Ухвала

від 24.06.2015 по справі 826/9907/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2015 р. м. Київ К/800/37546/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю:представника позивача Мельника М.М.,

представника відповідача Сакала Я.О.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест Райт Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у справі № 826/9907/13а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест Райт Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тест Райт Україна» (далі - ТОВ «Тест Райт Україна») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 червня 2013 року №№ 0001142250,0001132250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року позов ТОВ «Тест Райт Україна» задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Тест Райт Україна» задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року скасовано та постановлено нову, якою у задоволенні позову ТОВ «Тест Райт Україна» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Тест Райт Україна» подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 травня 2013 року за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тест Райт Україна» з питань взаємовідносин з ТОВ «Метрос» за період з 01 липня 2012 року по 30 жовтня 2012 року податковим органом складено акт № 1601/22-520/37117163 (далі - акт перевірки), згідно з якими позивачем порушено підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, занижено податок на прибуток на загальну суму 24 150 грн., а також порушено пункти 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України та, як наслідок, занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 23 000 грн.

10 червня 2013 року на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001142250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 24 150 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 038 грн.;

№ 0001132250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 23 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 750 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу на підставі договору про надання послуг від 02 липня 2012 року № 20712 з ТОВ «Метрос» надано відповідні послуги (просування торгової марки TM «COPRIM» та «DULEVO» на території України) на загальну суму 138 000 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 23 000 грн.

Разом з тим, з акта перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства стала встановлена ним нікчемність вказаного договору внаслідок отримання актів Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Метрос», в яких зазначено, що ТОВ «Метрос» за податковою адресою не знаходиться, директор та засновник вказаного підприємства не проживає за місцем реєстрації та до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність підтвердження відомостей стосовно ТОВ «Метрос».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з їх обґрунтованості та недоведеності податковим органом правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень доведено, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Метрос», не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Умовами договору про надання послуг, укладеного між позивачем та ТОВ «Метрос», було передбачено надання послуг з просування торгової марки TM «COPRIM» та «DULEVO» на території України, проте такий перелік послуг не є вичерпним та визначається сторонами в актах приймання-передачі наданих послуг. Виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами (актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №001-20712 від 23 липня 2012 року, №002-20712 від 26 липня 2012 року, №003-20712 від 30 липня 2012 року, згідно з якими надавались послуги з просування торгової марки TM «COPRIM» на території України, №004-301012 від 30 жовтня 2012 року, згідно з яким надавалась послуга з розміщення інформації в інтернет ресурсі про сайт www.dulevo.kiev.ua, податковими накладними, документами про оплату цих послуг тощо).

Спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача на ринку України шляхом популяризації товарів серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому, вказані дії з просування торгової марки мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Судом також встановлено, що правочин між ТОВ «Тест Райт Україна» та ТОВ «Метрос» укладено з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, умислу у ТОВ «Тест Райт Україна» та ТОВ «Метрос» на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено.

Податковим органом не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Метрос», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на викладене, судова колегія вважає помилковими висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест Райт Україна» задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев