Постанова

від 08.07.2015 по справі 918/281/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа № 918/281/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" від 15.05.2015 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 05.05.15 р. у справі № 918/281/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії"

про стягнення заборгованості в сумі 6 440 887,75 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Половінкін О.В. - представник, довіреність в справі;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.05.2015 р. у справі № 918/281/14 (суддя Павленко Є.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії" задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 306 775,00 грн. основного боргу, 725 920,00 грн. пені, 1 745 000,00 грн. штрафу, 24 % річних у розмірі 619 680,58 грн., та 73 080,00 грн. судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що перерахована сума попередньої оплати, підтверджена належними доказами; документи, про погашення вказаної заборгованості перед позивачем відсутні; вимога корпорації є законною та обґрунтованою; розміри нарахованих позивачем штрафу у сумі 1 745 000,00 грн., пені у сумі 725 920,00 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 619 680,58 грн. відповідають приписам законодавства, положенням договору, є арифметично вірними; клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу до задоволення не підлягає, оскільки є необгрутованим та не підтверджене належними доказами.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" звернулося з апеляційною скаргою від 15.05.2015 р., в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.05.2015 р. скасувати; прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що суд зробив висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права. Суд не застосував до позовних вимог позивача положення частини 4 статті 653 ЦК України, згідно з якими, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Рішенням господарського суду міста Києва по справі № 910/8562/14 від 16.07.2014 р., яке переглянуто апеляційною та касаційною інстанціями - договір поставки № К013СНК-F був розірваний через порушення ПАТ "ДПЗК" зобов 'язання щодо оплати страховки майбутнього врожаю. Якби ПАТ "ДПЗК" сплатив чергові страхові платежі, то і взагалі цієї справи в суді могло не бути, бо усі збитки покрила б страховка. Позиція суду, що ПАТ "ДПЗК" не було стороною договору страхування і не мало ніяких обов 'язків за цим договором - не витримує жодної критики, адже обов'язок ПАТ "ДПЗК" щодо оплати страхових платежів встановлювався саме у договорі поставки (пункт 5.5). Порушення судом приписів частини 4 статті 653 ЦК призвело до протиправного задоволення позовних вимог. Посилання суду на те, що грошове зобов'язання з повернення передплати виникло задовго до набрання чинності рішенням суду про розірвання договору - є неспроможним, оскільки ця обставина не скасовує чинність частини 4 статті 653 ЦК, яка припиняє цивільні обов'язки з повернення виконаного саме до розірвання договору. Суд першої інстанції неправильно трактував вказівки ВГСУ, вказані у постанові від 13.01.2015 р. по цій справі та неправильно зрозумів його висновок, адже касаційний суд у своїх висновках не виключає необхідності застосування поряд з статтею 205 ГК України інших норм закону, які звільняють відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань , в тому числі, і частини 2 статті 218 ГК України. Врожай не вдалося зібрати через загибель посівів внаслідок несприятливих погодних умов, а саме злив у серпні та надлишку вологи і занизьких температур у вересні 2013 року, а також відсутність страхування, яке повинен був оплатити позивач. З боку відповідача відсутня вина у простроченні поставки кукурудзи на користь ПАТ "ДПЗКУ". Суд повинен був відмовити в позові, тому що позивач не мав права відмовлятися від своїх зобов'язань, що є необхідною умовою застосування пункту 5.4 договору в системному зв 'язку з частиною 6 статті 193 ГК України, та вимагати повернення передплати з процентами, санкціями і неустойками. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 24 % річних на передплату також має бути відмовлено в повному обсязі. Пункт 6.3 договору не відповідає вичерпному переліку можливих форм санкцій за прострочення не грошового зобов 'язання (частина 4 статті 231 ГК). Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин і положення частини 2 статті 231 ГК України, оскільки вони підлягають застосуванню лише у тому випадку, коли штрафні санкції не визначені умовами закону або договору. Цей пункт договору підлягав визнанню недійсним за рішенням суду. Штраф є акцесорним зобов 'язанням і право вимоги такого штрафу припиняється з припиненням основного зобов 'язання, у зв 'язку з розірванням договору за рішенням суду. За таких обставин, суд мав відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у відзиві на апеляційну скаргу просить прийняти даний відзив до провадження та врахувати його при розгляді справи по суті; відмовити в задоволені апеляційної скарги ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс " та залишити в силі рішення господарського суду Рівненської області від 05.05.2015 р. по справі № 918/281/14, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга відповідача - безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач належно виконав обов'язки, що були покладені на нього договором, відповідачем товар не поставлено, а тому позов підлягає задоволенню. Договір поставки зерна майбутнього врожаю № К013СНК-Р від 29.04.2013 р. було розірвано з 15.09.2014 р., а відповідно до 15.09.2014 р. договір був чинний. Враховуючи, що ПАТ "ДПЗКУ " звернувся з вимогою до ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс " 14.02.2014 р., а з позовною заявою до господарського суду Рівненської області - 05.03.2014 р., то право вимоги до відповідача є правомірним, оскільки виникло до розірвання договору. Жодна норма чинного законодавства України не дає право відповідачу не повертати попередню оплату товару у випадку його не поставки. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність вини відповідача відповідно до частини 2 статті 218 ГК України є безпідставним і таким, що не підлягає до задоволення. Позивач та відповідач, укладаючи договір, обумовили рівнозначні права кожної із сторін на односторонню відмову від виконання своїх зобов 'язань, що відповідає положенням пункту 1 частини 1 статті 236 ГК України. Жодного письмового повідомлення від відповідача про неможливість виконання своїх зобов 'язань за договором позивач не отримував згідно частини 2 статті 205 ЦК України. До суду такі докази відповідачем також не надавалися. Відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, та не доведено, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин. Позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до частини 2 статті 22 ГК України, тому згідно частини 2 статті 231 ГК України передбачив договором інший розмір пені - 0,2 %. Терміни поставки визначені договором були порушені. Судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення договірної санкції та штрафу. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України . Відповідно до норм чинного законодавства сторонами було встановлено в договорі обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця у розмірі 24 % річних. Судом правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення 24 % за користування чужими грошовими коштами згідно пункту 5.4 договору. Укладаючи договір відповідач усвідомлював та погодився (пункт 2.2 договору) з тим, що в разі невиконання ним своїх зобов'язань перед позивачем, які передбачені пунктом 1.1 договору та полягали в тому, що відповідач поставить позивачу товар в термін (строк), передбачений пунктом 1.2 договору, позивач має право задовольнити свої вимоги у спосіб, який обере на власний розсуд та в повному обсязі, що визначатиметься на момент фактичного задоволення таких вимог, включаючи розмір договірних санкцій, процентів, неустойки, штрафів, пені, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язань, витрати, пов'язані із зверненням стягнення на товар та його реалізацію.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії" у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає, що пунктом 1.5 договору комплексного страхування від 29.04.2013 р. було визначено вигодонабувачем ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та застраховано майбутній врожай кукурудзи на площі посіву, який дорівнює 1090,625 (га). Загальна страхова сума згідно пункту 5.4 договору дорівнювала 5 235 000,00 грн. Загальний страховий платіж згідно пункту 6.3 договору дорівнював 183 225,00 грн. та підлягав сплаті частинами: перша частина у розмірі була сплачена 24.05.2013 р. у повному обсязі згідно виписки по рахунках за період з 24.05.2013 р. по 24.05.2013 р., друга частина платежу 146 580,00 грн. повинна бути сплачена у 30-ти денний строк з моменту підписання сторонами акту огляду посівів с/г культур, яким зафіксовано задовільний стан посівів с/г культур, що дозволяє прийняти їх на страхування (вказана сума не була перерахована страховику). Платником страхового платежу є ПАТ "ДПЗКУ". Відповідно умов договору було проведено первинний огляд посівів, яким встановлено, що на момент огляду посіви кукурудзи на площі посіву, який дорівнює 1090,625 (га), були значно засмічені бур 'янами, а також мали значні огріхи грунтообробітку, тому сторони домовились про повторний огляд посівів, який був проведений 01.08.2013 р., згідно якого на момент проведення огляду виявлено, що посіви проведено в пізні строки, недостатньо вироблений грунт, фаза розвитку рослин значно відстає від необхідної, цвітіння відсутнє, у зв 'язку з чим складено акт страхового огляду посівів с/г культур від 01.08.2013 р., в якому зазначено, що страхувальнику відмовлено у страхуванні вищевказаних посівів. Наведений вище акт був підписаний з одного боку заступником директора страхувальника та з іншого боку представником страховика. 28.08.2013 р. на адресу ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" надійшов лист від ПАТ "ДПЗКУ" - платника страхового платежу та вигодонабувача за договором, в якому зазначалося, що у зв 'язку з відмовою прийняття на страхування, що підтверджується страховим актом огляду посівів від 01.08.2013 р., останній просив ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" повернути страхові платежі, а саме першу частину страхового платежу по договору страхування від 29.04.2013 р. в сумі 36645,00 грн. Страхова комипанія зробила перерахунок страхового платежу та повернула суму платежу у розмірі 25 651,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 495 від 11.09.2013 р. Згідно умов договору страхування щодо відповідальності страховика (пункт 7.2 договору) та дії цього договору (пункт 12.3.4 договору), відповідальність ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" по договору страхування не настала , а дію договору страхування припинено з моменту проведення огляду с/г культур, яким виявлено, що кукурудза не повністю зійшла, фаза розвитку рослин значно відстає від необхідної, що підтверджується складанням акту страхового огляду посівів с/г культур від 01.08.2013 р. Страхувальник з моменту укладання договору до моменту складання акту страхового огляду посівів с/г культур (01.08.2013 р.) та і в подальшому не звертався до ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" з заявами про подію, яка в подальшому могла кваліфікуватися, як страховий випадок. Згідно норм цивільного законодавства та умов договору - пункти 1.5, 9.11, при настанні страхового випадку безумовним отримувачем страхового відшкодування є ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України " (вигодонабувач). На підставі листа вигодонабувача за договором від 28.08.2013 р. ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було повідомлено про неприйняття на страхування посівів с/г культур страховиком та зроблений відповідний перерахунок страхового платежу, що в свою чергу свідчить про відсутність претензій по договору до ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" з боку ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України " .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс", явку представника у судове засідання 08.07.2015 р. не забезпечив. 07.07.2015 р. електронною поштою представник апелянта - Д.А. Богдан подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи № 918/281/14 призначеної на 08.07.2014 р. та продовження строку її розгляду, у зв'язку із тим що, він є єдиним компетентним представником ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" і приймає участь у розгляді іншої справи в м. Одеса, а тому не може з'явитися до Рівненського апеляційного господарського суду для участі у розгляді справи № 918/281/14.

08.07.2015 р. на адресу суду від представника відповідача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв 'язку з неможливістю його явки в судове засідання.

Третя особа явку представника у судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про день і час розгляду апеляційної скарги, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) (а.с.193, т.ІV).

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони та третя особа належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні просив відхилити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, вважає такі дії відповідача затягуванням розгляду справи; вимоги апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу; вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Заява представника апелянта, направлена електронною поштою та телеграма про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягають, як необґрунтовані та не підтверджені належними доказами, виходячи з наступного.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Доказів того, що представник відповідача ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" дійсно буде примати участь у розгляді іншої справи в м. Одеса (ухвала суду, виклик до суду, судова повістка, тощо) останнім суду не надано.

Як вбачається з офіційної бази електронної пошти Рівненського апеляційного господарського суду заява відповідача (апелянта) ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" про відкладення розгляду справи № 918/281/14 не містить електронного цифрового підпису.

Згідно пункту 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Однак, оригіналу відповідної заяви апелянта у паперовій формі на адресу апеляційного суду на час розгляду апеляційної скарги - 08.07.2015 р. об 11:20 год. не надходило.

Крім того, явку представників сторін в судове засідання, суд обов'язковою не визнавав.

12.03.2014 р. до господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" 6 421 102, 03 грн. з яких: 3 343 420,00 грн. - кошти перерахованої попередньої оплати; 725 920,00 грн.- пеня, 1 745 000,00 грн. - штраф, 626 547,75 грн. - 24 % річних (а.с.2-74, т.І).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.03.2014 р. прийнято дану позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 918/281/14 (а.с.1, т.І).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.05.2014 р. в даній справі визнано недійсним пункт 6.3 укладеного між сторонами договору на поставку зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № КО13СНК-F в частині слів "постачальник зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію у розмірі 0,2 % від суми, що визначена пунктом 3.1.1 цього договору, за кожен день прострочення зобов'язання"; позов ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" про стягнення 6 421 102,03 грн. задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 317 768, 50 грн. перерахованих коштів, 300 000,00 грн. штрафу та 57 620,50 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.164-173, т.ІІ).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. апеляційну скаргу позивача ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" задоволено. Рішення господарського суду Рівненської області від 14.05.2014 р. у справі № 918/281/14 скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 317 768,50 грн. перерахованих коштів, 300 000,00 грн. штрафу та 57 620,50 грн. витрат по сплаті судового збору; прийнято в цій частині нове рішення про відмову у позові; в решті рішення залишено без змін; стягнуто з позивача на користь відповідача 36 540 грн. витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги (а.с.187-194, т.ІІІ).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2015 р. у справі № 918/281/14 касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задоволено; рішення господарського суду Рівненської області від 14.05.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. скасовано; справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області (а.с.62-72, т.ІV).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2013 р. Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" (постачальник) укладено договір № К013СНК-F поставки зерна майбутнього врожаю, згідно пункту 1.1 якого в порядку та на умовах цього договору постачальник у визначений сторонами строк (термін) поставляє покупцю наступну сільськогосподарську продукцію: зерно кукурудзи 3 класу; одиниця виміру товару - метрична тонна; кількість товару - 3 490,000; а покупець зобов'язується прийняти товар (поставлений насипом) та оплатити його (а.с.18-27, т.І).

Пунктом 1.1.1 договору передбачені якісні показники товару: вологість, макс. - 14,5 %; смітна домішка, макс. - 2 %; зернова домішка, макс. - 10 %; в тому числі битих зерен не більше - 5 %; пошкоджених зерен не більше - 5 %. Інші показники згідно ДСТУ 4525:2006. Товар може бути з одиничним вмістом амброзії. Без живих шкідників, у здоровому стані, що не гріється, придатний для продажу, має нормальний запах (без затхлого, солодового, пліснявого, стороннього запахів), мати властивий здоровому зерну нормальний колір. Товар повинен бути без ГМО.

Термін поставки до 01 листопада 2013 року (пункт 1.2 договору).

Відповідно до підпункту 1.2.1 договору поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником акту приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки, передбачених цим договором.

Пунктом 2.2 договору сторони домовилися, що однією з істотних умов цього договору є укладення сторонами договору застави майбутнього врожаю, який має бути нотаріально посвідчений у передбаченому законодавством України порядку, при цьому всі витрати, що пов'язані із укладенням та нотаріальним посвідченням такого договору несе постачальник. Предметом застави буде товар, визначений у пункті 1.1 цього договору, який стане власністю постачальника після укладення договору застави майбутнього врожаю. Постачальник усвідомлює та погоджується, що у разі невиконання ним своїх зобов'язань перед покупцем, останній має право задовольнити свої вимоги у спосіб, який обере на власний розсуд та у повному обсязі, що визначатиметься на момент фактичного задоволення таких вимог, включаючи розмір договірних санкцій, процентів, неустойки, штрафів, пені, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язань, витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на товар та його реалізацію (нотаріальні послуги, виконавчий збір тощо).

Згідно пунктів 3.1-3.2 договору поставки попередня оплата товару здійснюється із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладення договору), яка складає 1 000,00 грн. за одиницю виміру товару. Сума попередньої оплати за товар становить три мільйони чотириста дев'яносто тисяч гривень. Ціна одиниці виміру товару (відповідної партії товару), за якою здійснюються остаточні розрахунки (пункт 4.2 договору), визначається як середньозважена ціна рівноваги (фіксінгу) на одиницю виміру товару, що склалася протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою (підпункт 1.2.1 договору), за вирахуванням знижки у розмірі 100,00 грн. за кожну одиницю виміру товару, яка надається постачальником покупцю. Ціна на партію товару відображається в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець протягом 15 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором, зобов'язується перерахувати кошти (попередня оплата товару), передбачені підпунктом 3.1.1 договору, на поточний рахунок постачальника (на підставі рахунку-фактури останнього) за вирахуванням грошової суми, передбаченої у підпункті 4.1.1 цього договору.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 договору поставки постачальник доручає покупцю сплатити грошову суму, яку покупець утримує із коштів, які належні до виплати постачальнику у відповідності до пункту 4.1 цього договору, у розмірі, зазначеному в договорі комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, що є невід'ємною частиною цього договору, як страховий платіж. Грошові кошти, визначені підпунктом 4.1.1 договору, вважаються сплаченими покупцем на користь постачальника з моменту сплати покупцем за постачальника страхового платежу за договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений договором комплексного страхування).

Остаточний розрахунок (за мінусом суми попередньої оплати за товар, що визначена підпунктом 3.1.1 договору) за поставлений покупцю товар (у кількості, яка на може бути більшою, ніж це визначено пунктом 1.1 договору) здійснюється покупцем (на підставі рахунку-фактури постачальника) протягом 10 робочих днів з моменту отримання покупцем усіх документів (належним чином оформлених), передбачених у пунктах 2.3, 2.4 цього договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру товару, що визначена на підставі пункту 3.2 договору (пункт 4.2 договору).

Згідно пункту 5.4 договору у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов'язань у встановлений термін (строк), або виконає їх неналежним чином (у тому числі з підстав, у настанні яких відсутня вина постачальника), або у разі отримання покупцем інформації, що постачальник не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, передбаченого пунктом 5.5 договору, або постачальником змінено без погодження з покупцем вигодонабувача у договорі комплексного страхування, передбаченого пунктом 5.5 договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладення/виконання цього договору виявиться/стане такою, що не відповідає дійсності, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у тому числі суму грошових коштів, що визначена підпунктом 4.1.1 договору), протягом 3 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги покупця. Сторони погодили, що достатнім доказом наявності обставин, що визначені попереднім реченням, є лист-вимога покупця. У випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24 % річних за весь час користування грошовими коштами.

Пунктом 5.5 даного договору перебачено, що постачальник зобов'язаний укласти зі страховою компанією, яка погоджена покупцем, договір комплексного страхування, умовами якого буде передбачено, що у випадку настання страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування розмір всієї страхової виплати перераховується страховою компанією покупцю, а також передбачити, що вигодонабувачем за таким договором є покупець. Покупець сплачує за постачальника страховий платіж за договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений договором комплексного страхування), у розмірі, передбаченому підпунктом 4.1.1 договору.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання договору поставки, 29.04.2013 р. Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Страхові гарантії" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" (страхувальник) укладено договір комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 000157/06/13_Кв предметом якого, відповідно до пункту 2.1 є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майбутнім врожаєм сільськогосподарських культур, що належатиме страхувальнику (відповідачу), зазначених у Переліку застрахованих сільськогосподарських культур з розрахунком страхової суми та страхового платежу по кожній з сільськогосподарських культур (а.с.34-55, т.І).

Пунктом 2.2 договору страхування визначено, що на умовах цього договору застрахований майбутній врожай кукурудзи на площі 1090,625 га у с. Голубне, с. Яринівка, с. Велике Поле Березнівського району Рівненської області.

Згідно пункту 3.1 договору комплексного страхування страховими випадками за цим договором є події, що відбулися, і з настанням яких виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування вигодонабувачу, наслідком якої є неотримання або недоотримання майбутнього врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у зв'язку з його повною або частковою загибеллю чи пошкодженням в результаті подій (страхових ризиків), що передбачені пунктом 3.2 цього договору.

Пунктом 3.2 договору страхування визначено, що страховим ризиком є ймовірність загибелі або пошкодження рослин внаслідок таких несприятливих подій: заморозку, граду, бурі, урагану, бурану, шквалу, смерчу, удару блискавки, пожежі, зливи, поводі, паводку та повені, затяжних дощів, вимокання, селю, лавини, земельного зсуву, пилових бурь, посухи, суховіїв, ґрунтової корки, зневоднення на землях, які підлягають примусовому зрошенню; землетрусу; епіфітотійного розвитку хвороб; епіфітотійного розмноження шкідників рослин та хвороб, що стали наслідком несприятливих подій, визначених у підпунктах 3.2.1 - 3.2.7 цього договору; протиправних дій третіх осіб.

Відповідно до пункту 6.3 договору загальний страховий платіж за договором дорівнює 183 225,00 грн. і підлягає сплаті таким чином: перша частина - 20 % від загального страхового платежу - 36 645,00 грн. повинна бути сплачена у тридцятиденний строк з моменту підписання договору; друга частина - 80 % від загального страхового платежу - 146 580,00 грн. повинна бути сплачена у тридцятиденний строк з моменту підписання сторонами акта огляду посівів сільськогосподарських культур, яким зафіксовано задовільний стан посівів сільськогосподарських культу, що дозволяє прийняти їх на страхування.

Дія договору страхування припиняється: при несплаті страхового платежу в розмірах та строки, визначених пунктом 6.3 цього договору; в разі такої несплати цей договір вважається достроково припиненим з 00 год. 00 хв. дати, наступної за датою сплати страхового платежу, передбаченої пунктом 6.3 цього договору; при виявленні в результаті спільного огляду, здійсненого в строк, передбачений підпунктом 8.1.2 цього договору, відсутності чи недостатньої кількості сходів, недосягнення рослинами необхідної фази розвитку (підпункти 12.3.3, 12.3.4 пункту 12.3 договору страхування).

Договір страхування підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання пункту 2.2 договору поставки зерна майбутнього врожаю № К013СНК-F, 30.04.2013 р. Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" (заставодавець) укладено договір застави майбутнього врожаю, згідно пункту 1.1 якого у порядку та умова, визначених цим договором та чинним законодавством України, заставодержатель у випадку невиконання заставодавцем своїх зобов'язань за основним договором (договором поставки зерна майбутнього врожаю від 29.04.2013 р. № К013СНК-F) одержати задоволення за рахунок передбаченого в пункті 1.5 цього договору заставленого майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця (а.с.28-31, т.І).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований за № 262.

На виконання умов пункту 4.1 та підпункту 4.1.1 договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29.04.2013 р. № К013СНК-F ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" перерахувало на рахунок ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" попередню оплату в сумі 3 306 775 00,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 530 від 23.05.2013 р. (у призначенні платежу вказано - сплата виробнику за кукурудзу 3 класу згідно рахунку від 29.04.2013 р. № 1 за договором від 29.04.2013 р. № К013СНК- F) (а.с. 56, т.І) та першу частину страхового платежу в сумі 36 645,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 531 від 23.05.2013 р. (у призначенні платежу вказано - сплата за страхування майбутнього врожаю згідно договору від 29.04.2013 р. № К013СНК-F) (а.с.57, т.І).

ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" не заперечує факт отримання попередньої оплати, однак, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки зерна майбутнього врожаю та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини у визначений договором строк до 1 листопада 2013 року, зерно кукурудзи 3 класу позивачу не поставило. Причини невиконання договору пояснює тим, що внаслідок несприятливих погодних умов наприкінці літа - на початку вересня посіви кукурудзи не були придатними навіть для частково виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору та підлягали списанню. Дана обставина підтверджена довідкою Управління агропромислового розвитку місцевої РДА № 245-12 від 08.04.2014 р. (а.с.242, т.І).

13.02.2014 р. ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" лист-вимогу № 66-01/02 про повернення коштів перерахованих згідно договору в сумі 3 343 420,00 грн, оскільки постачальник станом на 13.02.2014 р. не здійснив поставку покупцю 3 490,000 метричних тон кукурудзи 3-го класу. Крім того, на підставі пункту 6.3 договору корпорація вимагала у товариства сплати суми договірної санкції у розмірі 725 920,00 грн. (за період з 02.11.2013 р. по 13.02.2014 р. включно) та суми штрафу у розмірі 1 745 000,00 грн. та попередила, що у випадку подальшого невиконання умов договору ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" буде змушене звертатися до суду. Про результати розгляду даного листа вимоги просило товариство повідомити корпорацію за належною адресою (а.с.60-61, т.І).

Факт надіслання даної вимоги підтверджується копією фіскального чеку "Укрпошти" від 14.02.2014 р. та описом вкладення у цінний лист (а.с.62, т.І).

ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" вказаний лист-вимогу отримало 19.02.2014 р., що стверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.63, т.І), однак, не виконало, у зв'язку з чим ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в березні 2014 року звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 3 306 775, 00 грн. попередньої оплати, 725 920,00 грн. договірної санкції, 1 745 000,00 грн. шрафу та 626 547,75 грн. 24 % річних.

20.04.2015 р. під час нового розгляду даної справи у суді першої інстанції позивач, у додаткових поясненнях по справі № 2-1-10/600 просив зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача 3 306 775, 00 грн. попередньої оплати, 725 920,00 грн. пені, 1 745 000,00 грн. штрафу, а також 24 % річних у розмірі 619 680,58 грн. (а.с.107-114, т.ІV).

Дана заява правомірно прийнята до розгляду судом першої інстанції.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 16.07.2014 р. у справі № 910/8562/14 (а.с.101-105, т.ІІІ), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 26.11.2014 р. (а.с.154-161, т.ІІІ, а.с.48-51, т.ІV), позовні вимоги ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про розірвання договору задоволено та розірвано укладений між сторонами договір поставки зерна майбутнього врожаю від 29.04.2013 р. № К013СНК-F. Підставою для розірвання вказаного договору стало невиконання корпорацією обов'язку за договором з оплати другої частини страхового платежу, що призвело до припинення дії договору страхування.

Вказане рішення набрало законної сили 15 вересня 2014 року і на час розгляду даного спору є чиним.

Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту даного судового рішення вбачається, що укладений між сторонами договір поставки є змішаним, оскільки у правочині містяться елементи різних договорів, а саме договору поставки, договору доручення та договору страхування. Таким чином, права та обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями параграфів 1, 3 глави 54 та главою 68 ЦК України

Згідно частини 2 статті 628 ЦК України до відносини сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 статті 598 та статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Посилання відповідача на те, що позивач в силу положень статті 653 ЦК України не має права вимагати повернення попередньої оплати, перерахованої на підставі правочину, розірваного рішенням Господарського суду міста Києва від 16 липня 2014 року у справі № 910/8562/14, правомірно не прийняті судом першої інстанції до уваги, враховуючи наступне.

Частинами 3, 4 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як уже заначалося, ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" взятого на себе за спірним договором обов'язку щодо поставки зерна кукурудзи майбутнього врожаю у встановлений пунктом 1.2 спірної угоди строк, тобто до 1 листопада 2013 року, не виконало.

Відповідно до пункту 5.4 договору поставки у разі, зокрема, невиконання постачальником своїх зобов'язань, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань та відмовитися від їх виконання. При цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у тому числі суму грошових коштів, що визначена пунктом 4.1.1 договору), протягом 3 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги покупця.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно частини 6 статті 193 ГК України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Як встановлено матеріалами справи, позивач у встановленому договором порядку повідомив відповідача листом від 13.02.2014 р. про відмову від подальшого виконання своїх зобов'язань за даним договором та просив відповідача повернути всю суму отриманих за даним правочином коштів, відповідно, грошове зобов'язання відповідача з повернення спірної суми грошових коштів настало. Проте, у встановлений спірним договором строк вищезазначене зобов'язання відповідачем виконано не було.

Посилання відповідача на відсутність у нього грошового зобов'язання по поверненню позивачу перерахованої останнім попередньої оплати товару у зв'язку з розірванням спірного договору рішенням господарського суду міста Києва від 16 липня 2014 року у справі № 910/8562/14, яке набрало чинності 15 вересня 2014 року, правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки, таке грошове зобов'язання товариства виникло задовго до набрання зазначеним судовим рішенням законної сили. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази вчинення Товариством будь-яких конклюдентних дій, направлених на належне виконання взятих на себе за вищезазначеною угодою зобов'язань щодо поставки зерна кукурудзи.

Відповідно до частини 2 статті 205 ГК України у разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.

За змістом частини 2 статті 226 ГК України сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача з повідомленням про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань.

З пояснень третьої особи вбачається, що страхувальник з моменту укладання договору до моменту складання акту страхового огляду посівів с/г культур (01.08.2013 р.) та і в подальшому не звертався до ПрАТ "Страхова компанія "Страхові гарантії" з заявами про подію, яка в подальшому могла кваліфікуватися, як страховий випадок (а.с.197-200, т.ІV).

Пунктом 5.7 договору поставки передбачено, що у разі настання страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, постачальник звільняється від обов'язку поставки покупцю товару на суму із розрахунку ціни за одиницю виміру товару, що визначена на підставі пункту 3.2 договору станом на дату отримання покупцем усієї суми страхової виплати, яку отримано покупцем (вигодонабувачем) від страхової компанії, у відповідності до умов договору комплексного страхування, у строк до 1 листопада 2013 року включно.

Тобто, даним пунктом договору передбачено звільнення відповідача від обов'язку поставки тільки у разі настання страхового випадку.

Договір поставки також не містить положень, які б передбачали настання негативних наслідків для позивача у разі несплати страхового платежу, передбаченого пунктом 4.1.1 цього договору.

Як було зазначено вище, частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що таке право покупця не ставиться законом в залежність від наявності чи відсутності вини продавця у неналежному виконанні взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 3 306 775,00 грн. перерахованої товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог корпорації до товариства про стягнення вказаної суми боргу, в зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 745 000,00 грн. штрафу та 725 920,00 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 3 490 000,00 грн. у період з 2 листопада 2013 року по 13 лютого 2014 року, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання не грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року у справі № 3-4гс10).

Згідно статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є державним підприємством, 100 відсотків акцій товариства є власністю держави (а.с.124-126,129-140, т.ІV).

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони погодили, що у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію у розмірі 0,2 % від суми, що визначена пунктом 3.1.1 цього договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки товару понад 15 днів, постачальник окрім договірної санкції, сплачує також штраф у розмірі 50 % від суми, що визначена пунктом 3.1.1 цього Договору.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12).

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди щодо стягнення у разі невиконання відповідачем умов договору одночасно штрафу та пені, що не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

З урахуванням наведеного, умов договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розміри нарахованих позивачем санкцій: штрафу в сумі 1 745 000,00 грн. та пені в сумі 725 920,00 грн. відповідають вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірними, а також про те, що дані санкції були нараховані у період з 2 листопада 2013 року по 13 лютого 2014 року, тобто до моменту розірвання спірного договору. Дані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 619 680,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (з урахуванням заяви про зменшення розміру), нарахованих на суму основного боргу в розмірі 3 306 775,00 грн. за період з 25 травня 2014 року по 5 березня 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частин 2, 3 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Як уже зазначалося пунктом 5.4 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони погодили, що у випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24 % річних за весь час користування грошовими коштами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що зі змісту даного пункту договору вбачається, що сторони погодили момент виникнення грошового зобов'язання товариства з повернення перерахованих йому коштів, який пов'язується з не виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки товару та отриманням останнім відповідного листа-вимоги. При цьому зі змісту пункту 5.4 спірного договору чітко вбачається, що сторони встановили сплату покупцю процентів річних у розмірі 24 % саме за неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.

Отже, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що зобов'язання відповідача за вищезазначеним договором не були грошовими, відтак відсутні підстави для стягнення процентів річних, які нараховуються лише на неналежне виконання грошових зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно визначив, що заявлений до стягнення розмір процентів за користування чужими грошовими коштами відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, та підляє до стягнення у повному обсязі в сумі 619 680, 58 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, 28.04.2014 р. відповідачем подано письмові пояснення від 26.04.2014 р., в яких останній, зокрема, просив суд зменшити суму штрафу, перебаченого пунком 6.3 договору з 1 745 000,00 грн. до 200 000,00 грн. (а.с.217-219, т.І).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (стаття 233 ГК України).

Згідно частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю таких обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Відповідно до підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідач - ТзОВ "Агрофірма "АПК Сервіс" ненадав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження клопотання про зменшення суми штрафу та скрутного матеріального становища товариства.

З урахуванням матеріалів справи, норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні передбачені законом виняткові обставини для зменшення розміру штрафних санкцій; у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про тяжке фінансове становище відповідача, відповідач не довів суду тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу, а тому відсутні правові підстави для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно прийнято рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі; обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи апелянта щодо того, що суд порушив норми матеріального права, не застосувавши положення частини 4 статті 653 ЦК України, колегією суддів до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Підпунктом 4.1.1 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони передбачили, що договір комплексного страхування є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.3 договору страхування передбачено, що платником страхового платежу відповідно до договору поставки зерна майбутнього врожаю є ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (а.с.41, т.І), а згідно пункту 5.5 договору поставки покупець сплачує за постачальника страховий платіж за договором комплексного страхування.

Як вбачається з пояснень третьої особи, відповідно умов договору було проведено первинний огляд посівів, яким встановлено, що на момент огляду посіви кукурудзи на площі посіву, який дорівнює 1090,625 (га), були значно засмічені бур 'янами, а також мали значні огріхи грунтообробітку (а.с.170-171, т.І), тому сторони домовились про повторний огляд посівів, який був проведений 01.08.2013 р., згідно якого на момент проведення огляду виявлено, що посіви проведено в пізні строки, недостатньо вироблений грунт, фаза розвитку рослин значно відстає від необхідної, цвітіння відсутнє, у зв 'язку з чим складено акт страхового огляду посівів с/г культур від 01.08.2013 р., в якому зазначено, що страхувальнику відмовлено у страхуванні вищевказаних посівів (а.с.161-162,297-209, т.І). Наведений вище акт був підписаний з одного боку заступником директора страхувальника та з іншого боку представником страховика (а.с197-100, т.ІV).

Непоставка зерна та відмова у страхуванні стали підставою звернення позивача з позовом.

Хоча позивач не був стороною зазначеного договору страхування, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що даний правочин (договір страхування) не є обов'язковим для нього. Однак, такий висновок суду першої інстанції не вплинув на правильність прийнятого ним рішення.

Пункт 4 статті 653 ЦК України не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки підставою позовних вимог позивача є відмова від зобов'язання на підставі пункту 5.4 договору поставки зерна та статті 693 ЦК України, а не розірвання договору на підставі рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2014 р., яке набрало чинності 15.09.2014 р.

Доводи відповідача щодо того, що ним на виконання своїх зобов'язань за договором поставки вчинені дії з закупівлі насіння кукурудзи (а.с.29-33, т.ІІ), підготовки грунту до посіву (а.с.34-71, т.ІІ), посіву кукурудзи та догляду за посівами (а.с.72-88, т.ІІ), колегією суддів не приймаються, оскільки відповідачем не доведено, що ці дії ним вчинено на виконання саме договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29.04.2013 р. № К013СНК-F (умовами даного договору цього не передбачено) та саме за кошти, що перераховані позивачем в якості попередньої оплати.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 05.05.2015 р. у справі № 918/281/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" від 15.05.2015 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк