Постанова

від 23.06.2015 по справі 2а/1570/3280/2011

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до державного підприємства «Ремонтно-будівельна дільниця «Агрос» (далі - Підприємство), третя особа - управління ПФУ в Київському районі

м. Одеси (далі - управління ПФУ в Київському районі), про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах,

встановила:

У квітні 2011 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з Підприємства, яке є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсії, призначеної відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-XII) працівнику за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - список № 2), за період з липня 2010 року по січень 2011 року в сумі 1721 грн 48 коп.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постаново від 12 липня 2012 року скасував постанову суду першої інстанції й ухвалив нову - про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2015 року скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що за правилами пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -

Закон № 1058-IV) та відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР) Підприємство зобов'язане відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах працівнику за списком № 2.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-XII, пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та положень Закону № 400/97-ВР, просить скасувати ухвалу касаційного суду від

27 січня 2015 року та залишити в силі постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2012 року.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення Підприємство додало копії рішень Вищого адміністративного суду України від 21 вересня і 22 листопада

2011 року, 27 лютого 2013 року і 3 червня 2014 року (справи №№ К/9991/12644/11, К/9991/12669/11, К/9991/61358/12, К/800/121/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують інше і правильне застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу змісту заяви, встановлених судами фактичних обставин справи та документів (матеріалів), доданих до заяви, дійшла висновку про таке.

У справі, в якій на рішення суду касаційної інстанції подано заяву, основний спір (неоднакове застосування норм матеріального справа) стосувався обґрунтованості та правильності призначення працівникові Підприємства, зайнятому на роботах за списком № 2, пільгової пенсії. Зокрема, Підприємство доводило, що на ньому ніколи не проводились і не проводяться роботи, пов'язані з важкими умовами праці, не проводилась атестація робочих місць, немає записів у журналі реєстрації перевірок про наведення працівником пенсійного органу обставин, що підтверджують факт роботи працівника Підприємства на посаді газоелектрозварювальника ручної зварки за період з 1 квітня 1983 року по 13 липня 1985 року та з 17 листопада 1987 року по 24 березня 1989 року. Відсутність підстав для призначення пільгової пенсії, як вважає заявник, звільняє його від обов'язку покривати витрати управління ПФУ на виплату і доставку пенсії, призначеної відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-XII.

У рішеннях, наданих для порівняння, підприємства, які мали відшкодовувати витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, оспорювали не обов'язок сплати цих витрат, а їх розмір, а також дотримання унормованого порядку їх нарахування. Зокрема, в ухвалі від 21 вересня 2011 року (справа № К/9991/12644/11) та в ухвалі від 22 листопада 2011 року (справа № К/9991/12669/11) суд касаційної інстанції визнав протиправними вимоги про відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій через недотримання уповноваженими органами ПФУ форми, строків та порядку складання розрахунків таких виплат, передбачених Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня

2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663, а також через порушеннями порядку нарахування витрат по кожній особі, якій призначено пенсію на пільгових умовах.

В ухвалі від 3 червня 2014 року (справа № К/800/121/14) та постанові від

27 лютого 2013 року (справа № К/9991/61358/12), як випливає з їх змісту, спір в основному стосувався правильності включення до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, передбачених пунктами «а» і «б» статті 13 Закону № 1788-ІІІ, витрат на виплату та доставку цієї пенсії особам, яким вона призначена до введення в дію Закону № 1788-ІІІ, і які (витрати) згідно зі статтею 100 цього Закону не мали відшкодовуватися підприємствами.

Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки вони ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами. Відмінність між фактичними обставинами у справі, про перегляд рішення у якій подано заяву, і у справах, рішення у яких надано для порівняння, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на викладене, керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви державного підприємства «Ремонтно-будівельна дільниця «Агрос» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців

О.А. Коротких О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін