Постанова

від 14.01.2014 по справі 809/3349/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2014 р. Справа № 809/3349/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Приватного підприємства «Брати Кіп» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000022201, № 00000012201 від 22.02.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

ПП «Брати Кіп» звернулося в суд з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000022201, № 00000012201 від 22.02.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Долинською оДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Брати Кіп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року. Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ПП «Брати Кіп» укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувалися на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів із контрагентами правоздатність яких як юридичної особи підтверджується їх установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Контрагенти ПП «Брати Кіп» на дату укладення договору та виконання робіт були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПП «Брати Кіп» сформувало у відповідності до Податкового кодексу України на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав наведених в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив. Пояснив, що в результаті проведеної Долинською оДПІ документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Брати Кіп» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за періоди 2012 року встановлено порушення вимог Податкового та Цивільного Кодексів. Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договіра мають протиправний характер. А такі правочин по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Розглянувши позовні заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 28 січня 2013 року по 1 лютого 2013 року працівниками Долинської ОДПІ проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Брати КІП» (код 35799355), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Мерфіс" (код ЄДРПОУ 37060615) в частині податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року та в частині податку на додану вартість за травень, червень, вересень 2012 року, ТзОВ "Олекс" (код ЄДРПОУ 13806394) в частині податку на прибуток за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року та в частині податку на додану вартість за березень-квітень 2012 року, ТзОВ "Станіславський будівельний аль'янс" (код ЄДРПОУ 33859794) в частині податку на прибуток за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року та в частині податку на додану вартість за жовтень 2010 року та квітень, травень, липень 2011 року, ПП "Антарес" (код ЄДРПОУ 32625886) в частині податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року та в частині податку на додану вартість за квітень 2012 року,про що складено акт перевірки № 279/220/35799355 від 08.02.2013р.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП «Брати КІП»:

п.5.1, пп. 5.2.1 , 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, п.134.1 ст.134, п. 135.1 та п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, в результаті чого ПП «Брати КІП» занижено до сплати в бюджет податку на прибуток в сумі 50080 грн., в т.ч. за IV квартал 2010 року на суму 5000 грн, за II квартал 2011 року на суму 20847 грн., за III квартал 2011 року на суму 23931 грн., за півріччя 2012 року на суму 302 грн,

пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201, п. 187.1 ст. 187, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-Vl зі змінами і доповненнями, в результаті чого ПП «Брати КІП» занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість на загальну суму 42937 грн., в тому числі за жовтень 2010 року в сумі 3428 грн.., за грудень 2010 року на суму 572 грн., за квітень 2011 року на суму 4852 грн., за червень 2011 року на суну 13276 грн., за серпень 2011 року на суму 11846 грн., за вересень 2011 року на суму 8963 грн., завищено податок на додану вартість , що підлягає сплаті в бюджет (рядок 25 Декларації") на загальну суму 1932 грн., в тому числі за серпень 2012 року на суму 286 грн., за вересень 2012 року на суму 1646 грн., занижено залишок від'ємного значення ПДВ (рядок 24 Декларації) за вересень 2012 року на суму 167971 грн.

За результатами акту перевірки № 279/220/35799355 від 08.02.2013 Долинської оДПІ Івано-Франківської було прийнято податкові повідомлення-рішення:

НОМЕР_1 від 22.02.13, яким ПП «Брати КІТ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 52411 грн., в тому числі за основним платежем 41005 грн. та 11406 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ НОМЕР_2 від 22.02.13 , яким ПП «Брати КІП» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 52258 грн., в тому числі за основним платежем 50080 грн. та 2178 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як зазначено в акті перевірки № 279/220/35799355 від 08.02.2013р. Долинською оДПІ:

1)Згідно даних бухгалтерського обліку встановлено, що ПП "Брати КІП" в березні, квітні 2011 року здійснювало фінансово-господарські із ТзОВ "Олекс". Згідно до бази даних Міністерства доходів та зборів зазначений платник податків знаходився на податковому обліку як платник ПДВ.

2)Згідно даних бухгалтерського обліку встановлено, що ПП "Брати КІП" здійснювало фінансово-господарські із ТзОВ "Станіславський будівельний альянс" в жовтні 2010 року та квітень, травень, липень 2011 року .Згідно до бази даних Міністерства доходів та зборів зазначений платник податків знаходився на податковому обліку як платник ПДВ.

3) Згідно даних бухгалтерського обліку встановлено, що ПП "Брати КІП" в квітні 2012 року здійснювало фінансово-господарські із ПП "Антарес" Згідно до бази даних Міністерства доходів та зборів зазначений платник податків знаходився на податковому обліку як платник ПДВ.

4)До перевірки підприємством було надано всі необхідні документи, про що зазначено в акті перевірки № 279/220/35799355 від 08.02.2013 року ( стор.41), але до уваги вони не були взяті.

5) В ході перевірки на підставі актів зустрічних звірок інших податкових органів, головним державним податковим ревізором-інспектором зроблено висновок про безпідставність віднесення підприємством до податкового кредиту та витрат підприємства понесені витрати (які документально підтверджені необхідними документами та проплатами).

Виходячи з висновків, викладених в акті перевірки Долинською оДПІ не підтверджено наявність поставок товарів, робіт (послуг) від підприємств-постачальників та відповідно їх продаж покупцям, та зазначено, що правочини, укладені між ПП «Брати КІП» та його постачальниками, а також підприємствами - покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

На думку працівників контролюючого органу зазначені правочини відповідно до частин 1,2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України є нікчемними, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з їх недійсністю.

Однак суд не погоджується із такими висновками відповвідача з огляду на наступне.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття В«порушення публічного порядкуВ»та В«недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадамВ» . Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

ОСОБА_3 перевірки № 279/220/35799355 від 08.02.2013 року ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ»зі змінами та доповненнями, вимог В«положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ» , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 В«Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП «Брати Кіп» правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Згідно з висновками податкового ревізора-інспектора в акті перевірки дається аналіз діяльності інших суб"єктів підприємницької діяльності, а саме контрагентів ТзОВ "Олекс", ТзОВ "Станіславський будівельний альянс" та ПП "Антарес", які на думку перевіряючого незаконно сформували податковий кредит. Посилання перевіряючого на акти зустрічних перевірок, як підстави для висновку по даному акту перевірки безпідставні, оскільки вони не узгоджуються з доктриною ділової мети та доктриною належної обачності й обережності як найважливішими досягненнями судової практики в сфері боротьби з ухиленням від сплати податків в Україні за останні роки, яка в свою чергу підтверджена п.71 рішення, датованого 22.09.2009 року прийнятого Європейським судом з прав людини, який висловив позицію, що, в принципі узгоджується з доктриною належної обачності й обережності, згідно з якою платник ПДВ не має нести відповідальності за зловживання, скоєні його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. При цьому, платник податків-покупець не повинен нести відповідальність тільки у випадку, якщо він проявив належну обачність і обережність і йому не було відомо про зловживання своїх контрагентів. В умовах дії доктрини, позивач будучи сумліними платником податків з метою забезпеченння належної обачності й обережності при виборі постачальників перевірив перед укладенням договорів на закупівлю товарів (робіт, послуг) своїх контрагентів на предмет податкової "доброчесності" за електронними базами даними, доступними на офіційному сайті свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ і базами місць масової реєстрації платників податків, а також отримав у контрагентів завірені копії статутних та реєстраційних документів, копії ліцензій на виконання договірних робіт, тобто ним було зібраний максимум інформації, що підтверджує реальний, а не фіктивний характер діяльності кожного контрагента.

Підстави виникнення та порядко визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредиту звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання дозволу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В акті перевірки №279/220/35799355 від 08.02.2013 року податковим органом не наведено жодного факту того, що сума ПДВ згідно податкових накладних, виписаних контрагентами нарахована (сплачена) ПП "Брати КІП" у зв"язку з придбанням товарів (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності ПП "Брати КІП".

В ході проведення перевірок Долинською ОДПІ підтверджено наявність у ПП "Брати КІП" податкових накладних по операціях з його контрагентами, які оформлені відповідно до вимог ст.201 ПКУ та підтверджують правомірність включення згідно них сум ПДВ до складу податкового кредиту згідно з правилами, визначеними ст.198 Податкового кодексу України.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 В«Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової службиВ» та наказом від 18.04.08р. № 266 В«Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентівВ» (надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 22.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Брати Кіп» судовий збір в сумі 2049 (дві тисячі сорок дев'ять) гривень 82 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 17.01.2014 року.