Рішення

від 06.07.2015 по справі 903/662/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 липня 2015 р. Справа № 903/662/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО"

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка"

про стягнення 55 276,07 грн.

Суддя Слупко В.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №01/05 від 05.01.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 08.06.2015р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення 55 276,07 грн., в т.ч. 55 230,00 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання згідно п.5.4 договору поставки №31 від 31.03.2014р., 46,07грн. річних за період з 18.06.2014р. по 14.07.2014р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною оплатою відповідачем поставленої продукції згідно накладної №15 від 18.06.2014р.. В підтвердження правомірності нарахування штрафу та річних посилається на договір поставки №31 від 31.03.2014р., специфікацію від 17.06.2014р., накладну №15 від 18.06.2014р., рахунок-фактуру №15 від 18.06.2014р., довіреність №810 від 12.06.2014р., товарно-транспортну накладну №58 від 18.06.2014р., платіжні доручення №1941 від 11.07.2014р., №1972 від 14.07.2014р., №1990 від 15.07.2014р., підсумкову банківську виписку за період з 11.07.2014р. по 16.07.2014р.

Ухвалою суду від 17.06.2015р. порушено провадження у справі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у відзиві від 06.07.2015р. та у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що відповідач добровільно та в повному обсязі виконав зобов'язання по оплаті товару, позивач не наводить доказів понесення ним збитків, внаслідок затримки оплати, розмір штрафу є надмірно великим; просив зменшити розмір штрафу до 3 000,00грн.

Представник позивача категорично заперечує проти зменшення суми штрафу, вказуючи, що відповідач постійно порушує строки оплати поставленої продукції.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, ухвалив відхилити останнє у зв'язку з наступним:

Процесуальне законодавство, зокрема п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, передбачає право господарського суду, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, штрафу, пені, які підлягають стягненню.

Тому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Вказана правова позиція викладена Вищим господарським судом України у п.3.17.4 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідач не навів і не обґрунтував підстав для зменшення розміру пені жодними доказами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши долучені до справи докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (покупець) був укладений договір поставки №31, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та сплатити на умовах, що вказуються в специфікаціях (додатках) до договору, сільськогосподарську продукцію (а.с. 10-11).

Відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору найменування, кількість та ціна товару встановлюється у накладних (специфікаціях, рахунках).

Документи, що надаються на товар до оплати: специфікація (додаток), рахунок-фактура (п. 3.7 договору).

Згідно п. 5.4 договору у разі не оплати партії товару або за порушення строків оплати покупець сплачує штраф у розмірі 20,00% від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору.

Сторони у специфікації від 17.06.2014р. (додаток до договору) обумовили: найменування товару - соя товарна, кількість - 42,00 тонн, загальна вартість - 276 150,00грн. (а.с. 12).

Специфікація від 17.06.2014р. підписана сторонами та скріплена печатками.

На виконання договору та специфікації позивачем згідно накладної №15 від 18.06.2014р., товарно-транспортної накладної №58 від 18.06.2014р. було поставлено ТзОВ "Агротехніка", а останнім прийнято товарно-матеріальні цінності (соя товарна) в кількості 39,62 тонн загальною вартістю 260 501,50грн. (а.с. 13, 15).

Відпуск та отримання товару стверджуються відміткою відповідача про отримання на накладній №15 від 18.06.2014р. згідно довіреності №810 від 12.06.2014р. (а.с. 14).

18.06.2014р. позивачем було виставлено відповідачу до оплати рахунок-фактуру №15 на загальну суму 260 501,50грн. (а.с. 13).

У п. 5 специфікації зазначено, що оплата за товар проводиться покупцем протягом двох банківських днів згідно рахунку-фактури, накладної та податкової накладної на прийняту партію товару у складі покупця.

Відповідач оплату за отриману продукцію здійснив наступним чином: 11.07.2014р. - 60 501,50грн. (платіжне доручення №1941, а.с. 16), 14.07.2014р. - 100 000,00грн. (платіжне доручення №1972, а.с. 17), 15.07.2014р. - 100 000,00грн. (платіжне доручення №1990, а.с.18).

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставлено товару, позивач звернувся з позовом про стягнення 55 230,00 грн. штрафу згідно п.5.4 договору поставки №31 від 31.03.2014р., 46,07грн. річних за період з 18.06.2014р. по 14.07.2014р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст.265 ГК України, ст. 712 ЦК України, згідно яких одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Існування договірних зобов'язань, що випливають із договору поставки №31 від 31.03.2014р., не заперечено. Доказів розірвання, визнання договору недійсним у встановленому законом порядку суду не подано.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

У відповідності до ч.4 ст.213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 5.4 договору сторони обумовили, що у разі не оплати партії товару або за порушення строків оплати покупець сплачує штраф у розмірі 20,00% від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору.

Згідно специфікації від 17.06.2014р. (додаток до договору) найменування товару - соя товарна, кількість - 42,00 тонн, загальна вартість - 276 150,00грн. (а.с. 12).

Специфікація від 17.06.2014р. підписана сторонами та скріплена печатками.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 55 230,00грн. 20% штрафу за прострочення платежу згідно ст.ст. 230-231 ГК України, ст.ст. 549, 627 ЦК України та п. 5.4 договору підставні та підлягають до задоволення.

Позивачем відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 46,07 грн. річних за період з 18.06.2014р. по 14.07.2014р.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних, суд вважає їх підставними, нарахованими у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України, та такими, що підлягають до задоволення згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розрахунок нарахування річних перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 193, 202, 230-232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 549, 599, 610-612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (м. Луцьк, вул.Єршова, 11, код ЄДРПОУ 21750952) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" (м. Київ, проспект Оболонський, 30, офіс 287, код ЄДРПОУ 38615496) 55 230,00грн. штрафу, 46,07грн. річних, 1 827,00грн. витрат по сплаті судового збору. Всього - 57 103,07грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

08.07.2015р.

Суддя В.Л. Слупко