Постанова

від 07.07.2015 по справі 823/1067/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1067/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу приватного виробничо-комерційного підприємства «КБН-Санелектро» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «КБН-Санелектро» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року приватне виробничо-комерційне підприємство «КБН-Санелектро» (далі - Позивач, ПВКП «КБН-Санелектро») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач-1, ДПІ у м. Черкаси ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2014 року №0004162301.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 року залучено до участі у справі як відповідача Державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Відповідач-2, ДПІ у м. Черкаси ГУ Міндоходів).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операцій, правових підстав для нарахування податкового кредиту у ПВКП «КБН-Санелектро» не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у листопаді 2014 року працівниками ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України у відповідності до наказу від 17.11.2014 року №1871 та направлення від 18.11.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПВКП «КБН-Санелектро» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ПП «Фленкер-Ф» за серпень 2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено задекларований податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 30 694,00 грн. за серпень 2014 року. Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.11.2014 року №476/23-01-22-04/24412500. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 08.12.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004162301, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 46 041,00 грн., у тому числі за основним платежем - 30 694,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15 347,00 грн..

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного акту індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ПП «Фленкер-Ф» (Постачальник) та ПВКП «КБН-Санелектро» (Замовник) укладено договір на поставку продукції від 03.07.2014 року №307 (а.с. 86-88) (далі - Договір №307), предметом якого є запорна арматура, засувки, крани, вентилі, клапани.

Пунктом 1.2 Договору №307 визначено, що кількість та розгорнута номенклатура продукції визначаються сторонами в рахунках.

Відповідно до п. 2.3 вказаного Договору приймання товару по якості та кількості здійснюється з дотриманням вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості» П-6 від 15.06.1965 року і «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» П-7 від 25.04.1966 року.

Згідно п. 3.2 Договору №307 датою постачання продукції і переходу права власності є момент одержання товару і підписання сторонами накладних на товар.

Пунктом 3.3 зазначеного Договору закріплено, що умовами постачання є самовивіз.

На переконання Позивача, про товарність та реальність Договору №307 свідчать наявні у матеріалах справи копії: рахунків-фактур (а.с. 89, 92, 95, 98, 101), видаткових накладних (а.с. 90, 93, 96, 99, 102), податкових накладних (а.с. 91, 94, 97, 100, 103), книги обліку довіреностей (а.с. 104-106), платіжних доручень (а.с. 153-156), банківських виписок (а.с. 157-164).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, а саме - зі змісту Договору №307, видаткових накладних, рахунків-фактур неможливо ідентифікувати осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, сторонами порушено умови Договору №307 в частині оплати, Позивачем не надано товарно-транспортних накладних, а також доказів руху та переміщення товарів, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність належним чином оформлених первинних документів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту Договору №307, від імені ПП «Фленкер-Ф» підписував угоду директор підприємства Барвицький О.С., а від імені Позивача - директор Кондратенко В.В., а видаткові накладні містять як підписи так і їх розшифровки - М.В. Шилов від ПП «Фленкер-Ф» та Кондратенко О.В. від ПВКП «КБН-Санелектро». Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, вказуючи на відсутність зазначення в рахунках-фактурах та видаткових накладних реквізитів Договору №307, не врахував, що чинним законодавством така вимога до первинних документів не закріплена, як і не передбачено обов'язкове скріплення печатками підприємства підписів осіб, відповідальних за вчинення господарських операцій.

Поряд з іншим, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Як було встановлено раніше, матеріали справи містять у тому числі копію книги обліку довіреностей (а.с. 104-106), що, на думку колегії суддів, також підтверджує факт руху придбаного у ПП «Фленкер-Ф» товару. Крім того, зі змісту видаткових накладних вбачається, що отримання товару здійснювалося уповноваженою на те ПВКП «КБН-Санелектро» особою - Кондратенко О.В. згідно довіреностей, які отримані останнім під розписку.

Крім іншого, як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних та податкових накладних (а.с. 175-238) підтверджується, на переконання Апелянта, зокрема, реалізація придбаного у ПП «Фленкер-Ф» товару.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання Договору №307. Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних як підстава для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, як було встановлено раніше, за умовами Договору №307 поставка товару здійснювалася Позивачем власними силами, що свідчить про те, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

Крім того, судова колегія вважає передчасними висновки суду першої інстанції про неукладеність Договору №307 з підстав невиконання його умов, оскільки, як вбачається зі змісту останнього, кількість і розгорнута номенклатура продукції визначаються сторонами в рахунках (п. 1.2 Договору №307). При цьому аналіз наявних у матеріалах справи копій рахунків-фактур (а.с. 89, 92, 95, 98, 101) свідчить про визначення сторонами кількості та номенклатури товарів, які постачалися ПП «Фленкер-Ф» Позивачу.

Відтак, щодо висновків суду першої інстанції про заниження Позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за результатами господарських відносин з ПП «Фленкер-Ф», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП «Фленкер-Ф» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ПФКП «КБН-Санелектро» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПФКП «КБН-Санелектро», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції посилання Відповідача на матеріали акту ДПІ у Києво-Святошинському районі від 02.10.2014 року №532/22-03/38857644 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фленкер-Ф» (а.с. 60-66), оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база. При цьому постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 року у справі №810/6355/14 (а.с. 107-115), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 року (а.с. 116-122), визнано протиправними дії ДПІ у Києво-Святошинському районі щодо проведення зустрічної звірки ПП «Фленкер-Ф», коригування показників податкової звітності підприємства в інформаційних базах даних та зобов'язано податковий орган відновити показники податкової звітності в інформаційних базах даних.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 41, 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного виробничо-комерційного підприємства «КБН-Санелектро» - задовольнити повністю.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного виробничо-комерційного підприємства «КБН-Санелектро» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 08 грудня 2014 року №0004162301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного виробничо-комерційного підприємства «КБН-Санелектро» (код ЄДРПОУ 24412500) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1 096 (тисячу дев'яносто шість) гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.