Рішення

від 30.06.2015 по справі 910/9612/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2015Справа №910/9612/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИСОЦЬКИЙ ТА

ПАРТНЕРИ"

Про стягнення 420 000,00 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "НЕОС БАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИСОЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ" про стягнення 420 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з надання юридичних послуг за договором про надання юридичних послуг № 17/06/11 від 17.06.2011 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченої вартості таких послуг у сумі 420 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/9612/15-г та призначено розгляд справи на 19.05.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 19.05.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 19.05.2015 р. подав суду клопотання про продовження строку розгляду спору відповідно до ст. 69 ГПК України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

У зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 15.06.2015 р., про що виніс відповідну ухвалу.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 15.06.2015 р. не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

15.06.2015 р. відділом діловодства суду отримано від позивача клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника. Дане клопотання судом задоволено.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників сторін, невиконанням вимог ухвали суду, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 30.06.2015 р., про що виніс відповідну ухвалу.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 30.06.2015 р. повторно не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/9612/15 були направлені позивачу та відповідачу за адресами, вказаними у позовній заяві (03035, м. Київ, вул. Липківського, 45 - позивач, 04119, м. Київ, вул. Якіра 10, оф. 1 - відповідач), які відповідають адресі місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі, так само як і інші ухвали суду вручені сторонам належним чином (поштові повернення ухвал суду відповідачеві та повідомлення про вручення позивачеві наявні в матеріалах справи).

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності сторін в судових засіданнях від останніх до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 30.06.2015 р. та за відсутності представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 30.06.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2011 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк Кіпру», правонаступником всіх прав та обов'язків якого (відповідно до п. 1.2. Статуту, зареєстрованого 30.12.2014 р. за № 10731050066006582) є публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК» (надалі - Позивач, Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВИСОЦЬКИЙ ТА ПАРТНЕРИ» (надалі - Відповідач, Виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг № 17/06/11 (надалі - Договір) відповідно до якого Відповідач зобов'язався надати Позивачу юридичні послуги, а Позивач погодився прийняти та оплатити послуги в порядку, строки та на умовах, визначених Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору, з урахуванням п. 1 Додаткової угоди № 2 до Договору від 29.03.2014 року, сторони домовились про надання Виконавцем Замовнику послуг щодо представництва інтересів Замовника в суді касаційної інстанції по рішенню Подільського районного суду м. Києва у справі за позовом «Банк Кіпру» (АБ «АвтоЗАЗбанк») до Сав'юк О.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та підготовка відповідних процесуальних документів.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 2, Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 420 000,00 грн., в т.ч. ПДВ протягом п'яти робочих днів з моменту підписання даної Додаткової угоди.

Позивач на виконання зобов'язання за Договором 25.03.2014 року сплатив на рахунок Відповідача суму коштів в розмірі 420 000,00 грн. відповідно до виставленого рахунку-фактури № ВП-0000001 від 25.03.2014 р., що підтверджується меморіальним ордером № 3004 від 25.03.2014 року.

Позивач вважає, що відповідач не виконав договірні зобов'язання щодо представництва інтересів Замовника в суді касаційної інстанції по рішенню Подільського районного суду м. Києва у справі за позовом «Банк Кіпру» (АБ «АвтоЗАЗбанк») до Сав'юк О.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та підготовки відповідних процесуальних документів, у зв'язку з чим звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору та вимогою про повернення коштів. Разом з тим, отримані відповідачем кошти не повернуті позивачу, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 420 000, 00 грн. в якості збитків відповідно до ст. 22 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи, пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем свого обов'язку з оплати вартості послуг щодо представництва інтересів Замовника в суді касаційної інстанції по рішенню Подільського районного суду м. Києва у справі за позовом «Банк Кіпру» (АБ «АвтоЗАЗбанк») до Сав'юк О.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за Договором у розмірі 420 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 10.07.2014 р. надіслав на адресу відповідача повідомлення про розірвання Договору з підстав невиконання ним свого обов'язку. При цьому, датою розірвання Договору позивач просить вважати 08.08.2014 р.

Дійсно, п. 10.3. Договору сторони погодили, що цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору. Сторона, яка бажає розірвати договір в односторонньому порядку, зобов'язана поінформувати про це іншу сторону у письмові формі з обґрунтування такого розірвання за тридцять днів до моменту розірвання договору. Договір вважається розірваним з моменту, зазначеного у відповідному повідомленні, надісланому однією стороною іншій.

За змістом ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

При цьому, відповідно до ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Позивач вважає, що розірвавши Договір, у нього виникає право стягнути виконане за таким договором в якості збитків.

За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до приписів ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України слідує, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Суд зазначає, що оплачена однією стороною вартість невиконаних іншою стороною договору послуг не може вважатись судом збитками у розумінні ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, оскільки жодним чином не свідчить про те, що позивач внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку, з метою відновлення свого порушеного права змушений був зробити якісь витрати у заявленому розмірі. Позивач фактично добросовісно виконував покладене на нього умовами укладеного Договору зобов'язання відповідно до приписів ст.ст. 173 та 193 ГК України.

Більше того, наведена позиція суду підтверджується також змістом норми ст. 226 ГК України, відповідно до якої відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

Таким чином, позивач не довів, що ним було понесено будь-які додаткові витрати, пов'язані з неналежним (несвоєчасним) виконанням відповідачем зобов'язання з надання юридичних послуг, як-от витрати, пов'язані з наданням правової допомоги іншою юридичною особою, адвокатом тощо, з метою відновлення свого становища.

Відтак, оплата позивачем вартості послуг за спірним договором до його розірвання та збереження виконаного (420 000, 00 грн.) за таким договором не може вважатись збитками з огляду на вимоги вищезазначених норм матеріального права, в яких наведено визначення збитків, до складу яких не віднесено виконане стороною за договором до його розірвання.

У разі розірвання договору набуття чи збереження виконаного за договором у зв'язку з його розірванням втрачає підставу, а тому виконане за розірваним договором не може бути стягнуто як збитки.

Аналогічні висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 31.08.2011 р. № 3/101.

Більше того, суд вважає також за необхідне зазначити, що позивачем жодним чином не доведено факт невиконання/неналежного виконання відповідачем свого обов'язку за Договором з погодженим сторонами його предметом - надання послуг правового характеру у суді касаційної інстанції по рішенню Подільського районного суду м. Києва у справі за позовом «Банк Кіпру» (АБ «АвтоЗАЗбанк») до Сав'юк О.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, позивач був не позбавлений права зокрема надати суду відповідні докази, як-от процесуальний документ суду касаційної інстанції із підтвердженням нездійснення представництва інтересів «Банку Кіпру» у справі до Сав'юк О.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки тощо.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, а отже в задоволенні позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 06.07.2015 р.

Суддя Ю.В. Картавцева