Постанова

від 01.07.2015 по справі 901/3976/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа№ 901/3976/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Шалівський В.О.

за участю представників:

від позивача-1: Юрченко Ю.Є. (представник за довіреністю)

від позивача-2: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Іщенко Г.М. (представник за довіреністю)

від третьої соби-1: не з'явився

від третьої соби-2: Ольховець В.П. (представник за довіреністю)

від прокуратури: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль"

на рішення господарського суду Київської області

від 25.03.2015р.

у справі № 901/3976/13 (головуючий суддя: Лопатін А.В., Лилак Т.Д., Ярема В.А.)

за позовом заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України

2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний Військовий санаторій "Ялтинський"

до 1) Ялтинської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим

2) Міністерства оборони України

про визнання недійсним рішень та договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний Військовий санаторій "Ялтинський" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Ялтинської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" про визнання недійсним рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 р. №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення та рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 №208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184) та договору оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведеною органами прокуратури АР Крим перевіркою встановлені порушення вимог законодавства при вилученні Ялтинською міською радою земель державної власності оздоровчого призначення, що перебували в користуванні Державного підприємства "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" та подальшій передачі їх в користування.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.01.2014 у справі №901/3976/13, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2014, задоволено позовні вимоги заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" до Ялтинської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим та Міністерства оборони України про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасовано рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 №208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2014 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. у справі №901/3976/13 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.01.2014 р. у справі №901/3976/13 скасовано, та справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційної інстанції вказав, що судами не враховано, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України, і якщо з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Однак, обставини щодо визначення початку перебігу позовної давності щодо кожного з позивачів у справі і щодо кожної з позовних вимог судами не встановлювався. Крім того, суди не звернули увагу, що заступник прокурора АР Крим, звертаючись з позовом, посилається в своїй позовній заяві на придбання відповідачем-2 частини нерухомого майна, яке належало санаторію, отже, на час прийняття міськрадою оскаржуваних рішень позивач-2 як державне підприємство фактично вже не було розташоване на спірній земельній ділянці, відтак не можна вважати достатньо ґрунтовним застосування судами як підстави для задоволення позовних вимог норми п. "ж" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), за приписами якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. Разом з тим, суди не встановили, чи призведе до відновлення прав позивачів на цю земельну ділянку визнання недійсним рішення Ялтинської міськради від 22.12.2009 № 208 про надання відповідачеві-2 в оренду частини цієї ділянки, реалізованого шляхом укладення договору оренди від 26.03.2010 №041000700029. Крім того, суди не визначились чи відбувалось вилучення спірної земельної ділянки (ст. 149 ЗК України) чи припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача (ст. 142 ЗК України), а також помилково застосували ч. 9 ст. 149 ЗК України щодо визначення виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та вирішено забезпечити розгляд господарських справ господарського суду Автономної Республіки Крим - господарським судом Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13 позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 № 173 щодо припинення Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасувати рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010. Стягнуто з Ялтинської міської ради (98600, пл. Радянська, 1, м. Ялта, код ЄДРПО України 25149223) на користь Державного бюджету України (за кодом бюджетної класифікації: ГУ ДКУ у Київський області, р/р 31214206783001, МФО 821018, код за ЄДРПО України 37955989) 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" (95034, вул. Плотинна, 9, м. Сімферополь, код ЄДРПО України 35941471) на користь Державного бюджету України (за кодом бюджетної класифікації: ГУ ДКУ у Київський області, р/р 31214206783001, МФО 821018, код за ЄДРПО України 37955989) - 1147 (одну тисячу сто сорок сім) гривень 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог заступнику прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України про визнання недійсними та скасування рішень, та визнання недійсним договору оренди.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник вказує на те, що судом першої інстанцій не було враховано встановлені при вирішенні адміністративного спору в справі №2а-9080/09/8/0170 обставини відповідності вимогам законодавства прийнятого Ялтинською міською радою рішення від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Також скаржник вказує на безпідставність висновків суду про те, що строк позовної давності не є пропущеним. Скаржник зазначає, що судом не було з'ясовано правомірності підстави прокурорської перевірки, не досліджувались акти перевірок дотримання вимог земельного законодавства Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим від 17.04.2013 р. та 14.11.2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р у справі №901/3976/13 ( у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Зубець Л.П.) прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2015року.

Розпорядженням секретаря судової колегії від 01.07.2015р змінено склад колегії суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 р у справі №901/3976/13 (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2015року.

В судове засідання апеляційної інстанції представники позивача-2, відповідача-1, третьої соби-1, прокуратури не з'явилися.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб, прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи, прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників позивача-2, відповідача-1, третьої соби-1, прокуратури.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача-2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України про визнання недійсними та скасування рішень, та визнання недійсним договору оренди.

Представник позивача-1 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити без змін рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи-2 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити без змін рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015р. у справі №901/3976/13, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача-2, позивача-1, третьої особи-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Ялтинської міської ради від 29.11.2001 №34 Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування санаторію земельну ділянку за адресою м. Ялта, вул. Свердлова, 32, площею 18,024 га та 28.12.2001 видано Державний акт серії ІІ-КМ №001277, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №172.

15.11.2007 до Ялтинської міської ради надійшов лист від імені Міністерства оборони України за №197/18 від 31.10.2007 про відмову від земельної ділянки площею 16,5709 га зі складу земельної ділянки площею 18,024 га, яка знаходиться у користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський".

Рішенням Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173, з посиланням, зокрема на статті 141-142, 149 Земельного кодексу України та вищевказаний лист Міністерства оборони України від 31.10.2007 №197/18, припинено право постійного користування Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію, та включено її до земель запасу Ялтинської міської ради.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.11.2009 р. №1979 нежитлові приміщення по вулиці Свердлова №№ 32, 34, 38 в місті Ялта об'єднано в одну поштову адресу - вулиця Свердлова №34.

В подальшому, рішенням 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 р. №208 затверджено проект землеустрою із відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 34 та надано останньому цю земельну ділянку в оренду на 49 років.

На підставі вказаного рішення, 26.03.2010 між Ялтинською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки №041000700029, за умовами якого орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення, код 1.17, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 34, кадастровий номер 0111900000:01:003:0184 (п.1.1 договору); в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,9212 га (п.2.1 договору); на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди (п. 2.2 договору); договір оренди укладено строком на 49 років з моменту прийняття рішення №208 29-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 22.12.2009 (п.3.1 договору); земельна ділянка надається в оренду для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель і споруд (п. 5.1 договору); цільове призначення земельної ділянки - рекреаційне призначення (п.5.2 договору).

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим, посилаючись на результати проведеної органами прокуратури АР Крим перевірки, якою встановлені порушення вимог законодавства при вилученні Ялтинською міською радою земель державної власності оздоровчого призначення, що перебували в користуванні Державного підприємства "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", та подальшій передачі їх в користування, звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", вимоги якого обґрунтовані, зокрема приписами ст. ст. 13, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву № 144/10-02 від 16.12.2013 року та доповненнях до відзиву від 16.09.2014 року, які містяться в матеріалах справи, відповідачем-2 заявлено про застосування позовної давності до вимог прокурора.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ч.ч.1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі №3-194гс14.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що початок перебігу позовної давності щодо обох позивачів і щодо кожної з позовних вимог виник у квітні 2013 року, з урахуванням того, що прокурору та позивачам про порушення державних інтересів у спірних правовідносинах, зокрема про прийняття Ялтинською міською радою рішень №173 від 14.12.2007, № 208 від 22.12.2009 та укладення між відповідача договору оренди земельної ділянки від 26.03.2010, стало відомо у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року відповідно.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2012р. встановлено, що з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, особа має право звернутися до суду протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи наведені нормативні приписи, а також той факт, що Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2012 набрав чинності 15.01.2012, у той час, як з позовом у даній справі заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим 28.11.2013 року, колегія судів вважає, що позивачами в частині позовних вимог про визнання недійсними та скасування спірних рішень Ялтинської міськради не пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права, встановленого ст. 257 ЦК України, про застосування якого було заявлено відповідачем-2.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Згідно статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру", прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за заявою інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів держави.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також, вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається зі змісту частини другої статті 21 та частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Функції держави, які складають права та законні інтереси позивача, повинні виконуватися та/або порушуватися саме у спірних правовідносинах, тобто в межах предмету та підстав позову.

Таким чином, Кабінет Міністрів України та Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", в інтересах яких подано прокурором позов у даній справі, набули статусу позивачів у справі, отже на них розповсюджуються положення частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у таких осіб порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсним актів Ялтинської міської ради є факти, що свідчать про відповідність вказаного акту вимогам законодавства та про порушення вказаним актом прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту листа управління Держземагенства у місті Ялті від 05.11.2013 р. № 8798-2/ю-25-4, спірна земельна ділянка згідно Державної статистичної звітності "Облік земель" (форма 6-зем) станом на 2007 рік рахувалась на обліку: рядок 7.2 (шифр 85) "Землі оздоровчого призначення" (категорія земель), в тому числі по окремих видах використання в межах категорії земель: графи 34, 43, 79 "забудовані землі", "землі суспільного призначення", "землі оздоровчого призначення".

Інструкція із заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 № 377, передбачає, що у рядку 85 зазначаються дані про землекористувачів земель оздоровчого призначення, а у графах відображається класифікація земель згідно зі "Стандартною статистичною класифікацією землекористування ЄЕК", як змішана: за видами земельних угідь та видами економічної діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що земельна ділянка площею 18,024 га, яка перебувала в користуванні ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" відносилась до земель оздоровчого призначення, що згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України, є окремою категорією земель.

Земельний кодекс України та Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 62) визначає землі оздоровчого призначення як курортні і лікувально-оздоровчі зони, території яких мають природні лікувальні фактори (кліматичні та інші умови), сприятливі для лікування і оздоровлення людей. Закон України "Про курорти" від 05.10.2000 під поняттям "курорт" вважає освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки курортні і лікувально-оздоровчі території віднесені до об'єктів, що підлягають особливій охороні.

Місто Ялта включене до Переліку населених пунктів, віднесених до курортних, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 року № 1576 (з відповідними змінами).

Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, порушення, у зв'язку з прийняттям відповідних актів прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, а також порушення цими актами права власності.

Незаконність може полягати, як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Крім того, відповідно до пункту "ж" частини третьої статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. Аналогічна норма міститься в Законі України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" відповідно до свого Статуту засновано на державній власності та підпорядковано Міністерству оборони України, яке є його органом управління.

Відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною другою статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ст. 142 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Статтею 10 Закону України "Про оборону України" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Враховуючи що Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі спірною земельною ділянкою, питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га мало вирішуватися на підставі заяви позивача-2, Міністерством оборони України в порядку ст. 142 Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом "а" статті 16 та частиною восьмою статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучала земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті.

Отже, виходячи із аналізу змісту положень статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), колегія суддів вважає, що Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський".

Таким чином, рішення Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173, яким ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - "землі оздоровчого призначення" - та включено їх до земель Ялтинської міської ради на підставі листа Міністерства оборони України від 31.10.2007 № 197/18, прийнято з перевищенням Ялтинською міською радою власних повноважень та всупереч волі користувача земель.

Згідно статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п. 12 розділу 10 ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради. При цьому, п "г" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до компетенції місцевих рад віднесено право вилучення земельних ділянок лише із земель комунальної власності, а згідно з п. "а" ч. 1 ст. 13 та п "а" ч. 1 ст. 16 ЗК України, розпорядження землями державної власності відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів АР Крим.

Відтак, суд дійшов висновку що до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства є неможливим.

Водночас, землі оздоровчого призначення є об'єктами особливої охорони, тому їх правовий режим базується на певних обмеженнях і заборонах. Законодавство (ст. 62 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" і п. 1 ст. 48 ЗК України) забороняє на землях оздоровчого призначення діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні властивості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.

Порушення при вилученні з користування ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" земель та їх передачі в оренду зафіксовані також в Актах перевірок Держсільгоспінспекції від 17.04.2013 р. та 14.11.2013, які є дійсними та у встановленому Законом порядку не оскаржені.

Отже, Ялтинською міською радою вказане рішення прийнято з порушенням виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо вилучення земельних ділянок державної власності оздоровчого призначення, які перебувають у постійному користуванні.

Припинення права постійного землекористування ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський" могло бути здійснено власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.

Аналогічну правову позицію висловлює Верховний суд України, зокрема у постанові від 26 березня 2012 року у справі №5002-24/216-2011, яка в силу положень статті 111-28 ГПК є обов'язковою для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про неправомірність дій Ялтинської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 № 173 щодо припинення Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184).

Згідно п'ятої частини статті 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні, проводиться тільки після вилучення (викупу) його в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Таким чином, приписами вищенаведених правових норми встановлено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється після її вилучення у передбаченому Земельним кодексом порядку.

Суд встановив, що земельна ділянка, яка передана ТОВ "Дворцово-парковий ансамбль", у встановленому Земельним кодексом України порядку, не вилучалася та її цільове призначення не змінювалося, що в свою чергу свідчить про невідповідність закону рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені статтею 21 Земельного кодексу України. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Земельні ділянки в таких випадках можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, за згодою землекористувачів (частини 1 та 2 статті 149 ЗК України).

Судом встановлено, що у Ялтинської міської ради відсутні будь-які підстави для розпорядження вказаною земельною ділянкою ДП МОУ "ЦВС "Ялтинський".

Незважаючи на допущені порушення при вилученні зазначеної земельної ділянки, рішенням Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 затверджено проект землеустрою, а ділянку передано в оренду.

У листі заступника начальника Головного управління містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради від 5.11.2013 за №01.2-11/5727 зазначено, що містобудівні обґрунтування розміщення об'єктів TOB "Дворцово - парковий ансамбль" в управління не надходили.

Зважаючи на порушення, допущені при розробленні проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 12,9212 га в оренду OB "Дворцово-парковий ансамбль", Головним управлінням містобудування, архітектури та регіонального розвитку Ялтинської міської ради 23.04.2013 відкликано висновок № 05/4170 від 25.05.2009 щодо можливості цільового використання земельної ділянки TOB "Дворцово - парковий ансамбль" площею 12,912 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд.

Згідно статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок юридичним особам та визнання недійсними угод щодо них.

Водночас, Ялтинською міською радою передано в оренду TOB "Дворцово-парковий ансамбль" земельну ділянку, яка у відповідності до ст.ст. 80, 84 Земельного кодексу України відноситься до земель державної власності та до комунальної власності повноважним органом ніколи не передавалася.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про неправомірність дій Ялтинської міської ради щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184) є нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладеного 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрованого 27.05.2010, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи статті 207 Цивільного кодексу України надають суду право визнати недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Як встановлено вище, укладений між Ялтинською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" договір оренди земельної ділянки, було укладено на підставі рішення Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду ТОВ "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184).

Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним рішення Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208, які суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, колегія суддів вважає, що договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010 укладений з порушенням законодавства, а саме при укладенні договору оренди земельної ділянки не були дотримані вимоги, передбачені ст. 203 ЦК, у відповідності до ст. 215 ЦК, тому такий правочин підлягає визнанню судом недійсним.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 25.03.2015 р. у справі № 901/3976/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 901/3976/13 повернути до господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко