Постанова

від 20.02.2007 по справі 8/350-06-10591а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/350-06-10591А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"20" лютого 2007 р. Справа № 8/350-06-10591А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді–доповідача          Картере В.І.

суддів:                              Пироговського В.Т., Жекова В.І.

при секретарі судового засідання –Буравльовій О.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури –Сінічкіна Л.І.,

від позивача –Гаврюшенко О.Ю.,

від відповідача –Кієт О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Одеської області від 12.12.06р.

по справі № 8/350-06-10591А

за позовом прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до ТОВ „Експансія Південь”

про стягнення 17 986,68 грн.

В С Т А Н О В И В:

Прокурор м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до якого просив стягнути з ТОВ „Експансія Південь” адміністративно-господарські санкції у сумі 17391,88 грн. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. та пеню в сумі 594,80 грн. за порушення термінів сплати зазначених адміністративно-господарських санкцій.

Постановою господарського суду Одеської області від 12.12.06р. (суддя Атанова Т.О.) в позові відмовлено.

Постанова місцевого господарського суду вмотивована з посиланням на те, що відповідач довів суду певними засобами доказування, належне виконання обов'язків щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р.

Не погоджуючись із даною постановою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач, стверджує про те, що відповідач згідно із приписами ст. ст.19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України” повинен був створити у 2005 році 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів, але, враховуючи вимоги п.3 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. № 314, створив лише одне робоче місце для працевлаштування інваліда.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач стверджує що здійснив всі передбачені чинним у 2005 році законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Розглянувши матеріали справи, та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до приписів ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314, відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

З метою здійснення моніторингу виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 № 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що для визначення чисельності працівників підприємства за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого - по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

З огляду на наведене показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді вираховується виходячи з фактичної тривалості роботи кожного інваліда на підприємстві.

Згідно із Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма 10-ПІ) на підприємстві відповідача у 2005р. середньооблікова чисельність працюючих складала 123 особи, отже у 2005р. на підприємстві відповідача повинно було працювати п'ять інвалідів.

Втім із зазначеного звіту вбачається, що на підприємстві відповідача у 2005 році два інваліди працювали протягом 6-ти місяців, а один інвалід пропрацював 3-и місяці, у зв'язку з чим фактична кількість робочих місць на підприємстві відповідача, зайнятих інвалідами складає (6міс.+6міс.+3міс.) / 12 міс. = 1,25 =1 робоче місце.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, зазначив, що відповідно до вимог п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів відповідач проінформував Державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 р., що підтверджено звітами форми 3-ПН за 2005р., наказом про затвердження штатного розкладу від 01.04.2005р., наказом від 03.05.2005р. про внесення змін у штатний розклад відповідача, звітами з праці Форма 1-ПВ.

Однак такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на чинному законодавстві та не відповідає фактичним обставинам справи.

Недотримання відповідачем у 2005 році нормативу працевлаштування інвалідів саме з вини відповідача підтверджується наступним:

Згідно з п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

За даними довідок Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради відповідач у 2005 році не надавав до вказаного управління інформацію про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому у 2005 році в Управлінні праці та соціального захисту населення Малиновської районної адміністрації перебувало на обліку 26 непрацевлаштованих інвалідів.

Отже, в даному випадку, саме відсутність у місцевого органу соціального захисту населення інформації про наявність на підприємстві відповідача вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, унеможливила працевлаштування інвалідів на даному підприємстві.

Пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що створеним вважається робоче місце інваліда, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідач не представив доказів виконання ним даного припису законодавства в частині атестування наданих ним до центру зайнятості вакансій спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів.

З огляду на викладене представлені відповідачем докази інформування ним центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів не свідчать про належне виконання відповідачем всіх обов'язків щодо забезпечення нормативу для працевлаштування інвалідів, які передбачені чинним законодавством.

Норми ч. 8 ст. 69 та ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України зобов'язують суб'єктів господарювання за рахунок своїх коштів створювати зазначену відповідно до Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється Законом.

Відповідно до приписів ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та п. 3 «Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28 грудня 2001 р., у разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша від встановленої згідно ст. 19 названого Закону, підприємства щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році складала 534800 грн., отже з урахуванням наведеного вище відповідач повинен був сплатити позивачу 534800 грн.: 123 (чисельність штатних працівників) = 4347,97 грн. штрафних санкцій за 1 робоче місце не зайняте інвалідом, а всього 4347,97 грн. Х 4 робочих місця =17391,88грн.

Штрафні санкції, згідно «Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів», сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім. Відповідач суму штрафних санкцій у розмірі 17391,88грн. у встановлений законом строк добровільно не сплатив, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню з нього на користь позивача у судовому порядку.

Крім того, оскільки 15 квітня 2006 року закінчився строк добровільної сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу працевлаштування, то цілком правомірною, відповідно до приписів ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в редакції, яка набрала чинності з 22.06.05р. та обґрунтованою згідно з розрахунком, є вимога про стягнення з відповідача й пені за порушення строків сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій за 113 днів затримки у сумі 594,80грн.

Виходячи з викладеного, оскаржена постанова підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 162, 195, 196, 198, 202, 205, 207, КАС України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову господарського суду Одеської області від 12.12.06р. по справі № 8/350-06-10591А скасувати.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ТОВ „Експансія Південь”  на користь Одеського обласного відділення ФСЗІ адміністративно-господарські санкції у сумі 17391,88 грн. за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. та пеню в сумі 594,80грн. за порушення термінів сплати зазначених адміністративно-господарських санкцій.

Постанова в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя-доповідач          :                                                            В.І. Картере

Судді:                                                                                В. Т Пироговський

                                                                                                    В.І. Жеков