Ухвала

від 22.06.2015 по справі 804/821/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року м. Київ К/800/11946/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року

у справі № 804/821/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року у справі № 804/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ПП «Спейсез Ту Рент», ТОВ «Фірма Юквар», ТОВ «Алтея-Транссервіс» за лютий 2011 року, відповідачем складено акт від 07.12.2012 року № 979/172/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за лютий 2011 року на суму 50 154, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.12.2012 року № 0006551701, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 50 155, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з ПП «Спейсез Ту Рент», ТОВ «Фірма Юквар», ТОВ «Алтея-Транссервіс».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Спейсез Ту Рент», ТОВ «Фірма Юквар», ТОВ «Алтея-Транссервіс» згідно укладених договорів про виконання робіт та договорів поставки.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано акти здачі-прийняття виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, рахунки на оплату, видаткові накладні.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ПП «Спейсез Ту Рент», ТОВ «Фірма Юквар», ТОВ «Алтея-Транссервіс», а саме: актів прийому-передачі транспортних засобів для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, товарно-транспортних накладних, відсутні дані щодо транспортних засобів та водія, що здійснював перевезення, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаним контрагентам.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі № 804/821/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук