замовленням позивача Комунальним підприємством «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» складено технічний паспорт (а.с. 34-41).
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо невідповідності розмірів площі спірного приміщення у інвентарному описі № 2 від 30.11.2002 р. ( а.с. 46-50) та у технічному паспорті (31-41), оскільки , зазначаючи, що площа спірного приміщення у вказаному Описі вказана в розмірі 463,2 кв.м., апелянт не врахував, що у п. 5 Опису параметри підвального та цокольного поверхів рахуються окремо, а тому визначена при їх складанні загальна площа спірного приміщення складає 877, 2 кв.м., що майже відповідає площі, зазначеній у технічному паспорті на нього -855, 7 кв.м. Невелике розходження у розмірі площі приміщення в інвентарному описі та в технічному паспорті обумовлено тим, що при складанні інвентарного опису у 2002 році використовувались дані технічної інвентаризації приміщення, яка за методикою відрізнялась від технічної інвентаризації, проведеної під час складання технічного паспорту, виготовленого станом на 24.03.2009 р., зокрема не використовувалась електронна рулетка а також проводились не внутрішні, а зовнішні заміри приміщення.
В додаткових поясненнях від 25.09.2014 р. (вх. № 8254) відповідач -Коровинська сільська рада підтвердив, що позивач здійснює торговельну діяльність у спірному приміщененні,яке знаходиться на землі, що належить Коровінській сільській раді, обслуговує мешканців села Коровинці, проводить поточні та капітельні ремонти приміщення, підтримує його в належному стані (а.с.63-64) .
У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.
Відкритість та безперервність володіння вказаним майном підтверджується вищенаведеними доказами щодо обліку вказаного майна на балансі позивача, здійснення ним торговельної діяльності, виготовлення технічного паспорту, з яких вбачається, що позивач здійснюючи володіння протягом 10 річного періоду давнісного володіння -до 01.01.2011 р. ставився до майна як до свого та не вчиняв дій до приховування факту свого володіння від інших осіб, вказане майно з його володіння не вибувало та він не вчиняв дій щодо повернення цього майна.
До того ж, позивачем на даний час вживаються заходи для оформлення права користування земельною ділянкою, на який розташоване спірне майно, що підтверджується його заявою до відповідача від 25.06.2015 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як пояснили представники позивача, причиною того, що позивач тільки під час розгляду справи почав оформляти своє право на земельну ділянку було те, що він є платником єдиного податку, у зв'язку з чим відповідно до Податкового кодексу України не сплачував земельний податок.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Сукупність вищезазначених обставин, свідчать про добросовісність заволодіння, відкритость, безперервність, тривалість (понад десяти років) та безтитульність володіння позивачем спірним об"єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений об'єкт нерухомості на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103 , статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 26.06.14 р. у справі №920/927/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 03.07.15 р.
Головуючий суддя Горбачова Л.П.
Суддя Потапенко В.І.
Суддя Тарасова І. В.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 02.07.2015 |
Оприлюднено | 10.07.2015 |
Номер документу | 46277721 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Потапенко В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні