Постанова

від 08.11.2013 по справі 809/3002/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2013 р. Справа № 809/3002/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В. Р,

за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 16.08.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 16.08.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Івано-Франківською ДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року. Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеним договором, який спрямовувався на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договору з ТОВ «Альфа і К» правоздатність якого як юридичної особи підтверджується їх установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Зазначена юридична особа на дату укладення договору та виконання робіт була належним чином зареєстрованим платникам податку на додану вартість і мала право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» сформувало у відповідності до Закону України В«Про податок на додану вартістьВ»на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представник відповідача проти позову заперечив. Пояснила, що в результаті проведеної Івано-Франківською ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альфа і К» за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року встановлено порушення вимог Податкового та Цивільного Кодексів. Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договіра мають протиправний характер. А такі правочин по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альфа і К» за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року. За наслідками проведеної перевірки складено акт № 874/09-15-2204/32873561 від 06 серпня 2013 року.

В ході проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 79088 грн., в тому числі 2 кв. 2011 року в сумі 79088 грн. та встановлено його заниження податку на додану вартість всього у сумі 71290 грн., в тому числі липень 2011 року - 20446 грн., за вересень 2011 року - 2967 грн., жовтень 2011 року - 33937 грн.. травень 2012 року - 13940 грн.

На підставі акту перевірки № 874/09-15-2204/32873561 від 06 серпня 2013 року ДПІ в м. Івано-Франківську було винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 16.08.2013 року.

В ході розгляду справи судом встановлено, що одним із постачальників ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» в період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року було ТОВ «Альфа і К», предметом поставки були ТМЦ (станки).

ТОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» придбало у ТОВ «Альфа і К» згідно договору купівлі-продажу від 01.05.2011 року № 0105 товарно-матеріальні цінності на загальну суму 412636 грн. в тому числі ПДВ 68772,67 грн. (а.с. 64).

В податковому обліку податок на додану вартість по даних операціях включено до складу податкового кредиту в сумі 68772,67 грн. з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків декларації з податку на додану вартість, Додаток № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту і розрізі контрагентів» в розділ 2 «Податковий кредит» та Реєстр отриманих та виданих податкових накладних Розділ 1 «отримані податкові накладні» у відповідних звітних періодах.

З матеріалів справи вбачається, що транспортні послуги по перевезенню станків здійснювало підприємство ПП «Іва-Транс».

В матеріалах справи наявна видаткова накладна № 200 від 03 травня 2011 року (а.с. 65), рахунок-фактура № 03051 від 03 травня 2011 року та податкова накладна видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-К» (а.с. 67).

Дані первинні документи оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно свідоцтва серії АОО № 511827 (а.с. 68) судом встановлено, що ТзОВ «Альфа-К» зареєстровано юридичною особою 13.08.2008 року Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області та присвоєно код 35817379.

Посилання на пояснення посадових осіб та результати суб'єктивної оцінки певних даних фірми постачальника ТОВ «Альфа і К» жодним чином не спростовують даних господарських операцій належно зафіксованих у первинних бухгалтерських документах. Крім цього, дійсність господарської операції з придбання товарно-матеріальних цінностей прослідковується по ланцюгу постачання, а саме облікуванням таких цінностей та їх відображення у бухгалтерському обліку ТзОВ «Верстати і Технології».

Також в матеріалах справи наявні акти виконаних робіт по ремонту придбаного обладнання (а.с.70-75).

В матеріалах справи наявні заключення Івано-Франківської торгово-промислової палати про проходження товару № ВПК - 317, № ВПК - 318 та № ВПК - 319 від 27.05.2011 року (а.с. 76),

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому придбані станки було реалізовано ЗАО «Проммашсервіс» (Росія) згідно договору № 11/05 від 11 травня 2011 року. (а.с.79). Реалість товарної операції підтверджується митними деклараціями (а.с. 83-92).

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття В«порушення публічного порядкуВ»та В«недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадамВ» . Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

ОСОБА_4 перевірки № 874/09-15-22-04/32873561 від 06.08.2013 року ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ»зі змінами та доповненнями, вимог В«положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ» , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 В«Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облікуВ»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП «ОСОБА_5 Україна» правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Підстави виникнення та порядко визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредиту звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складаєтсяь з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межх господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання дозоду і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права планика податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 В«Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової службиВ»та наказом від 18.04.08р. № 266 В«Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентівВ» (надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 від 16.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТзОВ «ВЕРСТАТИ І ТЕХНОЛОГІЇ» судовий збір в сумі 1476 (одну тисячу чотириста сімдесят шість) гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 13.11.2013 року.