Ухвала

від 03.07.2015 по справі 297/3072/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/3072/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

03 липня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів БОДНАР О.В., ДЖУГИ С.Д.

при секретарі МАРИНЕЦЬ Д.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Фермерського господарства «Русетт» і ОСОБА_3 служби Берегівського районного управління юстиції про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за апеляційною скаргою ФГ «Русетт» на рішення Берегівського районного суду від 13 березня 2015 р., -

в с т а н о в и л а :

28.11.2014 ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5-Ф.Л., ФГ «Русетт» і ОСОБА_3 служби Берегівського райуправління юстиції мотивуючи таким.

За відповідачем ОСОБА_6, який є чоловіком ОСОБА_1, зареєстрована на праві власності земельна ділянка площею 2,9656 га, що розташована на території ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району. 03.06.2014 ОСОБА_5-Ф.Л. уклав з ФГ «Русетт» договір оренди цієї ділянки, який зареєстровано ОСОБА_3 службою Берегівського РУЮ 19.06.2014. За умовами договору строк оренди землі встановлений у 49 років, а орендна плата - 160,00 грн на рік за всю ділянку. Договір підлягає визнанню недійсним, а ділянка - поверненню з таких підстав.

Земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_5-Ф.Л., яке перебуває в шлюбі з 1967 року, оскільки була придбана під час шлюбу. Положення ст. 65 ч. 3 СК України, ст. 369 ч. 2 ЦК України передбачають обов'язкову згоду співвласника на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає державній реєстрації, така згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. На порушення цих вимог закону договір оренди був укладений без згоди позивача, між тим, позивач заперечує щодо укладення договору на такий тривалий час і за таку мізерну плату.

Оскільки договір суперечить вимогам закону, а встановлена ним орендна плата суперечить моральним засадам суспільства, договір виходячи з наведених положень закону та з положень ст. 203 ч. 1, ст. 369 ч. 4 ЦК України слід визнати недійсним і застосувати правила, встановлені частиною 1 статті 216 ЦК України.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_5-Ф.Л. із ФГ «Русетт» 03.06.2014 і зареєстрований ОСОБА_3 службою Берегівського райуправління юстиції 19.06.2014 та зобов'язати ФГ «Русетт» повернути земельну ділянку власнику.

Рішенням Берегівського районного суду від 13.03.2015 позов задоволено: визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,9656 га, розташованої на території ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району, укладений ОСОБА_5-Ф.Л. із ФГ «Русетт» 03.06.2014 і зареєстрований ОСОБА_3 службою Берегівського райуправління юстиції 19.06.2014; зобов'язано ФГ «Русетт» повернути зазначену земельну ділянку власнику ОСОБА_5-Ф.Л.; стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5-Ф.Л., ФГ «Русетт» і ОСОБА_3 служби Берегівського РУЮ 521,57 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ФГ «Русетт», який вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суть доводів апеляції зводиться до такого: спірна земельна ділянка не належить до спільної сумісної власності подружжя, позаяк ОСОБА_5-Ф.Л. одержав її за своєю заявою на підставі рішення органу місцевого самоврядування в порядку реалізації права на приватизацію земельних ділянок; норми СК України та ЦК України, на які в обґрунтування своїх вимог посилався позивач, передбачають згоду співвласника на розпорядження майном, під яким слід розуміти саме відчуження майна, тоді як оренда передбачає вибуття майна з володіння та користування власника за плату, проте - не відчуження майна, тож для передачі майна в оренду не вимагається згода співвласника. Отже, на думку апелянта, власник землі розпорядився своїми правами належним чином, уклав договір оренди землі, який за своїм змістом та формою відповідає вимогам закону і підстав для визнання його недійсним немає. Апелянт просить рішення суду скасувати, в позові - відмовити.

У письмових запереченнях на апеляцію позивач ОСОБА_4 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін. Зазначає, зокрема, про неврахування апелянтом дійсних обставин набуття спірної земельної ділянки у власність подружжям.

Відповідач ОСОБА_5-Ф.Л. в адресованій апеляційному суду заяві вказує на невизнання апеляційної скарги, просить її відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ФГ «Русетт» ОСОБА_8, яка апеляцію підтримала, відповідача ОСОБА_5-Ф.Л., який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та норм ст. 303 ч. 1 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд не робить висновків по суті щодо судового рішення, ухваленого стосовно відповідача ОСОБА_3 служби Берегівського РУЮ, та бере до уваги відповідні пов'язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду скарги.

Пред'являючи вимоги позивач і задовольняючи їх - суд першої інстанції виходили з належності спірної земельної ділянки до спільної сумісної власності подружжя та з недотримання вимог закону при передачі одним з подружжя землі в оренду, що має наслідком порушення майнових прав іншого з подружжя. Рішення суду є правильним по суті, справедливим і відповідає вимогам закону та обставинам справи. На підставі наявних доказів і матеріалів встановлені такі факти і обставини.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувають у шлюбі з 31.12.1967 (а.с. 7).

16.02.2000 ОСОБА_5-Ф.Л. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого держнотаріусом Берегівської держнотконтори ОСОБА_9 за реєстровим № 2-1153, купив у ОСОБА_10 і ОСОБА_11 права на земельні частки (паї) у КСГП «Косино-Шомське» в с. Косонь Берегівського району Закарпатської області; ці права на земельні частки (паї) розміром 2,40 в умовних кадастрових гектарах кожна належали:

ОСОБА_10 на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0052207, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 26.11.1996 за № 694;

ОСОБА_11 на підставі Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0052238, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 26.11.1996 за № 663;

Сертифікати були видані Берегівською РДА 26.11.1996 на підставі розпорядження від 26.11.1996 № 988.

Засвідчені Закарпатським обласним державним нотаріальним архівом копії договору купівлі-продажу від 16.02.2000, Сертифікатів на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0052207 і серії ЗК № 0052238, виданих 26.11.1996, довідок КСГП «Косино-Шомське» від 14.02.2000 №№ 20 і 21, виданих відповідно ОСОБА_11 і ОСОБА_10 щодо особових рахунків та перебування у списках паювання відповідно під №№ 663 і 694, приєднані апеляційним судом до матеріалів справи (а.с. 155-159).

Рішенням позачергової сесії 23-го скликання ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району від 05.05.2000 «Про виділення земельних часток (паїв) в натурі громадянам, які бажають вести господарювання без створення юридичної особи» на виконання Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529 надано громадянам, колишнім членам КСГП «Косино-Шомське» в приватну власність земельні ділянки (паї) площею 1,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно додатків (п. 1); зобов'язано відділ земельних ресурсів виділити в натурі земельні ділянки громадянам, які будуть вести колективну форму господарювання, зокрема, у СТзОВ «Берег-Кочик» по контуру № 837 (п. 3) (а.с. 95).

На підставі зазначеного рішення від 05.05.2000 ОСОБА_5-Ф.Л. був ОСОБА_7 сільською радою 22.07.2000 виданий Державний акт серії ІІІ-ЗК № 017035 на право приватної власності на земельну ділянку на території ОСОБА_7 сільради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка складалася з кількох частин, у т.ч., з ділянки площею 2,97 га, яку склали ділянки площами 1,48 га і 1,49 га (а.с. 53). Цей факт підтверджується і відповіддю ОСОБА_7 сільради від 13.03.2015 за № 24 на адвокатський запит ОСОБА_8, в якому також зазначено, що землю було надано в контурі № 837 на підставі заяви ОСОБА_5-Ф.Л., яка за закінченням 5-річного терміну зберігання не може бути надана (а.с. 94).

Як випливає з наявних у справі копій судових рішень:

ухвалою Берегівського районного суду від 27.04.2007 була затверджена мирова угода між ОСОБА_12 і ОСОБА_5-Ф.Л., за умовами якої ОСОБА_5-Ф.Л. на погашення свого боргу передав ОСОБА_12 у власність вищевказану земельну ділянку площею 2,97 га, яка на той час вже мала кадастровий номер 2120485600:03:000:0056 (а.с. 54-55);

ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 ухвалу Берегівського районного суду від 27.04.2007 скасовано (а.с. 56-57);

постановою Берегівського районного суду від 30.08.2012 встановлено, що за час, доки мирова угода була чинною, ОСОБА_12 одержав Державний акт серії ЯД № 546548 на право власності на цю земельну ділянку, який рішенням Берегівського районного суду від 07.12.2011 був визнаний недійсним, і постановлено зобов'язати начальника Держкомзему в м. Берегові та Берегівському районі виготовити ОСОБА_5-Ф.Л. державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,97 га, яка розташована на території ОСОБА_7 сільської ради за межами населеного пункту та була виділена ОСОБА_5-Ф.Л. на підставі рішення позачергової сесії 23-го скликання ОСОБА_7 сільської ради від 05.05.2000, і зареєструвати даний акт на земельну ділянку площею 2,97 га в порядку, визначеному законодавством (а.с. 62-63);

рішенням Берегівського районного суду від 22.01.2014 у зв'язку з невиконанням постанови Берегівського районного суду від 30.08.2012 та беручи до уваги зміни з 01.01.2013 в законодавстві щодо порядку державної реєстрації майнових прав, з метою забезпечення можливості реєстрації права власності визнано за ОСОБА_5-Ф.Л. право власності на земельну ділянку площею 2,9656 га, розташовану на території ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, з кадастровим номером 2120485600:03:000:0176 та із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; зобов'язано ОСОБА_3 службу Берегівського РУЮ здійснити на корить ОСОБА_5-Ф.Л. державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с. 64-66).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.03.2014 № 19320662 підтверджується факт реєстрації 05.03.2014 за ОСОБА_5-Ф.Л. на підставі рішення Берегівського районного суду від 22.01.2014 права власності на земельну ділянку площею 2,9656 га, розташовану на території ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району, з кадастровим номером 2120485600:03:000:0176 та із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9).

За змістом положень ст.ст. 4, 86, 112, 128, 151, 153, 224 ЦК Української РСР (1963 р., тут і далі нормативні акти в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст.ст. 2, 4, 8, 12, 13, 16, 19, 49 Закону України «Про власність», ст.ст. 22, 28 КШС України, п. 3 Указу Президента України від 10.11.1994 № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», п.п. 5, 6 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», п.п. 1, 2 Указу Президента України від 21.04.1998 № 332/98 «Про захист прав власників земельних часток (паїв)», п.п. 1.2., 2.2., 2.3. та інших положень Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого наказом Мін'юсту України та Держкомзему України від 06.06.1996 № 14/5; 48 (реєстрація в Мін'юсті України від 24.06.1996 за № 324/1349):

право на земельну частку (пай), що посвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), як майнове право було об'єктом купівлі-продажу, відповідний договір підлягав нотаріальному посвідченню з подальшою реєстрацією райдержадміністрацією за місцезнаходженням сільськогосподарського підприємства;

право власності, в т.ч., право власності подружжя, виникає з підстав, не заборонених законом, зокрема, з угод, майнові права, що були придбані подружжям (одним з подружжя) під час шлюбу за договором купівлі-продажу, набувалися подружжям у спільну сумісну власність з презумпцією рівності часток;

після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до райдержадміністрації;

правомірність договору, за яким були придбані майнові права, набуття подружжям придбаного в шлюбі майна у спільну сумісну власність та правомірність володіння майном презюмуються.

Таким чином, майнові права на земельні частки (паї) були придбані подружжям ОСОБА_5-Ф.Л. і ОСОБА_4 у спільну сумісну власність, право виникло з договору купівлі-продажу. Саме і тільки придбання цих прав уможливило подальше виникнення права власності на земельну ділянку та оформлення цього права на ім'я ОСОБА_5-ОСОБА_7 сільська рада прийняла 05.05.2000 рішення про надання у приватну власність земельних ділянок саме в порядку виділення в натурі земельних часток (паїв), з урахуванням положень законодавства щодо оформлення права власності на землю за наслідками паювання земель, підставою для чого були придбані майнові права, на підставі цього, прийнятого в указаному порядку рішення, був виданий ОСОБА_5-Ф.Л. державний акт на право приватної власності на конкретну земельну ділянку. Сама по собі вказівка на подачу ОСОБА_5-Ф.Л. заяви про надання земельної ділянки у власність наведеного не спростовує, йому не суперечить та лише відображає формалізовану процедуру, яка випливає з суті та порядку стосунків громадянина з органом місцевого самоврядування, дотримання якої для звернення особи та для прийняття відповідного рішення, видачі документів передбачалося ст.ст. 17, 23 ЗК України (1990 р.) та іншим законодавством.

Отже, тлумачення апелянтом заяви, необхідної для оформлення права, що раніше виникло з договору, поза наведеним контекстом не ґрунтується на законі, суперечить дійсним обставинам справи та є припущенням. У справі немає доказів, які б спростовували доводи ОСОБА_4 і ОСОБА_5-Ф.Л. про підстави набуття прав на землю, похідний від цього характер інших дій, документів та доводили б набуття права власності на землю лише одноосібно ОСОБА_5-Ф.Л. і, при цьому, з підстав, що не пов'язуються з придбанням майнових прав на земельні частки (паї). Договір купівлі-продажу майнових прав містить вказівку на необхідність його реєстрації в Берегівській РДА, договір, як і рішення сільської ради про надання у власність землі, є чинними, немає доказів і про оспорювання дійсності державного акта, що на реалізацію зазначеного рішення видавався на ім'я ОСОБА_5-Ф.Л., тому доводи апелянта стосовно відсутності перереєстрації сертифікатів у зв'язку з їх відчуженням, міркування щодо недотримання свого часу певних процедур при оформленні відповідних прав тощо, необґрунтовані, не впливають на суть спору і не можуть братися до уваги.

Обставини щодо переходу прав на земельну ділянку, які мали місце в подальшому, та реєстрація права власності на землю за ОСОБА_5-Ф.Л. на підставі рішення суду як результат цих обставин, що є фактичним відновленням стану, який існував до відчуження земельної ділянки на підставі вищезгаданої мирової угоди, не усувають підстав, з яких у подружжя виникло право спільної сумісної власності на землю. Право власності на землю іншого з подружжя - позивача ОСОБА_4 було відновлено одночасно з відновленням прав ОСОБА_5-Ф.Л., на що реєстрація ділянки на ім'я лише одного з подружжя не впливає, спору між подружжям з цього приводу немає.

З огляду на викладене, заперечення апелянтом права спільної сумісної власності подружжя на спірну земельну ділянку колегія суддів вважає хибним.

03.06.2014 ОСОБА_5-Ф.Л. (орендодавець) і ФГ «Русетт» (орендар) підписали договір оренди земельної ділянки площею 2,9656 га, кадастровий номер 2120485600:03:000:0176, що належить ОСОБА_5-Ф.Л., зареєстрована за ним на підставі рішення Берегівського районного суду від 22.01.2014 і розташована на території ОСОБА_7 сільської ради Берегівського району (а.с. 4-6).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 792 ЦК України (2003 р.), ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV)). Орендодавцями земельних ділянок є, зокрема, громадяни, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи; укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ст. 4 ч. 1, ст. 16 ч. 1 Закону № 161-XIV). Згідно з приписами ст. 6 ч. 5, ст. 14 Закону № 161-XIV, ст. 1 ч. 1, ст. 2 ч. 1, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1 п. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо обов'язковості письмової форми договору оренди землі та державної реєстрації права оренди земельної ділянки, підписаний 03.06.2014 договір зареєстровано 19.06.2014 ОСОБА_3 службою Берегівського РУЮ, що стверджується датованим цим днем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 8).

З доданої до договору оренди схеми розміщення земельної ділянки, з кадастрового плану, доданого до листа ОСОБА_7 сільради від 13.03.2015 за № 24 (а.с. 11, 96), з інших матеріалів справи вбачається та визнано в апеляційному суді сторонами договору, що орендована ділянка є саме тією, щодо якої видавався ОСОБА_5-Ф.Л. державний акт і яка знаходиться в контурі № 837. Тобто, з приводу ідентифікації, параметрів і місця розташування земельної ділянки спору між сторонами в справі немає, ніким не заперечується й вказівка в рішенні ОСОБА_7 сільради від 05.05.2000 на надання землі в контурі № 837. Умови договору передбачають, що земельна ділянка передається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до її цільового призначення (п.п. 1, 21); договір укладено на 49 років (п. 6); орендна плата за користування земельною ділянкою встановлена у розмірі 160,00 грн на рік (п. 7).

Відповідно до норм СК України:

сімейні відносини, в т.ч., майнові відносини подружжя, регулюються на засадах рівності прав і обов'язків жінки та чоловіка, справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 1 ч. 1, ст. 7 ч.ч. 6, 9);

майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності…, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 ч.ч. 1, 2);

дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63);

дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ст. 65 ч. 1); дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 ч. 2); для укладення одним із подружжя договорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово, згода на укладення договору, який потребує державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст. 65 ч. 3); договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (ст. 65 ч. 4).

Норми СК України щодо права спільної сумісної власності подружжя узгоджуються як з вищенаведеним законодавством, що було чинним до 01.01.2004, так і з нормами ст.ст. 355, 368, 369 ЦК України (2003 р.). Цивільні права особа здійснює, а цивільні обов'язки - виконує у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, зловживання правом не допускається; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, зокрема, земельною ділянкою, ці права власник здійснює на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні (ст.ст. 12-14, 316, 317, 319, 321, 373 ЦК України (2003 р.)).

Порушене право власності підлягає захисту; власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; одним із способів захисту порушеного права є позов власника (співвласника) до сторін правочину, укладеного щодо його майна, про визнання такого недійсним внаслідок недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України (2003 р.) (недодержання вимог закону), в т.ч., внаслідок вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном у разі відсутності у нього необхідних повноважень, із застосуванням наслідків, передбачених ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, у вигляді повернення майна в натурі (ст. 15, ст. 16 ч. 1, ч. 2 п. 2, ст. 203 ч. 1, ст. 215 ч.ч. 1, 3, ст. 216 ч. 1, ст. 369 ч. 4 ЦК України (2003 р.)). Порушення вимог ст.ст. 4 - 6, 11, 17, 19 Закону № 161-XIV є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ст. 15 ч. 2 Закону № 161-XIV).

З норм ст. 203 ч. 4, ст. 208 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 210 ч. 1, ст. 218 ч. 1 ЦК України (2003 р.) у сукупності з наведеними вище положеннями закону щодо форми та державної реєстрації договору оренди землі випливає, що недодержання усіх вимог закону щодо письмової форми такого правочину має наслідком його недійсність.

Беручи до уваги викладені вище обставини в сукупності, колегія суддів не може погодитись із доводами апелянта щодо дотримання вимог закону при укладанні оспореного договору та відсутності порушення прав позивача.

Правову позицію орендаря спірної земельної ділянки щодо поняття «розпоряджання» майном у контексті ст.ст. 316, 317, 368, 369 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 63, 65 СК України виключно як «відчуження» майна, припинення права власності на нього, не можна визнати переконливою, правильною, оскільки така не узгоджується зі змістом закону щодо здійснення права власності, виходить з необґрунтовано звуженого його тлумачення та не враховує фактичних обставин справи, що у спірному випадку мають істотне значення.

Відповідно до правової природи договору оренди, відчуження земельної ділянки не передбачається, водночас орендодавець передає орендареві майно у володіння і користування на певний строк. Тобто, орендодавець здійснюючи свою правомочність власника розпоряджається своїм правом і передає майно зі свого фактичного володіння та користування іншій особі, чим обмежує реальний обсяг свого права власності, власник на відповідний період часу вирішує юридичну і фактичну долю майна, визначає, змінює його правовий статус, несе пов'язані з цим ризики. У випадку, коли співвласником, на якого оформлено титул права власності, в оренду передається майно, що перебуває в спільній сумісній власності, вирішується юридична і фактична доля також і частини майна, що належить іншому співвласнику, обмежується обсяг права власності останнього. Понад те, у спірному випадку договір оренди земельної ділянки був укладений на 49 років, що з огляду на вік її співвласників означає фактичне остаточне розпорядження землею, яке лише формально не має юридичних ознак відчуження майна.

Закон у контексті здійснення права власності не містить вичерпного переліку випадків розпоряджання майном і не ототожнює поняття «розпоряджання» з «відчуженням» майна, навпаки передбачає випадки, в т.ч., застосовуючи термін «розпоряджання», коли вимагається письмова згода співвласника на вчинення правочину, який не передбачає власне відчуження майна, проте, передбачає зміну його правового статусу, обмеження права власності щодо дій з майном тощо, наприклад, передача майна в заставу, іпотеку, обтяження рухомого майна (ст. 67 ч. 1 СК України, ст. 578 ЦК України (2003 р.), ст. 6 ч. 1 Закону України «Про заставу», ст. 6 ч.ч. 1, 2 Закону України «Про іпотеку», ст. 5 ч.ч. 1, 2, ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

СК України передбачає загальне правило щодо права одного з подружжя вимагати визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без його, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового, при цьому, закон не обмежує коло таких оспорюваних договорів лише правочинами щодо відчуження майна, а норма цього Кодексу про обов'язковість надання в нотаріальній формі згоди одним з подружжя для укладення іншим з подружжя договору, який потребує державної реєстрації, а також договору стосовно цінного майна є імперативною, оформлення такої згоди є елементом дотримання належної письмової форми договору.

Зважаючи на дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість доводів позову щодо необхідності письмової згоди позивача на передачу земельної ділянки в оренду.

Оспорений договір безспірно виходить за межі дрібного побутового і визначальним є саме факт незгоди одного з подружжя, співвласника майна з діями іншого з подружжя, вчиненими без одержання відповідної згоди.

Оренда земельної ділянки, її умови поза сумнівом становлять істотний інтерес для власника (співвласника) такого цінного майна. Передача близько трьох гектарів землі сільськогосподарського призначення в оренду по суті на максимально можливий строк, що означає для співвласника фактичне вибуття землі з володіння та користування назавжди, за мізерну орендну плату кваліфікується позивачем як така, що суперечить його інтересам, а, отже, договір не може вважатися укладеним в інтересах сім'ї, що визнано і відповідачем ОСОБА_5-Ф.Л.

Позивач як співвласник землі не проявляв свого волевиявлення на укладання договору, не давав на це згоди та не уповноважував зробити це іншого співвласника, тоді як саме власнику належить право передачі майна в оренду. У ситуації, що виникла, співвласник майна не міг бути позбавлений права проявити свою волю щодо долі майна, а позбавлення його цієї можливості потягло порушення майнових прав. Відсутність обов'язкової в даному випадку письмової згоди співвласника, вчиненої в нотаріальній формі, для укладення договору оренди означає, окрім порушення вимог закону щодо надання такої згоди та прав співвласника, невиконання усього обсягу передбачених законом вимог для дотримання належної письмової форми правочину.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного по суті висновку про необхідність захисту прав позивача в обраний тим спосіб, доводи апеляції правової позиції позивача та відповідного висновку суду не спростовують. Констатація суду першої інстанції в рішенні про непов'язаність рішення сільської ради з первісним оформленням на ім'я ОСОБА_5-Ф.Л. права власності на землю є помилковою, оскільки при апеляційному розгляді справи на підставі наявних доказів відповідна послідовність виникнення та оформлення права власності знайшла своє підтвердження, а заперечення апелянта щодо цього визнані необґрунтованими, припущення щодо начебто наявних суперечностей стосовно правонаступників господарства, землі якого підлягали розпаюванню, не спростовують обставин виникнення права власності, не впливають на висновки апеляційного суду та відхилені. На правильність по суті та справедливість рішення суду першої інстанції помилка не впливає.

Особа діє у цивільних відносинах на власний ризик і повинна діяти, в т.ч., вчиняючи правочин, добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки (ст.ст. 11-14, 202, 509 ЦК України), сторона на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України). Питання щодо добросовісності дій ОСОБА_5-Ф.Л. при вчиненні правочину, надання ним інформації щодо відсутності перешкод для укладення договору, негативні наслідки для орендаря, що виникли через дії іншої сторони договору тощо, на що серед іншого апелянт посилався в скарзі та при апеляційному розгляді справи, не можуть бути підставою для відмови в захисті порушеного права співвласника майна, факт такого порушення з наведених у позові підстав був доведений. Тож інші наслідки дій сторін договору оренди землі знаходяться за межами даного спору, за наявності для того підстав сторони договору не позбавлені права вирішувати відповідний спір окремо.

Доводи апеляції не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, інших, окрім указаних вище, доводів апеляційна скарга не містить. Суд правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, якими вони регулюються. Не може бути скасоване чи змінене правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відтак, з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 308 цього Кодексу апеляцію слід відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Русетт» відхилити, рішення Берегівського районного суду від 13 березня 2015 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді