Постанова

від 23.06.2015 по справі 816/1466/15

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/1466/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мекенченко М.А.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Кременчук-2012" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06 травня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Кременчук-2012" (надалі - позивач; ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач; Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442202/146 від 22.01.2015 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 35678,75 грн, з яких: 28543,00 грн за основним платежем, 7135,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено права та законні інтереси ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначав, що перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України. Вказував, що надані позивачем в ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. А тому податковим органом правомірно констатовано заниження податку на додану вартість за перевіряємий період.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" зареєстровано у якості юридичної особи 24.02.2012 (код ЄДРПОУ 38052825), перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ та є платником ПДВ /а.с. 55, 57, т. І/.

Видами діяльності ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" за КВЕД-2010 є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (45.11), торгівля іншими автотранспортними засобами (45.19), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32) /а.с. 56, т. І/.

У період з 22.12.2014 по 26.12.2014 посадовою особою Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» за лютий 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 31 грудня 2014 року №2990/16-03-22-02-12/38052825 /а.с. 9-19, т. І/, у якому відображено заниження суми податку на додану вартість у розмірі 28543,00 грн за лютий 2014 року, чим порушено вимоги пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000442202/146 від 22.01.2015 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 35678,75 грн, з яких: 28543,00 грн за основним платежем, 7135,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с. 28, т. І/.

Позивач не погодився із вказаним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим оскаржив його до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню суд виходить з наступного.

Підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали господарські операції ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" з ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» .

Спірні відносини сторін стосуються права платника ПДВ на податковий кредит.

Так, згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, як визначено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені цією статтею.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, для узагальнення інформації про наявність і рух цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (об'єкти оперативної (операційної) оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі) призначені позабалансові рахунки класу "0".

Облік отриманих в оренду активів здійснюється за видами активів.

Прийняті в оперативну оренду основні засоби і нематеріальні активи зараховуються на позабалансовий рахунок 01 "Орендовані необоротні активи" за балансовою (залишковою) і первісною вартістю орендодавця, що зазначається в договорі операційної оренди.

Збільшення залишку рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" відбувається при прийнятті на облік основних засобів, нематеріальних активів, та інших необоротних активів, що отримані в оперативну оренду, зменшення - при їх поверненні орендодавцю та у випадках перенесення заборгованості перед орендодавцем за орендовані необоротні активи на баланс.

Аналітичний облік орендованих необоротних активів ведеться за видами активів.

При цьому, абзацом шостим розділу І вказаної Інструкції передбачено, що ведення рахунків класу 0 є обов'язковим для всіх підприємств.

Судом встановлено, що спірні відносини між позивачем та його контрагентом стосувалися оренди обладнання та придбання меблів.

Так, 03 лютого 2014 року між ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" (по тексту Договору- Орендар) та ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» (по тексту Договору - Орендодавець) укладено договір №18 щодо строкового платного користування обладнання згідно переліку в додатку №1 /а.с. 76-77, т. І/.

Пунктами 3.2 та 3.3 Договору визначено, що передання майна, що орендується, в оренду здійснюється Сторона за Актом приймання-передачі. Доставка обладнання виконується за адресою: м. Кременчук, Полтавська область, вул. Київська, 75 за рахунок Орендодавця.

Відповідно до пункту 4.3 Договору, строк оренди складає 6 календарних місяців з дати прийняття майна, що орендується, за Актом приймання-передачі.

Згідно Додатку №1 до Договору ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" орендувало у ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» шиномонтажний верстат, підйомник гідравлічний ROTARY, балансувальний верстат BEISSBART, MT855ADT, стенд розвал-сходження SIRIO S220E BTH, підйомник черирехстоєчний ОМА 528 /а.с. 78, т. І/.

Перелік обладнання в оренду ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" за залишковою вартість обладнання для обліку на за балансовому рахунку (01) оформлено як Додаток 2 до Договору /а.с. 79 ,т. І/.

Обладнання прийнято ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" відповідно до акту приймання-передачі від 03.02.2014 /а.с. 80, т. І/. 28.02.2014 між сторонами складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) /а.с. 83, 91 т. І/.

На підтвердження транспортування обладнання позивачем надано товарно-транспорту накладну №83 від 03.02.2014 /а.с. 81, т. І/.

Із товарно-транспортної накладної встановлено, що обладнання поставлялось на юридичну адресу підприємства позивача - вул. Київська, 75, м. Кременчук, Полтавська область.

На підтвердження повернення орендованого обладнання на юридичну адресу ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» - бульвар Лесі Українки, 5, м. Київ, позивачем надано товарно-транспортну накладну №123 від 28.02.2014 /а.с. 92 ,т. І/.

Також, судом встановлено, що приміщення по вул. Київська, 75, м. Кременчук, Полтавська область, перебуває на праві тимчасового користування позивачем на підставі договору оренди нежитлового приміщення №2 від 01.06.2013, укладеного з ТОВ В«Мідас-АвтоВ» /а.с.6-9, т. ІІ/.

Підтверджуючи формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надано рахунок-фактуру №022804 від 28.02.2014 на суму 140004,38, з яких ПДВ - 23334,06 грн, податкову накладну №141 від 28.02.2014 на суму 140004,38 грн, з яких ПДВ - 23334,06 грн /а.с. 47, 84, т. І/.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що питання про необхідність оренди обладнання у ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» розглянуто на загальних зборах ТОВ В«Автоцентр-Кременчук-2012В» 15.01.2014.

На загальних зборах прийнято рішення про взяття нової орендованої техніки на випробувальний термін для збільшення доходу підприємства в 2014 році згідно Бізнес-плану на 2014 рік, на підтвердження чого позивачем надано протоколи загальних зборів, наказ про директора підприємства про оренду обладнання, Бізнес-план, фінансові звіти /а.с. 146-168, т. І/.

На підтвердження факту використання у власній господарській діяльності орендованого обладнання позивачем надано Звіт про використання орендованої техніки за лютий 2014 року /а.с. 86-89 ,т. І/. Також надано оборотно-сальдову відомість по рахунку: 10 /а.с.10-16, т. І/.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що орендоване обладнання ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" використовувало у власній господарській діяльності, з метою надання послуг по ремонту автомобілів та технічному обслуговуванню автомобілів. на підтвердження чого надано договори заявки на технічне обслуговування, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по ремонту, звіти /а.с. 174-267, т. І/. Також позивачем надано схему розташування обладнання на підприємстві /а.с. 30-32, т. ІІ/.

12.02.2014 між ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" (по тексту Договору - Покупець) та ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» (по тексту Договору - Продавець) укладено договір №23 купівлі-продажу /а.с. 95-96, т. І/.

За умовами договору ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" придбано у ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» меблі.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.5 Договору, приймання-здача товару проводиться згідно видаткової накладної зі складу продавця за адресою: 39631, м. Кременчук, вул. Київська, 75. Доставка товару до місця розвантаження виконується за рахунок Продавця.

Підтверджуючи транспортування товару позивачем надано товарно-транспорту накладну /а.с. 100, т. І/.

На підтвердження формування податкового кредиту позивачем надано рахунок-фактуру №022803 від 28.02.2014 на суму 31255,06 грн, з яких ПДВ - 5209,18 грн, видаткову накладну №0228/03 від 28.02.2014, виписку по особовому рахунку, податкову накладну №1364 від 28.02.2014 на суму 31255,06 грн, з яких ПДВ - 5209,18 грн /а.с. 48, 85, 97, 99, т. І/.

Підтверджуючи факт використання придбаних меблів у власній господарській діяльності позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку: 152, акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів /а.с. 103, 105-130, т. І/.

Дослідивши у судовому засіданні перелічені вище копії податкових накладних, судом встановлено, що їх оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях проти позову відсутні.

Отже, наведені податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем товарів, що поставлено контролюючим органом під сумнів, а тому є підставою для віднесення спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту, та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

На підтвердження виконання вказаних вище договорів та реальності спірних оподаткованих господарських операцій, позивачем до матеріалів справи долучено рахунки фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспорті накладні /а. с. 47-48, 82, 84, 97, 99, т. І/, а також виписку по особовому рахунку, договір на відступлення права вимоги та платіжне доручення на підтвердження оплати /а. с. 85, 144, 145, т. І/.

Дослідивши в судовому засіданні вказані долучені до матеріалів справи копії документів бухгалтерського обліку, судом встановлено, що їх оформлено у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88. А відтак, вказані документи є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Наданими документами бухгалтерського обліку спростовано посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладних.

Факт використання у власній господарській діяльності орендованого обладнання та придбаних меблів наданими позивачем документами підтверджується.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено товарність спірних господарських операцій, наявність в діях позивача ділової мети, а також рух активів в ході здійснення господарської діяльності.

Суд також акцентує увагу на тому, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (45.11), торгівля іншими автотранспортними засобами (45.19), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32) /а.с. 56, т. І/.

Таким чином, спірні господарські операції відповідають виду та меті господарської діяльності договірних сторін.

Посилання контролюючого органу на відомості, викладені в акті перевірки контрагента позивача, не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання контролюючим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якому викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

З-поміж іншого, суд зазначає, що як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Крім того, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Так само, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) зазначив, що "… компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності." /пункт 71/.

Як висновок, суд зазначає, що допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Підставою для визначення добросовісному платнику податків грошових зобов'язань зі сплати ПДВ може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так само, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано будь-яких рішень суду щодо визнання вказаних вище договорів недійсними чи обвинувальних вироків суду, які б набрали законної сили та підтверджували факти протиправних кримінальних дій з боку посадової особи контрагента позивача по господарським операціям з ТОВ В«Сервіс-Трейд-ГрупВ» .

Враховуючи наведене вище в своїй сукупності, висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог вимоги пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства та фактичних обставин справи.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління."

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Разом з цим, долученими до матеріалів справи копіями первинних документів бухгалтерського обліку підтверджено право позивача на віднесення до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 28543,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення №0000442202/146 від 22.01.2015 необхідно визнати протиправним та скасувати, а позов ТОВ "Автоцентр-Кременчук-2012" - задовольнити.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Кременчук-2012" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 22.01.2015 року № 0000442202/146.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Кременчук-2012" (ідентифікаційний код 38052825) витрати зі сплати судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 26 червня 2015 року.

Суддя Р.І. Молодецький